Меню

Співвідношення екології та релігії як релігієзнавча проблема

З другої половини ХХ ст. у релігієзнавчих дослідженнях актуалізується тема співвідношення екології та релігії, що розгортається у двох напрямках. По-перше, аналіз впливу навколишнього середовища на релігійні уявлення та обряди, чим займається екологія релігії. Та, по-друге, дослідження співвідношення екологічних цінностей з релігійними та вивчення різноманітних аспектів екологічної діяльності релігійних організацій. Тому розглянемо більш детально становлення методологічних основ і розгортання логіки дослідження цих проблем в релігієзнавстві в історіографічному ракурсі відповідно до означених двох напрямків.

1. Новий напрямок релігієзнавчих досліджень – екологія релігії – виник у 60-ті рр. XX ст. завдяки теоретичному доробку та польовим дослідженням О. Хульткрантца (1920- 2006), шведському антропологу, етнографу, феноменологу та історику релігії. Хульткрантц проводив польові дослідження спочатку корінних народів північної частини Скандинавії лопарі й саамі та американських індіанців племен шошони, арапахо та інших племен штатів Вайоминг, Айдахо, Каліфорнії й північної частини Великих рівнин.

Захистив дисертацію з етнології (1946), а невдовзі й з порівняльного релігієзнавства (1953). Був професором кафедри порівняльного релігієзнавства, викладачем історії релігії та директором Інститута порівняльного релігієзнавства в Стокгольмському університеті1. Наукові інтереси О. Хульткрантца у сфері етноісторії та екології релігії знайшли своє оформлення у багатьох працях та статтях вченого, серед яких вагомий інтерес з огляду на обрану тематику даної статті становлять: «Надприродні володарі природи» («Supernatural Owners of Nature», 1961); «Релігії примітивних американськиї індіанців» («Les Religions des Indiens primitifs de l´Amérique», 1963); «Тип релігії в арктичних мисливських культурах: релігійно-екологічний підхід» («Type of Religion in the Arctic Hunting Cultures: A Religio-Ecological Approach», 1965); «Екологічний підхід до релігії» («An Ecological Approach to Religion», 1966); «Екологічні та феноменологічні аспекти шаманізму» («Ecological and Phenomenological Aspects of Shamanism», 1978); «Екологія релігії: її межі та методологія» («Ecology of Religion: Its Scope and Methodology», 1979); «Релігії американських індіанців» («The Religions of the American Indians», 1979); «Мисливці: їх культура та спосіб життя» («The Hunters: their Culture and Way of Life», 1982).

В «Енциклопедії релігії» (1987) під редакцією М. Еліаде в статті «Екологія», автором якої був О. Хульткрантц, екологія релігії визначається як дослідження взаємовідносин між релігією та природою, що проводяться таким дисциплінами як релігієзнавство, історія релігії та антропологія релігії.2 О. Хульткрантц чітко визначив методологічні межі еколого-релігійного підходу як ранні первісні релігії: «Екологія релігії – це, в першу чергу, ключ до вивчення тих релігій, культури яких залежать від природного середовища, це так звані примітивні релігії»3. Головна мета його підходу полягає у з’ясуванні впливу навколишнього середовища на організацію та розвиток релігійних форм як безпосередньо, так і опосередковано, тобто через технології, економіку та матеріальну культуру й через соціальну структуру.

Екологія релігії поділяється на два підходи: дослідження конкретних релігій та порівняльне вивчення релігій. Метою дослідження конкретних релігій є інтерпретація того, який зв'язок має певна релігія з її навколишнім середовищем. Дослідник визначає, що переважний вплив навколишнього середовища чиниться опосередковано через «культурний фільтр традиційних релігійних ідей», адже безпосередній вплив довкілля на релігію проявляється через використання тварин та рослин як форм духів, талісманів та ритуальних атрибутів4. Шведський релігієзнавець пропонує виокремити рівні інтеграції релігії в навколишнє середовище, що відображають різні способи адаптації релігійних вірувань та обрядів до навколишнього середовища. Первинна інтеграція, тобто безпосередня, та вторинна, тобто опосередковано через соціальну структуру суспільства: «…екологія спочатку робить свій внесок у формування соціальної структури, а потім через соціальну структуру впливає на релігію»5.

