Мр. 37 зач.; 8, 34 – 9, 1. 

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття та сестри, сьогодні, у третю неділю Великого посту, ми поклоняємось Господньому Хресту. Чому саме в цю неділю Церква Христова віддає урочисту шану Хресту Господньому? Тому що для кожного з нас сорокаденна великопосна духовна подорож є виснажливою, для кожного по- своєму важкою, і багато хто вже встиг вибитися з сил – духовних і фізичних. Саме тому Церква Христова дає нам можливість посеред посту, вдивляючись у хресне знамено, усвідомити той факт, що взяти Хрест Господній означає прийняти обставини свого життя такими, якими вони є. Нелегко їх прийняти, змиритися з чимось, бо завжди нас хтось дратує, чогось бракує, щось не так, особливо тепер – у час війни, яка докорінно змінила наше життя, життя наших родин й усього українського народу.

Так склалося, що ми виношуємо свої плани, маємо власне бачення, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити в цьому земному житті, але як християни не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога Творця. Те, що нас оточує: ріки, гори, лани, ліси, озера – усе, що з гордістю називаємо Батьківщиною, – ми отримали задарма, тож маємо зробити все можливе, щоб краса Божого творіння, якою так щедро Господь нагородив нас з вами, перейшла такою ж нашим майбутнім поколінням.

Брати хрест на себе – це прийняти ті обставини, якими вони є в цю мить нашого життя, і жити за Божими законами. Кожному з нас зараз не легко, тому що ворог робить усе можливе, щоб наш хрест став важчим і ми почали нарікати на Господа. Обстрілюючи об’єкти нашої критичної інфраструктури, він хоче занурити всіх нас у темряву й холод, але не усвідомлює, що цим він навчає нас цінувати й берегти те, що колись було таким звичним та буденним. Кожен з нас протягом цього часу навчився жити в режимі дійсно адміністраторів Господніх, бо застановляємось, коли і як використовувати те чи інше благо цивілізації з думкою про свого ближнього. Насправді нічого дивного тут немає: цілком нормальним є постійний раціональний підхід до використання природних ресурсів, якими Господь наділив усіх людей без винятку. Війна спонукала нас до переосмислення цінностей, визначення пріоритетів та усвідомлення важливості особистого внеску кожної людини задля збереження природних Божих дарів.

Брати хрест – це також приймати себе таким, яким кожен є в цю мить власного життя. Дуже часто можна почути: за що це нам? Чому таке випробування випало саме на наш народ, на наше життя? Маємо зрозуміти, що кожен день нашого життя – це не що інше, як урок, яким наш Творець хоче чогось нас навчити. Де чи ким би ми не були, маємо робити все можливе, щоб на своєму місці, на посаді, не нарікаючи, гідно виконувати завдання, до яких нас покликав Господь. Як тільки ми це приймемо – зразу запанує радість і настане мир, бо приймемо Бога, який є джерелом миру і любові.

Сьогодні ми вшановуємо Хрест Господній, виставляємо його для поклоніння і співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико!» Віддаємо честь і шану Хрестові, бо на Хресті звершилося спасіння всього людства, яке дало нам змогу повернутися до гідності дітей Божих і зватися християнами. Тому, коли нам важко в цьому земному житті, частіше вдивляймося в Хрест Господній. Нехай Христос, Якого сьогодні бачимо розп’ятим і цілуємо Його Хрест Животворящий, увійде в наше життя, наповнить нас життєдайною силою і за молитвами Пречистої Діви Марії допоможе звершити мандрівку до тієї мети, до якої Він нас кличе. Амінь.

Підготував о. Михайло Деревенчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Бучацької єпархії.

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.