Меню

Покликання та місія мирянина – свідчити про Христа, оберігаючи створіння*

«Божий Люд: Царське Священство» – цю назву нашої науково-практичної конференції можна перефразувати та коротенько розшифрувати в дусі Року мирянина в наступний спосіб, а саме: Царське Священство – як живе свідчення про Христа, у Священстві якого усі ми беремо участь. Ця тема не є випадковою, насамперед тому, що її можна вважати одним з найголовніших викликів для кожного, хто має сміливість голосити Правду про Христа в 21 столітті. Моя доповідь, на тему «Покликання та місія мирянина – свідчити про Христа, оберігаючи Створіння» – є спробою покірно переосмислити значення християнської віри в контексті сучасної екологічної кризи. Зустрітися з Живим Христом і свідчити про його любов усьому створінню, даючи йому відчуття присутності Бога – є іманентним завданням та покликанням кожного мирянина.

Від імені Бюро УГКЦ з питань екології хочу висловити слова вдячності Федерації українських католицьких академічних і студентських товариств «Обнова» за запрошення, на яке радісно відкликнулись. Відкликнулись, тому що не може не тішити те, що студентська молодь має це глибоке, правильне та цілісне розуміння покликання кожного живучого в цьому спільному для усіх нас домі, яким є Земля: адже як можна виконувати своє покликання та свідчити про Христа у світі, не помічаючи як все створіння стогне та поневіряється в тяжких стражданнях! Радіємо, що як екобюро можемо бути тим голосом в Церкві, до якого прислухаються і, що на відстані 50 років від ІІ Ватиканського собору, з соборовими отцями можемо повторити, що «Створіння без Творця повертається до небуття». Дивлячись навкруги, на всі процеси, які відбуваються в нашому суспільстві та у світі загалом, бачимо, що слова собору є пророчими і можуть стати для всіх нас фатальними, якщо знехтуємо дорученням Творця і не станемо на чолі всього створіння, щоб разом з ним формувати гармонійне Царство Любові.

Покликання берегти створіння – це ніщо інше як свідчити про Христа. Але перш ніж проповідувати Євангеліє, насамперед потрібно знати правду про себе самих, про своє покликання, про свою віру та про шляхи їхньої реалізації. Бути мирянином і голосити Правду про Христа – це щось набагато більше як просто задекларувати себе християнином, навіть практикуючим. Голосні слова про важливу місію мирянина у світі та його свідчення про Христа ризикують залишитися лише сухими деклараціями, які перед Творцем ставлять нас в один ряд з фарисеями та лицемірами, в разі, якщо християнин найперше не усвідомить своє високе покликання зберегти цей створений світ цілісним і неушкодженим, уможливлюючи таким чином перспективу свідчити про Христа також і для прийдешніх поколінь.

Перед мирянином нашого часу стоїть важливий виклик: для того, щоб могти свідчити про Христа у світі, цей світ спочатку потрібно зберегти; щоправда, по своїй суті і є вже тим самим автентичним свідченням про Христа. Не можливо жити цілісним життям у Христі, руйнуючи створений у Ньому світ. Свідчити про Ісуса в епоху споживацтва – це ніщо інше, як намагатись вберегти світ від себе самого, повернувши створінню його справжнє місце, піднявши його з рангу ресурсу до рангу Створіння Божого.

В 50 річницю ІІ Ватиканського собору, всім нам по-особливому слід звернути увагу на соборовий заклик про «знаки часу». Мабуть від часів Всесвітнього потопу, від часу коли Господь, оберігаючи праведника разом з усім створінням, очистив землю від носіїв гріха, людство не було в такій великій небезпеці як зараз, і це все знову через власні гріхи та непослух Творцеві. Взяти для прикладу хоча б минулий, 2011 рік, в якому світ сколихнувся через численні природні катаклізми з трагічними наслідками для мільйонів людей та навколишнього середовища! Землетрус в Туреччині, цунамі та атомна катастрофа на Фокусімі (Японія), катастрофічні повені в Таїланді – це тільки деякі з довгого переліку широкомасштабних та руйнівних «екологічних бід 2011». А попередження дослідників та науковців про те, що якщо людство не змінить стилю свого споживацького способу існування і допустить, щоб глобальне потепління перейшло свою критичну відмітку, то воно прирікає наш спільний Дім – Землю на знищення. Це є також тим знаком, який кидає виклик людській самовпевненості, захланності та егоїзму. Надмірне використання та виснаження природних ресурсів «великими світу цього», спричиняється до того, що більша частина світу знаходиться на межі бідності, що спричиняє соціальну нерівність та несправедливість, і в свою чергу ставить під загрозу спокій та мирне співіснування різних народів.