При порівняльному вивченні кожна релігія, що аналізується з екологічної позиції, розглядається як прояв крос-культурного екологічного «типу релігії», концепту, що відповідає культурному типу Дж. Стюарта6. Тип релігії визначається її особливостями в її первинній екологічній інтеграції. О. Хульткрантц виокремлює три типи релігій, вірування та ритуали яких формуються завдяки абіотичним чинникам (кліматичні та ландшафні умови) та формі господарювання: релігії арктичних мисливських народів, релігії мисливців та збиральників напівпустель і релігії пастухів-кочівників.

Релігії арктичних мисливських народів охоплюють арктичну та субарктичну зону тундри та тайги від Євразії до Північної Америки. О. Хульткрантц виокремлює такі особливості релігій цього типу. По-перше, «тваринна обрядовість», оскільки комплекс віруваннь та ритуалів пов'язаний з вшануванням вбитих тварин, що включає обряди забиття, споживання та поховання диких тварин, особливо ведмедів. По-друге, наявність ідеї господаря тварин, який захищає, стримує або допускає вбивство дичини. По-трертє, ідея духа-опікуна людини в образі тварини. По-четверте, вшанування певних природніх об’єктів, таких як гір, каменів, дерев для забезпечення успіху у полюванні7.

Релігії мисливців та збиральників напівпустель поширені на території Великого басейну Північної Америки, пустелі Калахарі та внутрішньої частини Австралії. Характеристики релігій цього типу: наявність ритуалів, пов’язаних зі збиральництвом; забезпечення надприроднього захисту через здобуття духа-охоронця в образі мешканців пустель, звернення до верховної істоти, умилостливлення мисливських духів та посвячення в таємниці міфів племені; релігійний зв'язок з місцевістю та її надприродніми ресурсами (місцевими духами чи тотемами)8.

Релігії пастухів-кочівників – це тип релігій, представлений у Старому Світі, що розповсюджувався на широких територіях Євразії та Африки. Для цих релігій властивий тісний зв'язок з довкіллям та відображення його в культурі, що проявляється у наданні значної ролі стадним тваринам у культі, захист цих тварин надприродніми істотами, важливе значення ритуалів приплоду тварин9.

Говорячи про цінність екології релігії для релігієзнавства в цілому О. Хульткрантц зазначає, що вона підкреслює роль екологічної адаптації релігії, що протягом довгого часу ігнорувалась релігієзнавцями і в той же час доповнює, але не витісняє історичний та феноменологічний підходи до релігії10. Екологія релігії лише зараз почала набувати розповсюдження у релігієзнавчому середовищі11.

На пострадянському просторі у релігієзнавчих колах дослідженню екології релігії не надано належної уваги. Серед небагатьох дослідників, які зацікавилися цим питанням, особлива заслуга надається О. Краснікову, відомому російському релігієзнавцю, який піддає аналізу методологічні засади екології релігії, що є надзвичайно цінним з огляду на відсутність перекладів праць O. Хульткрантца і на недостатність інформаційних джерел з даної проблеми.

О. Красніков зосереджує увагу на ідейних передумовах виникнення екології релігії. Зокрема, він виокремлює географію релігії як одну з передумов екології релігії. Як пише російський вчений, посилаючись на географа релігії М. Бюттнера, вперше поняття «географія релігії» використав Г. Каше у своїй німецькомовній праці «Ідеї щодо релігійної географії» («Ideen über religiöse Geographie», 1795), де зазначав, що завданням географії релігії є дослідження впливу географічного середовища на релігійні ідеї12. На початку XX ст. в межах географії релігії спостерігається активізація досліджень у зворотньому напрямі, тобто акцентація уваги відбувається на впливі релігії на навколишнє середовище. Така дослідницька установка прослідковується у М. Бюттнера, який проводить розмежування між географією та екологією релігії наступним чином: «Еколог вивчає ступінь впливу навколишнього середовища на релігію, географ релігії заклопотаний протилежним питанням, тобто про ступінь впливу релігії, а точніше, духовної позиції, яку підтримують прибічники тієї чи іншої релігії, на навколишнє середовище»13. Другою ідейною передумовою виникнення екології релігії згідно з поглядами О. Краснікова є екологія культури або культурна екологія, засновником якої є американський антрополог та неоеволюціоніст Дж. Стюард зі своєю роботою «Теорія культурної зміни: методологія багатолінійної еволюції» («Theory of Culture Change: The Methodology of Multilinear Evolution», 1955). Основними завданнями культурної екології Дж. Стюард визначає пояснення походження міжкультурних відмінностей та тих особливостей, які визначають обличчя кожної культури, при цьому природне оточення кожної культури розглядається як екстракультурний фактор, тому культурна екологія займається вивченням співвідношення середовища проживання і технологій, властивих тій чи іншій культурі використання її продовольчих та інших природних ресурсів; поведінкові моделі, пов'язані з тими чи іншими технологіями освоєння природних ресурсів; вплив цих моделей поведінки на інші аспекти культури14. Методологічні установки Дж. Стюарда, в основі яких поняття «культурного ядра», «культурної адаптації» та «культурного типу», знайшли своє продовження в релігієзнавстві завдяки екологічно-релігійному підходу О. Хульткрантца.

