Вельмишановний пане Голово,

Подолання бідності залишається першочерговим завданням для Організації Об’єднаних Націй. Підсумковий документ Саміту Ріо + 20 у червні минулого року визначив подолання бідності як «всеохоплюючу ціль» і «найбільший виклик перед людством». Далі підсумковий документ наголосив на потребі зменшення бідності в контексті сталого розвитку, в якому має місце рівномірне зростання та належне управління навколишнім середовищем. У документі зазначається, що у центрі сталого розвитку є люди, і ми повинні продовжувати прагнути справедливого світу, з рівними можливостями для всіх – починаючи від найбільш вразливих та найбільш беззахисних.

Святий Престол підтримує міжнародну акцію та економічні заходи, націлені на подолання бідності у рамках сталого розвитку. Ще у 1960-их роках Папа Павло VI у своїй енцикліці «Розвиток народів» (Populorum Progressio) закликав до створення такої ринкової економіки, яка могла би включити всіх людей, а не лише найкращих. Він закликав прикласти зусилля для побудови, за його визначенням, «більш гуманного світу для всіх, світу, у якому всі будуть мати можливість давати та отримувати, щоб одна група людей не досягала успіху за рахунок іншої». Цей заклик, зроблений 45 років тому, відноситься до сутності рівномірного зростання і продовжує залишатись актуальним і сьогодні.

Документ з викладенням позиції Святого Престолу

до третьої сесії Підготовчого комітету

Конференції Організації Об'єднаних Націй з питань сталого розвитку

Ріо+20

Ріо-де-Жанейро, 13 - 15 червня 2012

1. ВСТУП

Конференція Організації Об'єднаних Націй з питань сталого розвитку Ріо +20, являє собою важливий крок у процесі, який вніс істотний вклад для кращого розуміння концепції сталого розвитку і взаємодії трьох відомих стовпів цієї концепції: економічного зростання, захисту навколишнього середовища, забезпечення соціального добробуту. Процес, започаткований у Стокгольмі в 1972 році, мав дві найголовніші зустрічі: у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, на так званому "Саміті Землі", та у Йоганнесбурзі в 2002 році.

Виступ глави делегації Святого Престолу

Його Високопреосвященства кардинала Оділо Педро Шерера

Спеціального посла Його Святості папи Венедикта XVI на

Конференціі Організації Об'єднаних Націй зі сталого розвитку

Ріо-де-Жанейро, 22 червня 2012

Пані президент,

Ваші Високоповажності,

Пані та панове!

Моя делегація висловлює глибоку вдячність уряду Бразилії за організацію цієї важливої конференції зі сталого розвитку. Висловлюємо подяку народу Бразилії за його теплу гостинність. Ми були раді взяти участь в цьому важливому зібранні представників міжнародного співтовариства, у цій знаменній події в історії людства.

Послання Папи Івана Павла II з нагоди Всесвітнього Дня миру 1 січня 1990 року на тему “Мир з Богом Творцем, мир із всім створінням”

1. Сьогодні все більше зростає свідомість, що загроза для миру у світі  полягає не лиш у гонці озброєнь, регіональних конфліктах і постійних проявах несправедливості між народами і націями, але також у дефіциті належної уваги до природи, спустошенні природних ресурсів і у прогресуючому погіршенні «якості життя». Почуття невизначеності і небезпеки, яке виникає з такої ситуації, є основою для групового егоїзму, байдужості до інших та нечесності.

Стоячи перед фактом руйнування природного довкілля, яке має далекосяжні наслідки, люди повсюди приходять до висновку, що ми не можемо надалі використовувати блага землі так, як це робили в минулому. Громадськість в цілому і ті, хто несе політичну відповідальність, стурбовані цією проблемою, тому експерти найрізноманітніших сфер та напрямків досліджують її причини.

Руйнування природи – соціальний гріх, який кричить до неба

Уривок з апостольського листа Святішого Отця Івана Павла ІІ

Ecclesia in America“, № 56

56. У світлі соціальної доктрини Церкви виразніше усвідомлюється також важкість „соціальних гріхів, які кричать до неба, оскільки вони спричинюють насильство і руйнують мир та гармонію між спільнотами в межах держави і між різними країнами та частинами континенту”.  До цих гріхів слід також „зарахувати торгівлю наркотиками, відмивання грошей, корупцію у всіх без винятку сферах, жахіття насильства, гонку озброєнь, расову дискримінацію, соціальну нерівність і безрозсудне руйнування природи”. Такі гріхи вказують на глибоку кризу, спричинену втратою віри в Бога та руйнуванням моральних принципів, які б, власне, мали визначати життя кожної людини. Без певної точки моральної опори людина є приреченою на підпорядкування необмеженому прагненню багатства і влади, яке затемнює будь-який орієнтований на Євангелію погляд суспільної дійсності. (...)

Послання Папи Венедикта XVI з нагоди Всесвітнього дня миру 1 січня 2010 року на тему: «Хочеш плекати мир – оберігай створіння!»

1. На початку Нового року я хочу від усього серця побажати миру всім християнським спільнотам, лідерам держав і людям доброї волі у всьому світі. Для 43-го Всесвітнього дня миру я вибрав девіз: Хочеш плекати мир – оберігай створіння! Вшанування створіння має дуже важливе значення тому, що «створіння – це початок та основа всіх Божих діл» [1], і його захист є сьогодні дуже важливим для мирного співжиття людства. Через жорстокість людини стосовно інших людей, мають місце чисельні небезпеки, які загрожують миру і автентичному цілісному розвитку людини, як наприклад: війни, міжнародні та регіональні конфлікти, терористичні акти та порушення людських прав. Не менше занепокоєння викликають небезпеки, які виникають в результаті недбалого, а то і злочинного ставлення до Землі та скарбів природи, дарованих нам Богом. Тому людство мaє неодмінно «оновити і зміцнити союз між людиною та природою, який повинен бути відображенням творчої любові Бога, від якого ми походимо і до якого прямуємо» [2].

“Церква є відповідальною за створіння…”

Уривок з енцикліки Святішого Отця Венедикта XVI

„Любов у правді“, № 48-52

РОЗДІЛ IV

РОЗВИТОК НАРОДІВ, ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ, ДОВКІЛЛЯ

48. Питання розвитку в даний час є сильно пов’язане з обов'язками, що випливають із зв’язку людини з природним довкіллям. Бог дарував його всім. Ставлення до довкілля є частиною нашої відповідальності стосовно бідних верств населення, майбутніх поколінь і всього людства. Якщо трактувати природу і, насамперед, людину як плід випадку або еволюційного детермінізму, то таким чином зменшується свідомість відповідальності в нашому сумлінні. Натомість, віруючий вбачає у природі чудесний твір Бога Творця, яким людина сміє відповідально користуватися, щоб з пошануванням внутрішньої гармонії створіння, задовольнити свої оправдані матеріальні та духовні потреби. Якщо ж таке бачення зникає, то це веде в кінці кінців до того, що людина починає вважати природу недоторканим табу, або навпаки - предметом для експлуатації. Обидві ці позиції не відповідають християнському розумінню природи, яка є плодом Божого творіння.