Меню

Екологічні проповіді на Другу неділю Великого посту

«Ти, Господи, напочатку заснував землю і небеса - діло рук твоїх. Вони загинуть, ти ж перебуваєш; усі, мов одежа, постаріються. Ти їх, неначе одежину, згорнеш і, немов одежа, вони зміняться. Ти ж - той самий, і літа твої не скінчаться.» До кого з ангелів він коли мовив: «Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів підніжком під твої ноги?» Хіба ж не всі вони служебні духи, що їх посилають до послуг тим, які мають успадкувати спасіння?

Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги. Бо коли слово, оголошене ангелами, було таке зобов'язуюче, що всякий його переступ і непослух приймав справедливу кару, то як утечемо ми, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно, спочатку проповідане Господом, було підтверджене нам тими, що його чули».

Послання Апостола Павла до Євреїв 1, 10 – 2, 3.                    

Апостол Другої неділі Великого посту дуже нагадує старозавітні псальми. У псальмах неодноразово зустрічаємо образ Господа Бога як величного Майстра всієї Вселенної. Жоден митець, жоден інженер, жоден архітектор, що жив і творив на планеті Земля, не зміг прожити довше, ніж  його творіння. Мікеланджело не пережив свого Давида і Сикстинську капеллу, Брати Райт не пережили літаки, а Джотто не зміг жити довше, ніж стоїть його шедевр Санта-Марія-дель-Фйоре у Флоренції.

Архітектор Всесвіту створив два шедеври: Всесвіт і Людину. У великій своїй премудрості Господь, як навчали Святі Отці, помістив Людину у Всесвіті і Всесвіт уклав у Людину. Цей звʼязок між людьми і світом як Божим творивом є настільки сильним, що це надає сенс існуванню один одного. Дивлячись на цей світ, ми повинні усвідомити власну відповідальність за нього. Через споглядання краси Божого створіння людина пізнає самого Творця. Щоденно Господь пригадує про Своє існування через спів пташок, зоряне небо чи дзюрчання потічка. Це дано тим, у кого є дар віри. «Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги», - звертається до нас натхненний Духом Святим автор послання до євреїв. Часто чуємо багато такого, що може нас збити з дороги. Перше, що приходить на думку, - це комерційна реклама. Вона розвинула в сучасній людині дух споживацтва.  Усе спрямоване на те, щоб ми щось купували. Натомість купують нас. Прийшовши додому після сьогоднішньої Літургії, уважно огляньмо власне помешкання. За рік-два чи не половина з того, що ми бачимо, стане сміттям. Інша частина того, що викинемо, майже ніколи не використовувалося нами. Так відбувається майже у всіх наших родинах.

Гріхопадіння ангелів відбулося через спротив Богові, своєрідну опозицію. Бажання бути «яко Бог» звело не лише ангелів темряви, а й наших з вами прародичів. Екологічний гріх, який чинить сучасна людина, має в корені ту саму основу: опозиція Богові, непослух щодо нього. Це чудово проілюстровано в притчі про злодійкуватих виноградарів, які хотіли присвоїти собі плоди й зневажили господаря виноградника. Візьмімо, до прикладу, наші ліси. Хіба бездумне вирубування дерев не є тим самим? Бажання наживи рухає злочинцями, які вночі й удень з мовчазної згоди державної влади перетворюють на пустку тисячі гектарів зеленого лісу. Місиво із землі й обрубаних гілок, залишене сміття і залишки мазуту - це стало для нас звичним «пейзажем». Часом трапляється, і від цього навіть моторошно, що такі злочинці офірують вкрадену деревину на спорудження храмів. Громада шукає дешевших матеріалів, а коли священику пропонують ліс безкоштовно, то рідко хто цікавиться його походженням. А це мало б стати правилом для нас, християн. Усе має свою  ціну. Будівництво храму, який є Божим Домом, є великою відповідальністю. Коли хтось робить це ціною "договорняків" зі злочинцями, ризикує опинитися там, де перебуває сатана зі своїми ангелами. Бути на стороні Бога чи в опозиції до нього є вибором кожного. Бог дає нам спасіння. Не занедбати його є нашим покликанням.

Перебуваємо з вами в часі Великого Посту. Це особливий, Богом даний час для власного спасіння. Спасіння без навернення  осягнути неможливо. Саме тому Бюро екології УГКЦ закликає всіх вірних своєї Церкви до екологічного навернення. Це навернення не лише дарує Христове спасіння, а й дає надію на майбутнє наших дітей. Навернення завжди слід підтверджувати ділами. Посаджене дерево, вкручена світлодіодна лампа, відсортоване сміття, а найголовніше – щире замилування красою й досконалістю Божого творіння; все це виявляє нашу живу віру в Бога Творця, нашого Спасителя й Архітектора всього сущого. Амінь!