Проте, як зазначають деякі дослідники, важливим напрямком розвитку екології релігії за сучасних умов функціонування суспільства є розширення її методологічних меж та дослідження проблеми співвідношення екології та релігії в найбільш широкому контексті. В. Огудін визначає екологію релігії як науку про взаємовідносини віри та навколишнього середовища15. Згідно з поглядами А. Беліка, екологія релігії – це складний комплекс досліджень, який має своїм предметом вивчення взаємодії між природним оточенням, релігією та екологічними особливостями людини (специфікою її органічної основи та біологічним аспектом життєдіяльності), тобто всі аспекти екології релігії відображають взаємодію таких компонентів: екологія людини – релігія – виробнича активність – екологічне оточення16.

2. Релігія як соціальний інститут відгукується на виклики суспільства, тому і не дивно, що екологічні проблеми підіймаються у релігійному середовищі. Оскільки за сучасних умов здійснюється переорієнтація етики взагалі та християнської етики. Етика набуває екологічної спрямованості і основною категорією визначається відповідальність. Розгляд витоків та причин екологічних проблем є неможливим без аналізу етичного компоненту. Адже саме завдяки трансформації сфери норм, цінностей та мотивацій можливим є формування екологічно зорієнтованої свідомості людини. Справжня етична проблема у час екологічної кризи не обмежується обґрунтуванням нових норм, адже теоретично жодна людина не заперечує необхідність збереження природи, однак набагато важче змусити людей чинити відповідно. Тому саме мотиваційна сфера діяльності людини виступає на перший план. З огляду на це, важливою є роль соціальних інститутів, які формують суспільну думку та визначають поведінку людини. Німецький філософ В. Гьосле визначає церкву, як один з таких інститутів. Мислитель досить радикально наголошує на необхідності залучення церкви до етичних проблем техногенної цивілізації: «Без особливого ризику передбачаю, що християнство… зможе вижити у всесвітній історії лише у тому випадку, якщо почне розробляти подібну етику… Претендувати на вірність духу християнської етики сьогодні має право радше той, хто веде себе відповідно з ситуацією кризи навколишнього середовища, ніж той, хто наслідує традиції, давність яких, можливо, і викликає до себе повагу, але мало сприяє вирішенню екзистенційних проблем людства»17. Релігія ж завжди має етичний компонент, тому реагує на загрозливі реалії життя суспільства, корінь яких у духовно-моральній кризі.

Аналіз впливу релігій на формування уявлень щодо довкілля та вивчення екологічного потенціалу релігій входить до складу різних дисциплінарних утворень релігієзнавства. Окрім цього проблеми співвідношення екологічних цінностей з релігійними, екологічної етики та релігійної, осмислення питань значення релігії у епоху значного поступу науки, технологій та наслідків цього поступу, значення релігії у вирішенні глобальних проблем людства, погляд на природу з точки зору релігійних доктрин набувають актуальності в межах конфесійного та академічного релігієзнавства, одночасно екологи та теологи залучаються до осмислення цих же проблем, виходячи з власних методологічних установок.

У кінці ХХ ст. західноєвропейські та американські вчені-екологи звернулись до осмислення цінності природи в різних релігійних системах. Релігійні аспекти охорони довкілля, серед яких релігійні цінності та релігійна мотивація, стають в центрі уваги досліджень Л. Гребер у книзі «Дика природа як священний простір» («Wilderness as sacred space», 1978); Д. Ла Шапель у працях «Мудрість Землі» («Earth wisdom», 1978) та «Священна земля, священна стать» («Sacred land, sacred sex», 1988); Е. Бернаума у праці «Священні гори світу» («Sacred mountains of the world», 1998). Так, ґрунтуючись на працях як видатних екофолософів (О. Леопольда, Г. Торо, Дж. Мюіра), так і феноменологів релігії (Р. Отто, М. Еліаде), дослідники в центр уваги ставлять об’єкти дикої природи, які повинні шануватись з огляду на священне та його ієрофанії. Л. Гребер обґрунтовує шанобливе ставлення до дикої природи завдяки тому, що природа, виходячи з релігійних доктрин, постає божественним творінням, а відтак наповнене цінністю, а різноманітні модальності священного можуть проявлятись у природних об’єктах18.