Ці жахливі факти не можуть не турбувати кожного живучого на цій землі, а особливо всіх, хто називає себе учнями Христа. Так, ці глобальні проблеми можуть кидати нас в холодний піт і водночас в безнадію, бо, на перший погляд, може видаватись, що ні рядовому християнину, ні локальним громадам нічого з цим зробити не вдасться! Але це не зовсім так, якщо подивитись на всі існуючі проблеми з іншої перспективи – з перспективи зміни усталеного в суспільстві способу думання, стилю життя та зміни егоїстичного світобачення на Боже. Перед християнином існує подвійна перспектива: можна звичайно скласти руки, чекаючи апокаліпсису, а можна закачати рукави і змінивши своє серце і спосіб життя, черпаючи з Дарів Духа Святого та Таїнств, починати змінювати найближче своє оточення.

Згідно із вченням Церкви світова економічна криза, разом з екологічною кризою, безпосередньо залежать від глибокої духовної кризи віри та моральності. Тому вийти з цієї ситуації ніяк не вдасться, як тільки через глибоке цілісне навернення, зміну звичного способу життя та повернення правдивих цінностей і пріоритетів у всі сфери людського життя та діяльності [див. 1; див. 7; див. 9].

Мирянин почне бути живим свідком Христа у світі лише тоді, коли почне діяти згідно із своїм первинним покликанням «порати та доглядати», даним кожному з нас у Адамі. Про це покликання нагадує нам останній розділ нашого Катехизму «Христос наша Пасха», а саме розділ під назвою «Переображення Всесвіту», присвячений вченню Церкви про покликання та відповідальність християн за Богом створений світ. Синод УГКЦ завершив наш катехизм цим одкровенням, сповіщаючи Божу волю щодо всього створіння [див. 1, 294-296]. Християнин не може егоїстично дбати виключно про власне спасіння, адже це є проти природи любові; про це йдеться в документах ІІ Ватиканського Собору, в яких втілено поняття про цілісну апостольську місію, яка включає не тільки особисте спасіння, але й преображення світу в усіх його вимірах: оновлення земного ладу, просякнення дочасних речей євангельським світлом [див. 2].

Особисте спасіння кожного, отже, безпосередньо залежить від реалізації заповіді любові та розбудови Царства Божого. Говорячи про покликання та свідчення про Христа без реалізації подвійної заповіді любові – як мінімум зводиться до пустослів’я. З віри в Бога Творця, приходить правильне розуміння шляхів та способів реалізації любові. Все, що повстало через Творчий акт Вседержителя, повстало з любові і для любові, тому інакше як у любові цей творчий задум розбудови Царства Божого не може бути здійснений. Виявити нашу любов до Бога по вертикалі ніяк не вдасться, якщо у горизонтальній площині нам забракне любові до ближнього, яка дуже часто визначається мірою бережливого ставлення до природного довкілля. Розуміння світу як створіння Божого, передбачає водночас і відповідальне ставлення до нього на всіх рівнях: в повсякденному житті, у використанні технічних засобів і різних технологій, природних ресурсів і джерел енергії, що вже в своїй суті є конкретним свідченням про Христа у світі. Через відповідальне і бережливе ставлення до нашого природного довкілля ми втілюємо і реалізовуємо заповідь любові до себе самих, до ближнього [див. 3, 163-175].

Свідчення про Христа у світі стає можливим лише через Хрещення, завдяки якому всі беруть участь у потрійному служінні Христа: пророчому, священичому та царському, ідеться в Апостольському повчанні Івана Павла ІІ про покликання й місію мирян у Церкві «Christifideles Laici» [див. 4, № 14].

«Ми виконуємо своє пророче служіння щоразу, коли розповідаємо своїм дітям про Бога і про Боже, про добро, красу, – коли говоримо про Бога від імені Бога в офіційних чи приватних обставинах, і навіть, коли просто кажемо правду. Блаженніший Любомир, говорячи про пророче служіння, наводить такий приклад, кажучи: «поет, описуючи у віршах красу природи, і художник, зображаючи її на полотні, виконують свою пророчу місію, оскільки вони скеровують людей до Бога» [5]. Блаженніший Любомир у своїх лекціях чудово пояснює, що «ми можемо і повинні пророкувати також нашою поведінкою», без жодного слова. І справді, в час економічної, політичної і екологічної кризи, миряни мають унікальну можливість пророкувати у повсякденному житті про свого Творця і Спасителя мовчазним, але таким промовистим та відповідальним ставленням до Богом створеного світу.

Участь у священичій функції мирянина проявляється в тому, що миряни наслідують Христа у жертвуванні собою і своєї діяльності так, як Христос віддав себе на хресті і далі жертвує себе нам у Пресвятій Євхаристії. Доручений нам Творцем світ ніколи не стане місцем розбудови Царства Небесного, якщо мирянин не жертвуватиме все своє життя, всі свою зусилля та відречення на Божу славу.

Щодо нашого царювання, то воно є опосередковане: ми виконуємо царське служіння, поширюючи Боже Царство, відповідально управляючи всім створінням від імені найвищого Царя. Натомість, свавільно та по-хижацьки ставлячись до Богом створеного світу, ненаситно використовуючи його природні ресурси, вчиняємо екологічний гріх, який стоїть на заваді розбудови та поширення Царства Божого і противиться царському служінню. Цей гріх Церква зараховує до гріхів найвищої категорії важкості, а саме до суспільних гріхів, що кличуть про помсту до неба [див. 6, № 56; див. 7, 77].

«Я вас призначив, щоб ви ішли і плід принесли» – говориться у документі Christifideles Laici. Програма свідчення про Христа у світі дуже проста – реалізувати заповідь Любові, яка, для того, щоб бути дієвою та ефективною, потребує часто дуже немалих зусиль. Згідно з цим документом, «миряни визначаються як ті, що мають у собі нове життя з Богом, перебувають у Бозі, як виноградини на лозі, і несуть Боже Життя у світ, підживлюючи та переображаючи його».

Це життя у Бозі виявляєтися назовні завдяки здійсненню у житті Божих та моральних чеснот.

Що означає жити у Бозі? Що означає нести Боже життя у світ? Це ніщо інше як свідчити про Христа у нашому житті – тут і зараз! Але що ж це означає? Що, зрештою, означає свідчити про Христа у ставленні до Божого створіння – природи?

Це означає – активувати свій божественний потенціал, закладений у нашу природу божих чеснот та йти шляхом послідовника Христа, завдяки практикуванню моральних чеснот у своєму повсякденному житті [див. 8, № 1805-1809]. Це означає усвідомити, що з віри в Бога Творця та Спасителя випливає обов’язок відповідального ставлення до створеного Ним світу. Це також означає усвідомити, що любов до Бога та ближніх включає в себе також почуття та діла милосердя до страждаючого довкілля. Це означає, що християнська надія визволяє нас від різних страхів і спонукає активно долучитись до розбудови Божого Царства, на яке надіємось [див. 1, № 99-112].

У вимірі моральних чеснот ключовими є так звані кардинальні чесноти, кожна з яких має вагоме значення для збереження створіння та свідчення про Христа. Чеснота мудрості означає ставлення до створіння відповідно до плану та заповідей Творця, респектування закладених Ним у природу законів, а також перманентний збір інформації щодо можливостей більш раціонального використання дарів створіння. Чеснота справедливості вимагає усвідомлення і пошанування властивої цінності кожного Божого створіння. Чеснота поміркованості дозволяє нам визволитися від невпорядкованого бажання «мати як найбільше та як найшвидше», а також усвідомити, що «менше – може бути більше», і що ментальність «бути» має отримати перевагу над ментальністю «мати», яка упредметнює ближніх і руйнує все створіння. В контексті глобальної екологічної кризи, яка загрожує життю людей та всього створіння, особливо необхідною є чеснота мужності, яка спонукає не ігнорувати проблеми, викручуючись від відповідальності, але вимагає від нас зробити власний внесок для зміни ситуації на краще.

ІІ Ватиканський собор, підкреслюючи, що «ознакою мирян є їх власний автентичний, автономний, вільний і особистий приклад», немовби підказує нам, що мирянин 21-го століття це той, хто свідчитиме про Христа у повсякденні своїм новим, Божим стилем життя.

Завершуючи свою доповідь, в дусі Року віри, який був нещодавно проголошений Святішим Отцем Венедиктом XVI, хочеться просити Духа Святого, щоб вилив Своє світло та мудрість на нас, і зробив нас вмілими управителями Творіння рук Своїх. Просімо Духа Животворящого, щоб, зійшовши та оселившись в нас, спалив своєю любов’ю у наших серцях егоїстичне бажання посідати, володарювати та використовувати. Благаймо Джерело всяких дібр і Життя Подателя, Єдиного, здатного обновити лице Землі, щоб, наповняючи собою наше єство, прогнав з нас духа споживацтва; щоб, зробивши нас здатними свідчити про Христа згідно з нашим покликанням усьому створінню, дав нам силу працювати для відновлення первозданної гармонії і розбудови Царства Отця.

*Дана тема була підготовлена для Всеукраїнської науково-практичної конференції "Божий люд: царське священство", присвяченої року християнського покликання мирян. 3-4 листопада 2012 р., м. Чернівці.

Список літератури

  1. Синод Української Греко-Католицької Церкви. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос – наша Пасха». Львів: – Свічадо, 2012. 333 с.
  2. Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudiusm et spes // Документи ІІ Ватиканського собору: конституції, декрети, декларації. – Львів: Свічадо, 1996. – 753 с.
  3. Життя у Христі: Моральна катехиза // Комісія у справах катехизації при Патріаршій Курії. – Львів: Видавництво УКУ, 2004. – 179 с.
  4. Giovanni Paolo II. Esortazione apostolica post-sinodale Cristifideles Laici // Giovanni Paolo II. – Libreria Editrice Vaticana, 1998.
  5. П’ять лекцій Блаженнішого Любомира Кардинала Гузара на тему: Хто є мирянин // Комісія у справах мирян Львівської Архиєпархії УГКЦ. Федерація товариств “Обнова”. – Львів, 2010. 32 с.
  6. Еcclesia in America (Церква в Америці) // Іван Павло ІІ.
  7. Екологічне вчення Церкви: папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології // упоряд. В. Шеремети. – Івано-Франківськ: Видавництво ІФТА, 2006. – 100 с.
  8. Катехизм Католицької Церкви // Синод Української Греко-Католицької Церкви. – Жовква: Місіонер, 2002. – 772 с.
  9. Відповідальність за створіння у вченні Папи Венедикта XVI. // упоряд. Володимир Шеремета. Івано-Франківськ: «Нова Зоря», 2012. – 126 c.
  10. Міжнародна наукова конференція, Церква і соціальні проблеми, Львів, 1993. – 553 c.
  11. Компендіум соціальної доктрини // Папська рада “Справедливість і мир”. – Київ: Кайрос, 2008. – 549 c.
  12. Християнин і світ: журнал для християн, фахівців своєї справи. … Світ довкілля // голов. ред. В. Жуковський. – 2 (3) 2010 – Львів. – 96 с.

Д-р Володимир Містерман, заступник керівника Бюро УГКЦ з питань екології, викладач соціальної біоетики Івано-Франківської Теологічної Академії