Мр. 47 зач.; 10, 32-45

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі, застановляючись над Євангелієм 5 неділі Великого посту, ми бачимо дві кардинально протилежні дійсності: Христос звіщає покірне прийняття волі Отця, анонсуючи свою смерть і воскресіння; натомість Іван та Яків, пропускаючи повз вуха слова Спасителя, прагнуть здобути земну славу. Христос говорить про хрест, а Яків з Іваном мріють про почесті й трони.

Дорога, якою йшов Христос, вела на Голгофу, де замість трону Його очікував смертельний вирок. Для апостолів були місця як справа, так і зліва. Біда в тому, що коли їх треба було займати, Яків з Іваном (як, зрештою, й інші учні) десь зникли, розчинилися у юрбі.

Часто-густо в нашому житті трапляється щось подібне, бо людині притаманно сприймати дійсність з дочасної людської перспективи, а не з перспективи люблячого Бога, який досконало знає, що для людини є корисним, а що, навпаки, стає тягарем.

Сьогодні багато християн діють подібно до Якова та Івана, шукаючи собі престижного, теплого та комфортного місця під сонцем. Влада, багатство та слава серед людей залишаються критеріями успішного життя. Задля їх досягнення деякі християни готові переступати навіть через особисті моральні принципи, таким чином розриваючи зв’язок з Творцем, що може призвести навіть до втрати віри. На жаль, у цей нелегкий для нашої країни час є з-посеред християн ті, хто причетний до корупційних схем, хто через обман уникає обов’язку захисту Вітчизни чи неправомірно отримує гуманітарну допомогу.

Гордість, захланність, лінивство є тими головними гріхами, які спонукають людину шукати почесного «теплого» місця в земному царстві… Та не в Царстві Божому!

Христос закликає своїх учнів до самопожертви та служіння і Сам подає приклад, віддаючи своє життя за інших. З моменту повномасштабного вторгнення росії ми є свідками жертвенної титанічної праці мільйонів українців по цілому світу. А скільки героїв віддали найдорожче – власні життя, захищаючи своїх рідних і нашу державу! І ця жертва є виявом найвищої любові, бо «ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15,13).

А що ми зробили для наближення нашої перемоги? Чим пожертвували задля підтримки економіки чи енергетики нашої держави? Поставмо собі запитання: чи ми є відповідальними християнами і громадянами? Чи підтримуємо слабких та беззахисних, регулярно сплачуємо податки, дбаємо про довкілля? Чи, можливо, й надалі думаємо тільки про себе, живемо так, наче війни й немає? Чи спалюємо суху траву та сміття, завдаючи шкоди собі, ближнім та державі, бо так зручніше? Чи не причетні ми до марнування таких потрібних зараз природних ресурсів? Чи готові ми ділитися природними Божими дарами і бережливо ставитись до них?

Адже кожен зекономлений нами кіловат енергії – це наш вклад у перемогу, кожен заощаджений літр води – це зменшення навантаження на комунальну інфраструктуру міста чи села, кожна закладена компостна яма – це чисте повітря й добриво для рідної землі.

У сьогоднішньому Євангелії Христос закликає учнів до жертвенного служіння, і це звернення стосується всіх християн без винятку. Бо турбота про інших людей, державу, навколишній світ, навіть ціною якихось особистих незручностей чи втрат, є свідченням правдивої живої віри, яка веде до спасіння. Святий Василій Великий, розмірковуючи про самопожертву, в одному зі своїх листів пише: «Велике терпіння, але великі також нагороди, що їх приготував Бог для тих, що терплять...»

Немає воскресіння без смерті, корони без хреста, слави без болю, нагороди без жертви. Амінь.

Підготував о. Михайло Дзуль, референт Бюро УГКЦ з питань екології Івано-Франківської архієпархії.

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.