У релігієзнавчих колах тема співвідношення екології та релігії в аспекті ролі та значення релігії в епоху екологічної кризи і дотичних до неї проблем почала актуалізуватись з початку 1990-х рр. Варто зазначити, що у розробці даної теми американські дослідники релігії значно випередили європейських як на інституційному рівні, так і на рівні публікацій. Тому у статті піде мова про екологічні розвідки американських релігієзнавців та їх здобутки. Найбільш яскравим прикладом цього є діяльність групи дослідників, що об’єднана під загальною назвою «Релігія та екологія» при Американській академії релігії, що функціонує з 1991 р. за ініціативи Д. Барнхілла та Є. Б’янкі. На сьогоднішній день керівниками цієї групи є У. Бауман та А. Сенфорд з університетів Флориди. Дослідницькі ініціативи та наукові зусилля членів цієї групи спрямовані на дослідження на міждисциплінарному рівні теми співвідношення екологічних та релігійних цінностей та залучення вчених до осмислення цієї проблеми. Науковці зосереджуються на таких питаннях, як релігійні екологічні уявлення, еко-утопії, екологічний потенціал релігії, значення релігій для формування екологічно сталого способу життя. Серед науковців розроблялись нові для релігієзнавства теми, як то екофемінізм, екологічні перспективи нових релігійних рухів. Група регулярно проводить консультативні наради та зібрання з метою обговорення та аналізу досліджуваних тем та проблем (наприклад у 1993 р. в центрі уваги була тема еко-духовності та еко-справедливості; у 1994 р. – етичні перспективи екологічної теології; у 1996 р. – глибинна екологія і світ духовності; у 1998 р. – еко-фемінізм і глобалізація та містицизм сучасної природи; у 1999 р. – раси, релігії, чисельність населення і екологічна справедливості; у 2003 р. – релігія та політика стійкого розвитку Організації Об'єднаних Націй; у 2006 р. – сучасне язичництво та екологія; у 2007 р. – неорелігії та екологія; у 2009 р. – міждисциплінарні дослідження соціальної справедливості та сталого розвитку в глобальному контексті та дослідження релігії в епоху глобального потепління)19. До діяльності цієї групи активно долучились такі дослідники, як С. Каза, Б. Тайлор, Д. Спенсер, С. Тайлор, Д. Хаберман, Дж. Грім, Х. Ітон, Р. Готліб та ін.

Ще одним прикладом наукового дослідження взаємодії екології та релігії є діяльність Форуму з питань екології та релігії Єльського університету20, що займається вивченням екологічних аспектів релігійних світоглядів, текстів, етик та практик, керівниками якого є М. Е. Такер і Дж. Грім.

Знаковою подією у розробці, дослідженні та поширенні інформації щодо теми взаємодії релігії та екології була серія з десяти міждисциплінарних конференцій (з 1996 по 1998 р). Після цих конференцій кульмінаційними моментами у релігієзнавчому осмисленні еколого-релігійних взаємин стала конференція «Релігія, етика і навколишнє середовище: міждисциплінарний діалог», у вересні 1998 р. в Гарвардському університеті. У центрі уваги цієї конференції були космологічні та етичні рецепції екологічних ідей світових релігій. Друга конференція відбулася у жовтні 1998 р. в Американському музеї природної історії. Вона продемонструвала роль дослідників релігій в ініціативі Хартії Землі. Результатом проведення цих конференцій стало утворення Форуму з питань релігії та екології, що є найбільшим міжнародним багатоконфесійним проектом. Основними досягненнями роботи Форуму є розповсюдження нової галузі досліджень в академічних колах, поширення літератури з цього напрямку досліджень, проведення та анонсування заходів, конференцій, розповсюдження новин.

Документи конференцій були опубліковані в серії з десяти книг, що об’єднана темою співвідношення релігій світу та екології: «Буддизм та екологія. Взаємозв’язок Дхарми та дій»; «Конфуціанство та екологія. Взаємозв'язок Неба, Землі і людей»; «Християнство і екологія. В пошуках благополуччя Земля і люди»; «Даосизм та екологія. Шляхи в Космічній перспективі»; «Індуїзм і екологія. Перетин землі, неба і води»; «Традиції корінних народів та екологія. Космологія і спільнота»; «Іслам та екологія»; «Джайнізм і екологія. Ненасильство в павутині життя» й «Юдаїзм та екологія»21.

