У часі Великого Посту Церква прагне заохотити вірних переживати час цілісного відродження, адже часто забуваємо про довкілля як про невід’ємну складову людського буття. Через провину Адама земля стала проклятою (Бут 3, 17). З того часу ми хворіємо на «амнезію», тобто забуваємо, що ми є органічною часткою Божого світу, котрий нас оточує. Довкілля було нашим тілом, але сьогодні, на жаль, почало сприйматись як щось не рідне, котре можна бездумно по-споживацьки використовувати як матерію та ресурс. Єдиний, хто не забув істинне обличчя нашої природи, – це Ісус Христос – Первородний усього буття. Він прийшов, щоб об’єднати  в собі Бога – людей – довкілля.

Щоразу, коли творимо літургійну процесію – Церкву – це таїнство відновлення цілісності Божого світу стає очевидним. Тепер ми, будучи Церквою – Христовим Тілом, на противагу «амнезії» – повному забуттю, літургійно звершуємо «анамнезіс» – пригадування, щоб людина могла стати такою, якою має бути згідно Божественного плану Отця.

Звершуючи своє великопосне служіння, Церква закликає Божий народ до екологічного навернення. Причиною та стимулом до цього навернення стає об’явлення справжньої Ікони Божого створіння, яка стосується як єства людини, так і безпосередньо її життєдіяльності. Адже саме людина, згідно з Божим проектом, поставлена головою Божого створіння. Через неї природа може висловити благодарення та хвалу своєму Творцеві та бути  Ним приведеною до гармонії та досконалості. "Ми знайшли того, про кого говорив Мойсей та пророки". Неділя Православ’я випромінює радість з віднайденого Скарбу, який дає надію та спроможність змінити все наше життя та оточуючу дійсність.

В літургійному богослужінні Другої неділі Великого посту силою віри ми покликані досвідчити таїнственне внутрішнє оздоровлення нашого паралізованого буття.

Сиропусною неділею ми вступили в процес нашого відродження, заради нового життя в сопричасті з Богом. До цього життя ми покликані увійти в тій автентичній органічній цілісності, у якій нас створив Бог. Суть останньої полягає в тому, що, на відміну від всього іншого створіння, в людині досконало поєднується створене і нестворене начало, природне і надприродне, дочасне і вічне, створіння і Бог. Людина була створена за образом і подобою Бога (пор. Бут 1, 27) шостого дня, разом з іншими «...живими створіннями за їхнім родом...» (Бут 1,24-26), щоб панувати над ними. Водночас, будучи Божим образом, людина покликана з кожним подихом життя все більше і більше уподібнюватись до свого Архетипу – Христа і приводити до Нього усе живе. В такому розумінні не лише людина дозріває до Пасхи, але також увесь створений світ «з надією очікує об’явлення синів Божих» (Рим 8, 19). Саме тому Бюро УГКЦ з питань екології під гаслом «Великдень для Божого створіння» та закликом до «екологічного навернення для порятунку створіння» нагадує, що Боже створіння теж, разом з нами, прагне плідно пережити своє відродження у Великому Пості, щоб радіти світлом обіцяного Дня.

Вступаючи в період Великого посту, ми стаємо співучасниками відродження Божого створіння – нас самих та навколишнього середовища. Очолює та звершує цей процес невидимий Голова Божого створіння – Ісус Христос. Він, будучи Взірцем уособлення Божого Плану спасіння світу, робить кожного з нас спроможним до участі в порятунку Божого створіння.

В часі м’ясопусної неділі, споживаючи м'ясо, ми в такий спосіб визнали наш сьогоднішній статус як руйнівника і насильника Божого створіння. Замість того, щоб створіння бачило в нас його захисників та господарів (Бут 1, 28), воно має перед нами «страх і ляк» (Бут 9, 2). Ця утаєна правда повністю стається явною тоді, коли приходить Суддя. Саме тому дійсність м’ясопусної неділі розгортається у світлі та реальності Страшного Суду. Особливість м’ясопусної неділі полягає в тому, що не ми своїми мудруваннями об’являємо правду про себе як насильників, але це відкривається нам у літургійному пережитті Божого суду, якого ніхто не може уникнути.

Богослужінням м’ясопусної неділі Церква запрошує нас вже тут і зараз відчути і пережити всю реальність сцени «страшного суду» як генерального звіту про реалізацію загальнолюдського покликання «порати і доглядати» (Бут 2, 15) Боже створіння.

Сьогоднішня недільна Євангелія дозволяє реально відчути наближення кінця історії спасіння та часу справедливого суду Творця, на порозі якого ми знаходимося і про який вже попереджав Христовий Предтеча: «Гадюче поріддя! Хто вам вказав утікати від настигаючого гніву? Чиніть плоди достойні покаяння… Ба вже і сокира прикладена до кореня дерев: кожне бо дерево, що не приносить доброго плоду, буде зрубане та вкинуте в вогонь» (Лк 3,7). Саме наближення цих майбутніх подій, присутність яких вже сьогодні явно переживаємо, стимулює нас задуматись над нашим сьогоднішнім духовним та морально-етичним станом.

Для того, щоб належно підготуватись до Загального звіту на кінцевому суді та змогти дати відповіді на перелічені у сьогоднішньому Євангелії запитання, нам необхідно відновити у нас самих життя Бога. Побачимо ми, чи не побачимо в потребуючих ближніх та оточуючому них страждаючому світі самого Христа, безпосередньо залежатиме від Його присутності у нас самих.

Наближаючись до Великого посту, генерального відродження Божого створіння та приготування до його нового, вічного етапу життя – обіцяного Великого дня – Боже створіння, органічно об’єднане, очолене та ведене людиною, переживає терапію Божественного промислу спасіння. Тому так важливо пробудити свідомість тих, які несуть екологічну відповідальність за успішний розвиток та спасіння довіреного їм Богом створеного світу «…пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28).

Притчею про блудного сина Господь літургійно вводить нас в процес відродження. Ця неділя є синтезом Великого посту та передсмаком успішного повернення до нового життя в домі Отця. В ній ми бачимо гріхопадіння та преображення блудного сина. Це нагадує нам Таворське преображення Христа, яке відбувається напередодні його Страстей, щоб сповнити вірою та надією тих, які повинні увійти в болючий процес животворящого відродження, пережити разом зі створінням у Христі справжнє вигнання, смерть та воскресіння до нового життя з Отцем.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри, є щось досить незвичайне в цьому святі, Богоявленні Господнім, адже саме свято завтра, сьогодні лише його навечір’я. Більше того, сьогодні день суворого посту, який в народі називали голодною кутею, бо не прийнято було їсти взагалі нічого, крім вареного зерна ввечері. І тим не менше, саме сьогодні, не завтра, а власне сьогодні у православних церквах відправляється велике освячення води. А завтра, вже ніби продовження сьогоднішнього дня, де раніше ішла процесія на Йордан, над річки й озера, щоби там, поза церквою, освятити води.

Чому так? Кожне свято не просто ставить перед нами загадку, а найчастіше закликає нас замислитися, дошукатися прихованого символічного змісту. І коли ми навчимося це робити, то раптом церковний календар, так само як і Євангеліє, розкриваються нам у незрівнянно більш багатому вимірі. Відкриваються ті приховані нюанси, які не лежать на поверхні, а вимагають від нас реалізації тих талантів споглядання Бога, які закладені в кожному з нас.