Кожна людина має право достойно бути
проведеною в останню путь – до Життя Вічного.
Кожна Божа дитина, яка прийшла у створений Богом світ чи з нього відходить, потребує молитви християнської спільноти, щоби гідно пройти життєвий шлях
та бути достойно прийнятою в Царство небесне.

Останніми ділами милосердя «померлого похоронити» і «за живих і померлих молитися» свята Церква пригадує кожній людині про останні речі, які неодмінно чекають свого часу на кожного, хто з Божого Промислу прийшов у створений Богом світ.

Ці діла милосердя також підсумовують і коротко пригадують усім вірним Вчення Католицької Церкви про те, що кожна людина - від самого зачаття аж до природної смерті – має святе й непорушне право бути гідно прийнятою у спільний Дім-Землю та бути достойно супроводжуваною християнською спільнотою впродовж цілого свого земного життя.

Ув’язненого по-справжньому зможе відвідати лише той, хто здатний дозволити Богові звільнити його з тенет гріха і з-під влади диявола.
Отримане від Бога прощення робить здатними як образу із серця прощати,
так і просити прощення.

Для того, щоби по-справжньому могли стати місцем живої присутності Христа, християнські громади повинні розпізнати в ділах милосердя той шлях, яким Боже милосердя поширюється у світі й оновлює лик землі. Свята Церква, як любляча і турботлива Мати, втілюючи слова Спасителя і заклик до виконання заповідей, трансформує їх у конкретні діла милосердя, підтверджуючи цим, що вона пам’ятає про всіх улюблених дітей Божих, огортаючи особливою турботою й опікою тих, хто перебуває в складних життєвих ситуаціях чи опинився на маргінесах суспільного буття.

Недужому по-справжньому зможе послужити той,
хто побачить у ньому страждаючого Христа.
Кривду терпеливо зносити зуміє той, чий погляд буде зосереджений на Хресті Христовому – вияві безмежної милосердної Божої любові до свого створіння.

З кожним наступним ділом милосердя як щодо тіла, так і щодо душі Господь дозволяє ще більше зануритись у таємницю Його безмежної любові до свого створіння. У кожної зраненої тілом чи душею дитини Божої дуже загострюється відчуття справедливості, сприйняття світу і всього того, що діється навкруги. Саме тому здійснені з любові, співчуття та солідарності вчинки сприймаються як такі, що мають Божественне походження і тому сприймаються як правдиві та промовисті.

П’яте діло милосердя щодо тіла «недужому послужити» в черговий раз чітко вказує на те, що поділ діл милосердя на ті, що стосуються тіла, і ті, що стосуються душі, можна вважати доволі умовним, тому що кожне з перелічених діл стосується людини в цілому. Служачи з любов’ю недужому, молячись за нього і разом з ним за його одужання, стаємо живими свідками того, як милосердний і зцілюючий доторк самого Творця оновлює цілу людину, вдихаючи в неї нове життя заради повернення до повноцінного життя в гармонії з усім створінням.

Кожна без винятку особа, – від Адама аж до останньої людини,
яка прийде у Богом створений світ, – має святе право
бути гідно прийнятою у спільний Дім-Землю.
Сумного по-справжньому зможе потішити лише той, хто на собі відчув
ніжний і люблячий доторк Отця Небесного.

Роздумуючи над четвертим ділом милосердя як щодо тіла, так і щодо душі, все більше усвідомлюємо той факт, що Богові дуже дорога кожна Його дитина, і це найбільше стає помітним тоді, коли ця дитина Божа перебуває в крайній нужді чи потребує реальної допомоги. І на підтвердження цього Спаситель недвозначно дає зрозуміти, що кожне добре діло, яке робимо ближньому, чинимо для Нього Самого. Контекст, у якому Ісус говорить про добрі діла, чітко вказує на те, що «діла милосердя» будуть визначальними у прийнятті до Царства небесного (Мт 25, 31-46); тому обов’язок їх чинити з любов’ю – це вияв готовності і зрілості увійти у Життя Вічне.

Нагого по-справжньому зможе зігріти лише той, хто стане інструментом у руках Божих, через який Господь своїм Милосердям огорне, зігріє, розрадить і потішить кожного бідного і потребуючого.

Розмірковуючи над третім ділом милосердя як щодо тіла, так і щодо душі, у черговий раз можна переконатись, що такий поділ є доволі умовним і важко говорити про діла милосердя щодо тіла в чистому вигляді. Через кожне зроблене з любов’ю діло милосердя щодо тіла нашого ближнього сам Господь торкається також і душі тієї людини, для якої чинимо це. І «нагого зодягнути» є прекрасним цьому прикладом і підтвердженням.

Третім ділом милосердя щодо тіла Господь продовжує список тих необхідних діл, які слід вчинити з любов’ю до нашого ближнього, щоби потребуючий реально відчув на собі, що через своє Провидіння Господь пам’ятає і піклується про кожного (Мт 6, 25-34).

Спраглий ближній має право не лише на те, щоби втамувати спрагу, але й зробити це без шкоди для власного здоров’я та життя.

Шанобливим і трепетним ставленням до води і
її мудрим та поміркованим використанням християнські громади вчать інших тому, як по-різному можна втілювати
свою любов до Бога і ближнього.

Роздумуючи над другим ділом милосердя щодо тіла й душі, усвідомлюємо, що усі «діла милосердя» – це, з одного боку, здійснення християнської віри через конкретні вчинки, а з іншого – постійні пошуки нових шляхів втілення любові до Бога, до ближнього і до цілого Божого створіння. Кожен, хто добровільно й усвідомлено ступив на дорогу слідування за Христом, безперервно відчуватиме потребу пізнавати Його все більше і більше. Така людина намагатиметься дивитися на світ крізь призму Святого Писання, а у Вченні Церкви невтомно шукатиме чітких підказок, як краще сповнювати Божу Волю, живучи в конкретних історичних обставинах.

Голодного зможе побачити і нагодували лише той,
хто, дивлячись на нього, побачить свого ближнього,
хто в природних ресурсах розпізнає Божі дари, призначені для всіх.

Навернути грішника зможе лише той, хто побачить в ньому дитину Божу,
яка потребує Божого милосердя.

Перше діло милосердя щодо тіла й душі долучає християнську спільноту до розуміння таємниці Божого Милосердя і дає кожному змогу реально відчути присутності Царства Божого посеред нас. Ці діла милосердя у повній мірі допомагають упевнитись у тому, що Господь, якого визнаємо у «Символі віри» як Творця і Вседержителя, є саме Тим, Хто покликав усе створіння до існування і врятував від тління смерті. Бог Отець продовжує підтримувати усе суще при житті, піклуючись про кожного (Бут 1, 29; Мт 6, 25-26) і, дивлячись на Свого Сина, продовжує довіряти людині, відмиваючи кров’ю Ісуса затертий у ній гріхами образ і продовжує милуватись нею як «вінцем» свого Створіння.

З початком Великого посту вже традиційно розпочинається ініціатива «Екологічне навернення для порятунку створіння», яка проводиться Бюро УГКЦ з питань екології.

Ініціатива має за мету допомогти глибше й повніше пережити процес покаяння і навернення до Бога, завдяки поглибленню свідомості щодо відповідальності за створений Богом світ та шляхів її здійснення у повсякденному житті кожної людини.

В контексті Ювілейного року Божого милосердя Великопосна екологічна ініціатива має за мету спричинитись до преображення людських сердець, щоб вони змогли приймати Божу милосердну любов і виявляти її до ближніх та всього створіння, а особливо тих, кому потрібна допомога.

Свята Чотиридесятниця – це час, у якому Господь чинить особливе диво заради порятунку всього створіння: своїм милосердям Отець небесний осяває кожну людину, вказуючи, що єдино правильним шляхом до Воскресіння є дорога любові, якою Його Син веде весь рід людський до Царства небесного, і на цьому шляху головними вказівниками є «діла милосердя».