Діяльність таких інститутів та проведення конференцій міжнародного рівня сприяли включенню дослідження релігії та екології в академічні області вивчення в університетах, коледжах, семінаріях та інших установах США та інших країн світу22.

Наступним значним кроком у дослідженні теми релігійних ідей в контексті захисту навколишнього середовища є публікація у 2005 р. «Енциклопедії релігії та природи» під редакцією Б. Тайлора з університету Флориди, що всебічно представляє широкий діапазон статей, які критично досліджують відносини між людьми, їх середовищем і релігійними аспектами життя.

На інституційному рівні з 2006 р. починає діяти Міжнародне товариство з вивчення релігії, природи і культури, що є спільнотою вчених, які досліджують зв’язки між людиною, різноманітними культурами, природним середовищем та релігійними віруваннями й практиками. Товариство є партнером Міжнародної асоціації з історії релігій, що сприяє критичному, аналітичному, кроскультурному та багатовекторному дослідженню23. Міжнародне товариство з вивчення релігії, природи і культури провело успішні міжнародні наради у США в квітні 2006 р.; у Мексиці в січні 2008 р.; в Нідерландах у липні 2009 р.; в Австралії в грудні 2010 р.

Виходять періодичні видання, присвячені питанням взаємодії екології та релігії. Журнал «Світогляди: релігії, культура та екологія»,24 редактором якого є К. Чепл, публікується з 1997 р. видавництвом Брілл. З березня 2007 р. Міжнародне товариство з вивчення релігії, природи і культури почало видавати щоквартальний Журнал з вивчення релігії, природи і культури25.

Наприкінці варто зазначити, що українські та російські дослідники лише починають долучатись до осмислення ролі релігії у вирішенні екологічних питань. Такі розвідки мають дещо фрагментарний характер і присвячені окремій конфесії чи релігії. Наприклад, С. Хрібар зосереджується на питаннях відношення «людина – природа» у Біблії26; екологічні аспекти в контексті релігійної філософії та теології стали предметом осмислення С. Флегонтової (російський персоналізм та екологія); Ю. Курикалова (християнський космізм та екологія); Ж. Бастера (екологічні аспекти креаціоністської концепції); В. Байдин (положення людини в світі та екологічні наслідки цього); І. Кучерова, С. Чебанова, Т. Горічевої (питання охорони природи як частини християнського віровчення)27; екологічні питання в контексті християнської глобалістики розглядає Г. Круглова28; соціально-екологічна позиція РКЦ цікавить Д. Ляховича29, В. Шеремету30; релігієзнавче осмислення протестантських екологічних концепцій здійснила І. Вітюк, яка зосередилась на зв’язку екологічних питань з есхатологією Церкви АСД31; В. Борейко зупиняється на теоретичному аспекті розгляду екоетичної та екотеологічної проблематики – подає екологічну інтерпретацію різних світових та національних релігій, розглядає позиції екофілософів, екотеологів минулого й сучасності, а також на практичному аспекті наводить приклади участі різних релігійних організацій в охороні природи32.

Таким чином, у другій половині ХХ ст. у релігієзнавстві з’являються дослідження, присвячені взаємовідношенню екології та релігії. Розгортання логіки досліджень цієї теми відбувається у двох напрямках, що коротко можна охарактеризувати як, по-перше, вплив навколишнього середовища на формування релігійних уявлень та практик та, по-друге, вплив релігії на формування уявлень про природу, ставлення до неї та роль релігії у вирішенні екологічних проблем. Такі дослідження, що мають міждисциплінарний характер, дозволяють по-новому підійти до розуміння походження релігії та її адаптованість до актуальних проблем людства, що дає в повній мірі осягнути роль релігії в сучасному суспільстві.

Ірина Фенно, кандидат філософських наук

-----------------------------------------------------------------------------

1 Experience of the Sacred: Readings in the Phenomenology of Religion / Ed. By Sumner B. Twiss (Editor), Walter H. Conser (Editor) . – Hanover: Brown University Press, 1992. – Р. 200.

2 The Encyclopedia of Religion / Ed-in- chief: M. Eliade : Vol. 4. – N.Y., London: Macmillan publishing company, 1987. – P. 581.

3 Цит. за Белик А.А. Экология религии / Белик А.А. // Религии мира. История и современность. Ежегодник 1988. – М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. – С. 260–269.

