Господи Боже, Ти – Творець усього. Приходжу до Тебе, щоб молитися за жертви катаклізмів: землетрусів, цунамі, повені, пожеж.

Прошу Тебе, утіш тих, кого зачепило таке велике нещастя, хто втратив своїх найближчих, своє майно, хто залишився калікою.

Влий в їхні серця надію на краще майбутнє. Вчини, щоб вони зустріли людей чутливих і з люблячими серцями, які принесуть їм розраду і допоможуть повернути втрачене майно.

У Св. Письмі, на початку книги Буття, є цікава розповідь про те, як Господь насадив Едемський Сад і оселив в ньому людину. Цей Сад часто ще називають Раєм Земним, тобто місцем, де людина разом з усім створінням переживала райську втіху. Де Адам і Єва мали вдосконалювати себе через особисте спілкування з Творцем. Результатом такого спілкування мав бути також і розвиток всього створіння, згідно з встановленим Божим Законом. Образно кажучи, отримавши в подарунок насінину, при правильному догляді за нею, само собою зрозуміло, що лише через виконання вимог того, хто її подарував, можливо отримати прекрасний, гарний результат. В протилежному випадку, недотримання умов призведе до того, що насінина таки дасть свій плід, але якість його буде низькою, чи, навіть, вкрай низькою. Умова доброго результату досить проста: „Не піддаватися спокусі, що й сам можеш стати богом”, тобто не заходити в своїй „ініціативі” аж так далеко, щоб не бути, як той безумний, що каже в своєму серці: „немає Бога”.

Мабуть ніщо інше не ранить нас настільки глибоко як відчуття зазнаної несправедливості. Коли хтось поставився до нас несправедливо, образив, чи порушив наші права – нас болить. Біль торкається нашого серця, сприймаємо це як замах на нашу гідність, в нашому нутрі народжується протест проти несправедливості і бажання відстояти свої права.  Однак часто не зважаємо на те, що можемо самі стати винуватцем несправедливості стосовно інших людей, а також і до всього Божого створіння, якому ми загрожуємо, яке пошкоджуємо, а то й знищуємо, здебільшого про це навіть не задумуючись.

Що таке справедливість? Згідно із Катехизмом Католицької Церкви – це «чеснота, яка полягає в постійному і твердому бажанні віддати Богові і ближньому те, що їм належить» (№ 1807).

В рамках всеукраїнської весняної акції «За чисте довкілля» та з нагоди Дня довкілля, який щороку в Україні відзначають у третю суботу квітня,  на Івано-Франківщині оголошено традиційну весняну передвеликодню акцію з благоустрою та впорядкування територій населених пунктів, територій підприємств і організацій, індивідуальних дворів, місць масового відпочинку, прибережних смуг річок.

Як зазначено у розпорядженні голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайла Вишиванюка, «в області необхідно здійснити комплекс заходів щодо приведення в належний санітарний стан населених пунктів, прилеглих територій, парків, скверів, узбіч доріг».

Сьогодні, 16 квітня 2013 року Божого, для цілої Католицької Церкви є незвичайним днем, адже Папа-емерит Венедикт XVI відзначає свій 86-й рік народження. Мабуть потрібно, щоб пройшов ще не один рік для того, аби людство належно оцінило його науковий доробок та внесок в розвиток сучасного богослов’я, якому пост-модерний світ постійно ставить не один серйозний виклик, немовби перевіряючи його на автентичність.

Беззаперечно можна сказати, що попередник Папи Франциска гідно прийняв всі ці виклики споживацького світу з його релятивістичним стилем думання, і він мужньо давав відсіч культурі смерті, яка настирливо намагається закоренитись в сучасному світі. На підтвердження того, що Папа Ратцінгер достойно виконав своє покликання на престолі апостола Петра, свідчать його чисельні звернення, промови, повчання і листи про найважливіші проблеми суспільства. Той факт, що Понтифік постійно реагував на порушення прав людини та на проблеми, пов’язані зі зловживанням природними ресурсами, та на безліч екологічних проблем, говорить про те, що ця постать заслуговує як мінімум на вдячність і визнання.

15 квітня 2013 року Божого в обласній бібліотеці для юнацтва, в рамках відзначення екологічного тижня «Молодь і довкілля», відбувся круглий стіл, організований для учнівської молоді зі школи для обдарованих дітей.

На запрошення організаторів, взяти участь у цьому заході прибули Ольга Біленька, представник державної екологічної інспекції в області, Олександр Аронец, виконавчий директор та тренер-консультант молодіжного громадського центру «Еталон» та о. д-н. Володимир Містерман, заступник керівника Бюро УГКЦ з питань екології.

Пані Мар’яна Риндзак, завідуюча читальним залом, після коротенького вступу та представлення запрошених гостей, запросила до слова п. Олександра, який розповів присутній молоді про «Екологічний моніторинг» – про те, як за допомогою спостережливості за природою можна побачити перші сигнали про проблеми в довкіллі.

Необхідною є нова культура, яка б уможливила усунути ризики економічного розвитку, що загрожують майбутньому людей і всієї Планети. Про це заявила комісія «Справедливість і мир» канадського єпископату, яка видала спеціальний документ «Формування нової культури: центральні теми екологічного вчення Церкви», в якому мова йде про ключові питання збереження природи з перспективи Церкви.

В документі наголошується на тісному зв’язку між людиною, суспільством, економікою та станом природи, а також констатується, що запорукою «екології довкілля» є внутрішня екологія чи «екологія людини», за формування якої в особливий спосіб є відповідальною Церква.

Світ сьогодні є справедливо стурбований станом навколишнього середовища. Екологічні проблеми є також викликом для Церкви, яка згідно із словами Папи Франциска: «усвідомлює свою відповідальність за все створіння, яке ми покликані любити і оберігати».

В четверту неділю посту під час Божественної літургії в каплиці сестер Мироносиць (в Івано-Франківську) дияконував о. д-н Володимир Містерман, представник Бюро УГКЦ з питань екології.

Після прочитання Євангелія від Марка, в якому в цю неділю розповідалось про опанованого німим духом юнака, диякон виголосив перед присутніми сестрами монахинями та вірними проповідь. В недільній проповіді працівник бюро запропонував детальніше призупинитись на цій розповіді, щоб, в світлі Святого Писання, зробити певний іспит вже пройденого часу Великого посту, аби призадуматись, чи наші ближні та ціле створіння Боже-природа, починають відчувати на собі плоди нашого подвизання.

Над двома головними речами запропонував диякон Володимир застановитись: