Часто чути таку думку, особливо в українському суспільстві: «Про­блеми екології – це проблеми тих, хто має гроші, нехай вони цим і переймаються». Та чи насправді те, що відбувається з Землею, тобто все: і забруднення пові­тря, і води, і ґрунту –  проблема лише ви­сокорозвинених і економічно успішних держав? Спробуймо відповісти на це запитання, подивившись лише на останні події в Україні і Європі.

Соціальні труднощі Греції, де люди, які ще вчора мали високооплачу­вану роботу, чи взагалі роботу, втрачають її; змушені ночувати під мостом, як бездомні, та й, правду кажучи, такими вони стають, бо заробіток знайти важко, а ціни, навіть на найнеобхідніше, не стоять на місці.

Досить цікаво описана «людина майбутнього» в фантас­тично-гумористичному оповіданні братів Стругацьких «Понеді­лок починається в суботу». Герої повісті – це працівники вигаданого науково-дослідного інституту «НИИЧАВО», які працюють над дослідженнями в різних областях «надприрод­ного». Хоча книга була написана в 1965 році, але здається, що по­дія в одній з частин книги «Суєта суєт» залишається ак­туа­льна і зараз.

Створена професором Вибєгало модель людини постійно голодна. Її єдина чеснота-це здатність дуже багато їсти, з?їдати все, що дають і до чого сама може дотягнутися. Вона чим далі, тим більше їсть, та професор заспокоює, на його ду­мку – це не що інше, як шлях до повного розвитку особистості, а особливо розвитку духовного. Та ось несподіванка, «лю­дину» про­сто розриває від обжерли­вості, закидаючи присут­ніх брудом. Та на загальне здивування «науковець» видає це, як успіх!? Мо­дель наступного рі­вня – «більш досконала модель людини, задоволеної вповні­», яка буде за­довольняти не лише потреби в їжі, а й всі свої ма­теріальні пот­реби через що, в розумінні профе­сора – це буде «велет духу».

Ще до недавнього часу дуже часто гово­ри­лося про те, що сучасні технологічні винаходи полегшать життя людини, всю роботу замість неї будуть виконувати ро­боти і машини. Нам залишиться більше часу на розвиток на­ших стосунків в рі­зних напрямках, як духовних, так і фізичних. Нікуди не треба буде поспішати.

Та реальність чомусь стала зовсім іншою, ніж планува­лось. Парадоксально, але тепер у нас чомусь ще менше часу ніж було досі. Вже непотрібно довго долати великі відстані пішки, бо є автомобіль; не треба писати листа і чекати відповіді на нього декілька тижнів, бо в нашому роз­порядженні мобільний телефон, інтернет. Це зручно і швидко, та хіба у нас побільшало часу? Хіба не повторюємо самі собі: «Я не встигаю, мені бракує часу!» Але чому це так? Чому шви­дкість прогресу не збільшує часу на «особисте життя»?

Чи є Планета Земля нашим домом?

Розмірковуючи над цим питанням пригадується народна приказка: „Чоловік повинен посадити дерево, збудувати дім і виростити сина”. В наш час цю народну мудрість можна перефразувати по іншому, правда, через що вона не втратить свого змісту: „Людина повинна доглянути за Планетою, в якій буде збудоване її житло, в якому будуть рости виховуватися її діти”. Саме в такій послідовності, в будь якій інтерпретації народного прислів?я, повинна діяти людина. Коли говорилося про „дерево” – це розумілося, як символ ста­влення до території на якій живеш, свого роду „екологічний закон нащад­кам”, адже ніхто не буде будувати своє житло на смітнику?  Нашим пращу­рам було зрозуміло, що потрібно віддати, так би мовити, данину землі на якій вони жили, що здоров?я, як теперішнього, так і майбутнього покоління зале­жатиме від того, яку їжу вони будуть споживати, яку воду пити та яким по­вітрям дихати.

В процесі своєї життєдіяльності, людина навіть не бажа­ючи, та все ж є причиною того, що кількість сміття збільшу­ється. Згідно із статистикою, на 1 люте 2011 року кількість на­селення України становила 45 мільйонів 760,1 тисячі жителів. Якщо розділити 35 мільярдів тонн сміття (яке знаходиться лише на полігонах) на приблизно 46 мільйонів — вийде по 760 тонн на одного українця, включно із людьми похилого віку  та немовлятами.

Та все ж людина може вплинути на подальшу «долю» тих відходів, які вона викидає. За будь-яких умов у боротьбі зі сміттям вирішальну роль відіграє особисте ставлення кожного з нас до цієї проблеми. Найперше, це сортування, за словами фахівців, розділення сміття, зменшить до 40% кількість відходів, що йдуть на сміттєзвалища.

Інше, що робити з тим сміттям, що вже є на полігонах?

Митрополита Андрея по праву можна назвати «Мойсеєм українського народу», мужем, чиї праці є актуальними і сьогодні. Коли Іван Павло II відвідав Україну в 2001р., то охарактеризував  Митрополита Андрея, як далекоглядного слугу Божого, котрий дбаючи про дочасне багатство свого народу, ніколи не ставив його єдиним пріоритетом, а слід відмітити - це часи першої еміграції, економічної.

Говорячи про «вищість» людини, між усім іншим сотворінням, не робив її узурпатором природи. Маючи особливий дар відчуття Божого Слова, митрополит застерігав від нерозумного використання природних ресурсів, і дбав про досягнення гармонії між світом і людиною, між економічним ростом і безпекою довкілля. А бачив це, як досягнення спільне, усіх разом, а не поодиноко взятих людей:

«А надто єсть наука Ісуса Христа і великою помочію до осягнення доброго биту, бо освящає і скріпляє то, що, після гадки всіх розумних людей, єсть єдиною чесною дорогою до осягнення маєтку... І так справді, ліпше працює сей, для котрого праця не є лиш средством до осягнення уживання, але і обов’язком, наложеним від Бога, і (праця) не лиш дочасне добро приносить, але і вічну нагороду. Ліпше уміє ощадним бути, хто свою працю уважає не за свою лишень власність, але також за власність дітей і будучого покоління, а по части за власність цілої суспільности; хто знає, що з дарів Божих має колись здати строгий рахунок перед Богом. І взаїмна поміч успішна і ліпша, коли стоїть на взаємнім ушануванню свого добра, на правдивій любові до ближнього, опертій на спільних пересвідченнях віри.»