Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? (Мр 8, 35-36.)

Як часто чуємо ми про сильних світу цього. Кожен із них прагне бути якомога впливовішим, накопичити найбільше скарбів у земному житті. І найгірше у цьому всьому, що їх ніщо не зупиняє. Прагнучи впливу, багатства, вони готові руйнувати, знищувати, спустошувати.

В книзі Буття ми дізнаємося, що Господь створює світ, доручає людині піклуватися ним. Не говорить «здобувати» світ, а «порати та доглядати» (Бут 2, 15). І як важливо, щоб кожна людина, а особливо ті, котрим дано більше, зрозуміли це та змінили своє ставлення до світу, не здобували, а піклувалися ним.

Та не тільки сильним світу цього, але й кожній людині Господь говорить ці слова: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мр 8, 36). Ми часто можемо почути від багатьох людей: «Що від мене залежить? Я дріб’язкова людина». Але своїми найменшими справами, недружніми до природного довкілля, ми руйнуємо його, таким чином ображаємо Творця світу.

Людина покликана бути співавтором Божого твору. Вона має впорядковувати його, любити, намагатися всім своїм життям свідчити, що вона є вдячна Господу за Його щедрий дарунок для неї, яким є створений Ним світ. За Божим задумом людина є вінцем Божого творіння «Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірами й над усіма плазунами, що повзають на землі». І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 26 - 27). Бог формує людину із землі та вдихає в неї життя, тобто у своїй власній природі людина об’єднує духовний та матеріальний світи, являється єдністю душі й тіла, які призначені до вічного життя в небі. Створення людини вінчає всі попередні Божі справи, надає їм властивого змісту.

Те, що людина створена «на образ Божий» означає, що Бог дав людині розум, свобідну волю, почуття. А людина не має бути лиш володарем, деспотичним тираном світу, а розумним і передбачливим господарем, який піклується про те, що отримав у спадщину, який береже і покращує сад, щоби він давав якнайкращі плоди, а не лише винищує його, доводячи до вичерпання та знищення, адже тоді він знищив би й себе самого.

Та, на превеликий жаль, людина відмовляється від цього покликання, а захоплюється «філософією» цього світу, керується та живе нею. Чує, бачить та не стає на захист того, що є на межі вимирання. Вона вважає, що це її не стосується, думає, що це може їй зашкодити. Господь, як Творець всього світу, говорить до таких людей: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мр 8, 38). Тому кожна людина, оглядаючись навколо себе та бачачи цей красивий Богом створений світ, має побачити в ньому свого Творця, Котрий адресує їй ці слова.

Папа Іван Павло ІІ говорив: «Сучасне суспільство не знайде вирішення екологічної проблеми, якщо не змінить стилю свого життя. В багатьох частинах світу суспільство опановане бажанням негайного задоволення потреб та споживацької ментальності, в той же час залишаючись байдужим до спричиненої такою поведінкою шкоди».

І, як важливо в часі Великого посту, коли ми прагнемо духовної досконалості, іншими очима подивитися на самих себе, на свого ближнього та природне довкілля, яке ми часто руйнуємо через наше надмірне бажання більше «мати», а ніж «бути». Папа Венедикт XVI пише: «Природне довкілля – це не просто матерія, якою ми можемо свавільно розпоряджатися, але величний твір Бога-Творця, що містить у собі певну граматику, яка вказує на цілі та критерії для мудрого, а не інструменталізованого та свавільного користування ним».

Третя неділя посту називається Хрестопоклінною. В цю неділю кожен з нас віддає шану хресному дереву, яке ніс та на якому страждав і віддав своє життя Христос. Хрест – знаряддя смерті, символ спасіння, був зроблений з того, що створив Господь – дерева. Це дерево могло б принести велику користь – очистити повітря, створити затінок, перетворитися на меблі, але ні… Воно бездумно, безжалісно використовувалося для муки величезної кількості людей – сотворінь Божих.

Дорогі мешканці планети Земля! Не спотворюймо цей Богом створений світ. Не використовуймо Його щедрі дари не по призначенню. Не кладімо на його плечі нових хрестів. Амінь.

о. Микола Пришляк

Дана проповідь була підготована в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2015.