Йо. 41 зач.; 12, 1-18.

Слава Ісусу Христу!

Осанна! Благословен грядий в ім’я Господнє…

Дорогі в Христі брати і сестри! Сьогодні свята Церква празнує величне свято – Вхід Господній у Єрусалим. Це місто вважалося святим, бо тут був храм Божий. У передпасхальні дні воно наповнювалося прочанами з усіх околиць Палестини, бо тільки тут можна було відчути особливу присутність Бога в Його храмі. Люди йшли, щоб перепросити за свої гріхи, принести жертву, очиститись, зрештою, відсвяткувати з Богом. Звісно, не всім вдавалося зробити це так, як вони уявляли, бо навколо було багато метушні, у якій часом забувалося про справжню мету паломництва. Раптом пішла чутка, що Ісус також прибуває на свято. Тоді безліч людей узяли пальмове гілля й вийшли Йому назустріч з радісними окликами: «Осанна!»

Флп. 247 зач., 4, 4-9

Слава Ісусу Христу!

«І мир Божий, що вищий від  усякого розуму, 

хай береже серця ваші та ваші думки

у Христі Ісусі» (Флп 4,7)

Дорогі в Христі! Сьогодні, в останню неділю перед Світлим празником Воскресіння Христового, Мати Церква відзначає подію торжественного в’їзду нашого Спасителя в місто Єрусалим. Саме словосполучення «торжественний в’їзд», звісно, уже вказує на важливість події, яка відбувається, і на плоди особливої радості всього світу й кожного Божого творіння, як і людини зокрема. Слухаючи сьогоднішнє апостольське читання в посланні до филипян, чуємо, як апостол Павло розпочинає рядками: «Радійте в Господі завжди, і знову кажу: радійте!», а на завершення пише: «І Бог миру буде з вами», тими словами немов промовляючи до кожного з нас «Мир Вам», щоб і ми через радість у Господі знаходили мир у всьому, що Бог сотворив.

Мр. 47 зач.; 10, 32-45

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі, застановляючись над Євангелієм 5 неділі Великого посту, ми бачимо дві кардинально протилежні дійсності: Христос звіщає покірне прийняття волі Отця, анонсуючи свою смерть і воскресіння; натомість Іван та Яків, пропускаючи повз вуха слова Спасителя, прагнуть здобути земну славу. Христос говорить про хрест, а Яків з Іваном мріють про почесті й трони.

Дорога, якою йшов Христос, вела на Голгофу, де замість трону Його очікував смертельний вирок. Для апостолів були місця як справа, так і зліва. Біда в тому, що коли їх треба було займати, Яків з Іваном (як, зрештою, й інші учні) десь зникли, розчинилися у юрбі.

Євр. 321 зач., 9, 11-14

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі! Сьогодні ми маємо вже 5 неділю Великого Посту. Ще зовсім трішки – і будемо відзначати велике світле свято Христового Воскресіння. Через всі неділі Великого Посту наша Церква готує нас до цієї зустрічі з Воскреслим Христом. Сьогодні для роздумів над духовним життям дається послання апостола Павла до євреїв. З одного боку, цей уривок є дуже коротким, і, здавалось би, що нам може сказати такий лаконічний текст? Пропоную сьогодні разом заглибитись в це послання апостола Павла й роздумати над ним.

Мр. 40 зач.; 9, 17-31

Слава Ісусу Христу!

«Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа…»

(Мр 9, 17)

Роздумуючи над Євангелієм у четверту неділю посту, ставимо питання: «Чому Ісус зцілює німого…?» Бо Він любить, оздоровлює, щоби цей син зміг увірувати і бути вільним. Подивившись на всю історію Ісуса, бачимо, що кожний Його вчинок був сповнений любов’ю до людини, до творіння. Ісус творить, зцілює, любить, дає і сповнює людей новим сенсом у житті.

Євр. 314 зач.; 6, 13-20

Слава Ісусу Христу!

«Поблагословлю тебе щедро і розмножу тебе вельми»

(Євр 6, 14)

Слова апостола Павла, вибрані за епіграф, уміщені в апостольському читанні на четверту неділю Великого посту. Господь дає нам, людям, ще одну можливість стати кращими, змінити своє життя, наблизитися до Нього. І цією можливістю, доброю нагодою та сприятливим моментом є час святого великого посту. Саме цей період дається нам для  роздумів над власним життям: що маю зробити для Бога, ближнього та всього навколишнього світу, адже бережливе ставлення до довкілля є частиною самооцінки й самовираження кожної людини.

Мр. 37 зач.; 8, 34 – 9, 1. 

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття та сестри, сьогодні, у третю неділю Великого посту, ми поклоняємось Господньому Хресту. Чому саме в цю неділю Церква Христова віддає урочисту шану Хресту Господньому? Тому що для кожного з нас сорокаденна великопосна духовна подорож є виснажливою, для кожного по- своєму важкою, і багато хто вже встиг вибитися з сил – духовних і фізичних. Саме тому Церква Христова дає нам можливість посеред посту, вдивляючись у хресне знамено, усвідомити той факт, що взяти Хрест Господній означає прийняти обставини свого життя такими, якими вони є. Нелегко їх прийняти, змиритися з чимось, бо завжди нас хтось дратує, чогось бракує, щось не так, особливо тепер – у час війни, яка докорінно змінила наше життя, життя наших родин й усього українського народу.

Так склалося, що ми виношуємо свої плани, маємо власне бачення, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити в цьому земному житті, але як християни не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога Творця. Те, що нас оточує: ріки, гори, лани, ліси, озера – усе, що з гордістю називаємо Батьківщиною, – ми отримали задарма, тож маємо зробити все можливе, щоб краса Божого творіння, якою так щедро Господь нагородив нас з вами, перейшла такою ж нашим майбутнім поколінням.

Євр. 311 зач.; 4, 14 – 5, 6.

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у неділю хрестопоклонну, ми з вами чуємо в посланні апостола Павла до євреїв слова про провід, що  все людство отримує в особі найвищого Архиєрея – Ісуса Христа, який не тільки може співстраждати з нами, але  до кінця розуміти наші проблеми. І цей Архиєрей показує дорогу визволення від страждань - дорогу, яку сам пройшов, будучи в тілі. Ця дорога, як каже сам Христос, спонукає нас бути досконалими, як і отець Наш Небесний досконалий. Ось короткий дороговказ нашого шляху спасіння тут, на землі. Чи, радше, це напрямок самовдосконалення перед дорогою вічності. Коли люди ставлять питання про життя, то зазвичай зовсім не цікавляться, коли їхній подих входить у ніздрі, а коли виходить. Радше вони прагнуть знати, наприклад, що трапиться після смерті. Однак справжня таємниця життя полягає не в тому, що буде з вами після смерті, а що відбуватиметься до того, як ви помрете. Якщо хочете пізнати смерть, вам слід зрозуміти життя. Це короткий екскурс в антропологію спасіння роду людського, проте маємо розуміти, що повнота спасіння та навернення полягає в апокатастазі всього сотвореного, і людина, як найвищий діяльний Божий акт творіння, зобов’язана йти до відновлення втраченого через  сопричастя з усім космосом.