«Homo consumptor» - людина майбутнього?
Досить цікаво описана «людина майбутнього» в фантастично-гумористичному оповіданні братів Стругацьких «Понеділок починається в суботу». Герої повісті – це працівники вигаданого науково-дослідного інституту «НИИЧАВО», які працюють над дослідженнями в різних областях «надприродного». Хоча книга була написана в 1965 році, але здається, що подія в одній з частин книги «Суєта суєт» залишається актуальна і зараз.
Створена професором Вибєгало модель людини постійно голодна. Її єдина чеснота-це здатність дуже багато їсти, з?їдати все, що дають і до чого сама може дотягнутися. Вона чим далі, тим більше їсть, та професор заспокоює, на його думку – це не що інше, як шлях до повного розвитку особистості, а особливо розвитку духовного. Та ось несподіванка, «людину» просто розриває від обжерливості, закидаючи присутніх брудом. Та на загальне здивування «науковець» видає це, як успіх!? Модель наступного рівня – «більш досконала модель людини, задоволеної вповні», яка буде задовольняти не лише потреби в їжі, а й всі свої матеріальні потреби через що, в розумінні професора – це буде «велет духу».
Але модель Ідеального Споживача відразу після народження переносить до себе всі матеріальні цінності зібрані з усього дослідного інституту. Та на цьому вона не зупиняється, а намагається згорнути простір, щоб знайти всемогутність в замкненості себе з усім, окрім інших людей, так як вони для неї не складають жодної цінності.
Чи не здається вам, що гумористичний твір написаний в середині минулого століття, в нашому часі не виглядає вже таким смішним. Чи не є, цей так званий ідеал, все більш подібний до людини сучасності? Чи продовжуючи брати з Землі, повертаючи їй лише відходи, не станемо повною копією «велета духу», який внаслідок нездоланного бажання мати та споживати, готовий навіть знищити світ. Причому здебільшого ресурси землі беруть не через об’єктивну потребу вижити, а лише через потребу збагатитися.
В книзі працівники інституту знаходять вихід. А що до нас, чи знайдемо вихід? Чи повіримо, що вихід насправді знайдено, треба лише слідувати йому? Чи зможемо «не створювати» з самих себе таких «велетів духу»? Бо результат такого «експерименту», як описано в книзі, і як показує досвід відомий: «вибух, що закидає всіх брудом»…