Ватикан не випадково долучив забруднення навколишнього середовища до переліку «смертних гріхів»

Модному нині терміну «екологія» ще немає й півтора століття – вперше його використав німецький біолог Ернст Геккель 1866 року. Проте це аж ніяк не означає, що донедавна збереженням довкілля ніхто не переймався. На «доекологічному» етапі розвитку людства чи не головною природоохоронною інституцією була церква. Не втратили такої функції релігійні організації і в сучасному світі. Релігія та екологія активно «співпрацюють» і нині. Зокрема, днями Католицька церква офіційно долучила забруднення навколишнього середовища до переліку «смертних гріхів». А з чого все починалося?

Першими проповідь засновника найдавнішої світової релігії почули... олені

Звучить неймовірно, але у світових релігіях – буддизмі, християнстві та ісламі – існує традиція проповідувати не тільки людям, а й тваринам!

Скажімо, першу проповідь царевича Сіддхартхи Гаутами (Будди, засновника найдавнішої світової релігії – буддизму) про «чотири благородні істини» слухали семеро – п’ять учнів... та двоє оленів.

Термін «екологія» з’явився порівняно недавно – у другій половині ХІХ ст. – і дуже швидко пережив еволюцію від «науки про універсальні зв’язки живих організмів із їх середовищем» до «екологізму». Останнє поняття нинішні філософи та екологи вже витрактовують як «різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду». Фактично йдеться про світоглядні зрушення, спрямовані на пошук шляхів подолання «кризового стану довкілля та глобальної екосистеми, а також гуманітарної кризи, що є наслідком дисгармонії між людиною та світом, що її оточує».[1]

Екологізм стрімко входить в усі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики та релігії. Ця обставина породжує «розмаїття течій сучасного екологізму, його філософських і теоретичних засад, світоглядних орієнтирів, а також щонайширший спектр практичних проявів і форм взаємозв’язків з іншими ідеологіями та суспільно-політичною практикою».[2] Понад те, екологія, на думку одного з ідеологів Всесвітнього об’єднання українців «Четверта хвиля» І. Каганця, є одним із полів (поряд із технологічно-силовим і духовним) боротьби чи навіть «війни за розум», що точиться у нинішньому світі.[3]

Екологічний імператив у соціальній доктрині католицької Церкви

Одним із основоположних завдань учительського уряду Церкви є герменевтичний переклад морального Одкровення про суспільний порядок у світі на мову, спосіб думання та ситуацію певного часу і проголошення цього вчення з відповідним ступенем зобов’язання [див. 15, с. 932]. Соціальна доктрина католицької Церкви (далі СДКЦ), яка включає в себе сукупність орієнтирів для формування суспільного порядку, відповідно до основоположних правд віри, стоїть на службі виконання місії Церкви, тобто спасіння людини, яка живе в конкретному часі та середовищі і зустрічається з конкретними суспільними проблемами, які, суттєвим чином, впливають на її життя.

Згідно з ІІ Ватиканським собором Церква покликана “завжди розпізнавати знаки часу й пояснювати їх у світлі Євангелія” [2, № 4]. Одним із емінентних знаків нашого часу є екологічна криза, що виражається в антропогенному виснаженні, забрудненні та руйнуванні природного довкілля в глобальних масштабах з катастрофічними наслідками для всього людства.

Хоча на сьогодні ще не з’явилась довгоочікувана, в середовищі богословів-моралістів, екологічна енцикліка, все ж більшість соціальних документів римських архиєреїв та ієрархії католицької Церкви на локальному рівні, останними десятиліттями торкаються окремих соціально-екологічних питань та намагаються запропонувати свій погляд щодо причин їх виникнення і шляхів розв’язання.

Екологічне покликання християн в контексті глобалізації кризи природного довкілля

Постановка проблеми

Сучасність демонструє гостроту і складність екологічних проблем, які вимагають невідкладного вирішення, адже будь-яке зволікання означає подальше загострення екологічної кризи з фатальними наслідками для навколишнього середовища, здоров’я людей та їх матеріального добробуту.

Оскільки екологічні проблеми є глобального характеру, то зусилля спрямовані на їх вирішення, мусять також мати комплексний та глобальний характер і, відповідно, провідною етично-політичною ідеєю 21 століття має стати концепція сталого розвитку [4, с.206-112]. Будівля сталого розвитку – це складно збалансована конструкція, що тримається на кількох колонах: крім традиційно згадуваних економічної, соціальної та екологічної складових, важливу роль, відіграє віра, духовність та моральність людей.