Євр. 329 зач.; 11, 24-26; 32 - 12, 2.

Слава Ісусу Христу!

Пройшовши перший тиждень Великого посту, ми все більше розуміємо, що впродовж усього нашого життя постійно дотикаємося гріха, за яким стоїть диявол, який не лише хоче нас зробити рабами зла, але й повністю спотворити суть Богом створеної людської природи.

Коли ми молились Велике повечір’я з каноном Андрея Критського, то відчували велику потребу в розкаянні, наверненні та зміні способу життя.

Коли ми стояли на колінах, на наших очах виступали сльози і ми відчували присутність Христа, який дарував нам свою любов, прощення та підтримку. І саме це відчуття хотілось переживати постійно.

Але після повернення додому нас огортала розпука, бо не знаємо, де нам взяти сил, щоб не опускати руки, не впасти в розпач у часі війни, не співдіяти зі злом і самому не стати кривдником для інших; не відаємо, як здобути перемогу на нашому особистому духовному фронті.

Сьогоднішнє послання апостола Павла до євреїв 11, 24-26; 12, 2 дає відповіді на багато питань.

Найперше апостол Павло нам пригадує, що маємо багато свідків, які все життя боролися зі злом, зазнали страждань, але вийшли переможцями. Це трапилось лише тому, що понад усе любили свого Царя Небесного, Який Сам страждав заради своїх дітей, даруючи їм свободу, перемогу над злом та вічну радість з Ним у Царстві Небесному чи навіть ще перебуваючи тут, на Землі.

Першим, кого згадує апостол Павло, є Мойсей.

Пригадаймо собі, як він за наказом Божим виводив обраний народ із неволі, його дискусії із фараоном, кари на Єгипет, шлях по пустині, наближення до Червоного моря, переслідування фараона з військом та чудесний порятунок.

Сьогодні бачимо, що Україна проходить схожий шлях — від страждань, яких ми зазнали за час радянської окупації, до квітучого розвитку на Богом даній вільній землі. Як казав наш великий Кобзар Тарас Шевченко, «… на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі».

Наша держава за 32 роки незалежності пройшла непростий, але продуктивний шлях до самобутнього існування. Ми ніби наблизились до «Червоного моря», за яким нас чекало краще, самостійне й квітуче майбутнє. Але ворог, який на нас напав, є типовим проявом зла, яке вважає все Боже Творіння своєю власністю.

Ми чуємо в посланні апостола Павла до євреїв про страждання й переслідування, яких зазнавали мужі Божі за свою віру, життєві переконання, принципи та за бажання здобути Царство Боже, стаючи опорою й прикладом для наступних поколінь, які також за будь-яку ціну не хочуть втратити в собі Боже світло.

Сучасними світочами, захисниками Божих правд та основ життя є не лише християнські подвижники, але й наші захисники та захисниці, отці-капелани, медичні працівники, волонтери, рятувальники, енергетики й усі, хто бореться сьогодні з будь-яким проявом зла та рятує людські життя під час цієї жахливої війни.

За цей час ми зазнали багато горя. Багато наших українців загинуло, багато втратили рідних, майно та засоби для існування. Ми зіткнулися зі справжнім злом, яке тільки руйнує все, що Бог створив, і несе смерть, великий біль та рани на душі й тілі, які впродовж усього подальшого життя нагадуватимуть про ті жахіття, які ми пережили.

І саме в цей момент ми побачили світлі образи мужності та самопожертви багатьох українців.

Ця війна пригадала, що ми належимо до однієї родини і маємо одного Небесного Батька. Ми всі рівні перед Ним, маємо однакову гідність, тому й не існує чужого горя.

Ми ділилися й ділимось одне з одним хлібом, водою, теплом та житлом, мріючи про мирне майбутнє.

Через постійні вимкнення електрики ми відчули, як руйнується наш звичний світ, основою якого є стабільність та комфорт.

Через свою безпорадність та беззахисність ми відчули потребу в Бозі, адже не все ми можемо і не все залежить від нас, а наше життя – у руках Творця. Нас захоплює Божа щедрість та Премудрість.

Також ми побачили, яким прекрасним є Богом створений світ у кожній його дрібниці та як легко можна його зруйнувати через заздрість та жадібність.

Через війну ми змушені бути ощадливими й виваженими в кожному виборі, адже відчули реальний зв'язок один із одним: стараємось економити світло, енергію й тепло, бо, можливо, їх хтось сьогодні більше потребує.

Ми повністю змінюємо спосіб життя і ставлення до Божих природних дарів. Ми з трепетом ставимось до них насамперед не через фінансову вигоду, а через усвідомлення власної відповідальності перед Творцем за них. Саме цим ми суттєво відрізняємось від сил темряви, які хочуть нас знищити.

Триває наш піст, а отже, продовжується наш духовний фронт і, на жаль, фізичний. Ми прямуємо до перемоги та визволення. Ми дякуємо нашим воїнам світла за приклад, їхню любов, жертовність та героїзм.

Через піст і війну ми змушені відмовлятися від багатьох речей. Але є те, що має бути незмінним у нашому житті, – це християнський спосіб життя у єдності з Творцем. Божа любов має проявлятися в реальних вчинках милосердя та доброти. Наша людяність ніколи не повинна закінчуватися. Ми є дітьми світла, дітьми нашого Творця. Тож будьмо завжди ними! Амінь.

Підготував о. Дмитро Онуфрик, референт Бюро УГКЦ з питань екології Одеського екзархату.

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.