Автор: о. Олег Кобель - екореферент Стрийської єпархії

 

Євангеліє від Марка 2, 1-12

Час Великого посту – це благодатна пора духовного оздоровлення, зцілення наших душ, думок і помислів через навернення і покаяння. «Сину, відпускаються тобі гріхи твої» (Мк. 2,5) – ці слова прагне почути кожен, хто кається, після особистого навернення, постанови поправи та перепрошення Небесного Отця.

Духовне чи тілесне оздоровлення безпосередньо залежить від бажання самої людини, від того, наскільки сильно вона вірить і довіряє Господові та готова прийняти цей дар. Саме після того, як Ісус «уздрів їхню віру», змилосердився і відпустив гріхи розслабленому.

Розслаблений – це хвора фізично й духовно особа, котра для зцілення потребує найперше наблизитися до Господа, але самостійно цього зробити не в змозі, тому заручається підтримкою друзів. У нашому житті трапляється так, що ми стаємо заручниками тих чи інших обставин і самостійно вирватися з них через залежність, невпевненість у завтрашньому дні чи слабкість духа не можемо. Дуже часто причиною того, що людина живе в гріху, завдаючи інколи непоправної шкоди собі,  ближнім і довкіллю, є елементарне незнання та поверхова віра, що, у свою чергу, пов’язане із занедбанням власного християнського обов’язку -  зростати у вірі та бажати жити по- євангельськи. Наша віра починає зростати тоді, коли ми, як Давид, скажемо: «Згрішив я проти Господа!», уповаючи більше на Боже милосердя, аніж на власні виправдання. Віра має шанс розвинутися і тоді, коли ми відчуваємо спротив і справжню небезпеку, але не втікаємо від них, а навпаки, відстоюємо свою християнську позицію. Невід’ємною складовою християнської віри є відповідальність за Богом створений світ, без якої навернення до нашого небесного Отця буде неповним.

У сьогоднішньому Євангельському писанні, звертаючись до паралітика словами «Сину, відпускаються гріхи твої», Ісус недвозначно дає зрозуміти присутнім, що причиною нездужання не є параліч, а, радше, немічність є наслідком чи результатом гріховного зіпсуття людини.

Оглянувшись навкруги, ми з християнським співчуттям можемо побачити багатьох «розслаблених», котрі потерпають від тих чи інших недуг. Ми з християнською солідарністю та співчуттям, подібно як ті четверо, що несли ліжко, намагаємося допомогти таким людям: підтримати їх матеріально та морально, стараємося полегшити їхні страждання. Інколи в наші серця закрадається сумнів: чому Господь такий жорстокий і допускає страждання невинних дітей, чому множаться невиліковні хвороби, чому помирають молоді люди в розквіті сил? Однак не замислюємося над тим, що саме гріховна руйнівна поведінка людей підриває встановлений Господом порядок у цьому світі та знищує гармонію між Творцем, людиною та Богом створеним світом. Чи усвідомлюємо ми, що причина багатьох захворювань полягає в тому, що ми їмо, п’ємо, яким повітрям дихаємо? Чи розуміємо ми, що, викидаючи сміття в неналежне місце чи спускаючи нечистоти в річку, стаємо причиною недуг чи навіть смертей інших людей?

Причина такої руйнівної та гріховної поведінки безпосередньо пов’язана зі станом душі людини, яка потребує духовного навернення та оздоровлення.

Одного разу в тренажерному залі відбувся діалог. Один другому каже: «Щось я тебе давно не бачив на тренуваннях. Куди ти подівся?». «Та в мене машина зламалася, – відповів другий, – але її вже скоро полагодять. А ти, як бачу, помітно схуд, і вигляд маєш якийсь нездоровий. Щось трапилося»? «Дрібниці! Уже п’ятий день нічого не їм, бо вдома зламалася газова плита», – відповів перший. Замість того, щоб полагодити плиту, він волів голодувати!

Подібно багато з тих, що «в Хреста хрестилися у Христа зодягнулися» (Гал 3,27), мовчки бездіяльно терплять, замість того щоб змінити власний стиль життя, страждають, втрачаючи здоров’я, впадають у відчай, замість того щоб налагодити свої стосунки з Господом, попросити прощення за гріховну поведінку чи мовчазне сприймання гріха, у тому числі екологічного. Сповідь потрібна для того, хто допустився гріха і хоче від нього очиститися, перепросити Бога. «Я прийшов кликати не праведних, а грішних» (Мт. 9,13) - каже Господь, даючи зрозуміти, що в першу чергу у своєму милосерді прагне оздоровлення стосунків між людьми і Богом через Його створіння. Амінь.

Автор: о. Михайло Дзуль - екореферент Івано-Франківської єпархії

Дані проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2018 р