4 The Encyclopedia of Religion / Ed-in- chief: M. Eliade : Vol. 4. – N.Y., London: Macmillan publishing company, 1987. – P. 582-583.

5 Цит. за: Красников А.Н. Методологические проблемы религиоведения : Учебное пособие / А.Н. Красников. – М. : Академический проект, 2007. – С. 221.

6 The Encyclopedia of Religion / Ed-in- chief: M. Eliade : Vol. 4. – N.Y., London: Macmillan publishing company, 1987. – P. 583.

7 Там само . – P. 583-584.

8 Там само. – P. 584.

9 Там само. – P. 584.

10 Там само. – P. 582.

11 Religious Studies: A Global View. / Ed. by Gregory Alles. – Routledge, 2008. – P. 30.

12 Красников А.Н. Экология религии / А.Н. Красников // Вестник Московского Университета. Сер.7. Философия. – 1999. – № 1. – С. 63–73.

13 Цит. за: Красников А.Н. Методологические проблемы религиоведения : Учебное пособие / А.Н. Красников. – М. : Академический проект, 2007. – С. 218.

14 Steward J. H. Theory of Culture Change / Steward J. – Urbane: University of Illinois Press, 1955. – рр. 36 - 41.

15 Огудин В.Л. Сакральная экология. Формы религиозно-экологического мировоззрения / В.Л. Огудин. – К. : Киевский эколого-культурный центр, 2003. – С. 5.

16 Белик А.А. Экология религии / Белик А.А. // Религии мира. История и современность. Ежегодник 1988. – М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1990. – С. 268.

17 Хесле В. Философия и экология / В. Хесле : Перевод А.К. Судакова. – М. : Наука, 1993. – С. 98.

18 Борейко В.Е. Философы дикой природы и природоохраны [Електронний ресурс] / Борейко В.Е. – К.: Киевский эколого-культурный центр, 2004. – Режим доступу: http://www.ecoethics.ru/old/b04/

19 Religion and Ecology Group of AAR [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.aarweb.org/meetings/annual_meeting/program_units/PUinformation.asp?PUNum=AARPU051

20 The Forum on Religion and Ecology at Yale [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fore.research.yale.edu/

21 Religions of the World and Ecology Series Description [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fore.research.yale.edu/publications/books/book_series/cswr/index.html

22 Religious Studies and Environmental Concern [Електронний ресурс] // Encyclopedia of Religion and Nature / Edited by Bron Taylor. – London, New York : Continuum, 2005. – 630 р. – Режим доступу: http://www.religionandnature.com/ern/sample.htm – Назва з екрану.

23 The International Society for the Study of Religion, Nature & Culture [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.religionandnature.com/society/index.htm

24 Worldviews: Global Religions, Culture, and Ecology [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.brill.nl/worldviews-global-religions-culture-and-ecology

25 The Journal for the Study of Religion, Nature & Culture [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.religionandnature.com/journal/

26 Хрибар С.Ф. Экологическое в Библии. Формы религиозно-экологического мировоззрения / С.Ф. Хрибар. – К. : Киевский эколого-культурный центр, 2003. – 70 с.

27 Христианство и экология / Под редакцией Т. Горичевой. – СПб. : РХГИ, 1997. – 352 с.

28 Круглова Г.А. Христианская глобалистика: генезис и основные концепции : учеб. пособие / Г.А. Круглова. – Минск : ГИУСТ БГУ, 2007. – 127 с.

29 Ляхович Д. Еколого-етична повинність / Д. Ляхович // Українське релігієзнавство. Бюллетень Української Асоціації Релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України. – № 3. – Київ, 1996. – С. 16–26.

30 Шеремета В. Екологія: діалог науки та етики / В. Шеремета // Науковий вісник Івано-Франківської теологічної академії «Добрий пастир» : Збірник наукових праць. – Івано-Франківськ : Видавництво Івано-Франківської теологічної академії, 2007. – № 1. Теологія. – С. 90–109.

31 Вітюк І.К. Сучасні екологічні проблеми та їх вирішення в християнській есхатології (на матеріалах Церкви адвентистів сьомого дня) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеню кандидата філософських наук : спец. 09.00.11 «Релігієзнавство» / Вітюк Ірина Костянтинівна ; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2009. – 18 c.

32 Борейко В.Е. Постижение экологической теологии / Борейко В.Е. – К.: Киевский эколого-культурный центр, 2003. – 128 с.

Джерело: Релігія в Україні