Дорогі в Христі брати і сестри, незабаром в календарях ми зустрінемо м’ясопусну та сиропусну неділі, якими Церква поступово готує наше тіло до Великого посту. На відміну від тілесного випробування, яке незабаром настане, духовне випробування розпочало свій старт в неділю про Закхея. Сьогоднішня неділя про блудного сина є логічним продовженням попередніх неділь і є безпосереднім приготуванням нашої душі до покаяння. Євангеліє сьогоднішнього дня дає нам привід задуматися над даром спадщини – Землі, яку ми отримали від Отця. Що таке спадщина? Це щось, що отримано в дарунок – безкоштовно від того, хто проявляє свою милість, любов і доброту до спадкоємця. Втім, слід зазначити той факт, що спадщина не може появитися з нічого, вона є результатом праці того, хто її надбав. Чого не скажеш про того, хто її отримав.

Все людство – діти Отця Небесного, отримали від Нього в спадщину плід Його праці – планету Земля і всі ті дари, якими вона наповнена: дари землі і моря, воду, повітря та ін... Кожна людина, ба навіть народ, по-різному використовує цю спадщину: хтось дбає і заощаджує, а хтось – бездумно живе сьогоднішнім днем, не задумуючись над тим, що ж буде завтра. От до прикладу, навіть наш український народ, який має родючу землю, через розпусне бажання до наживи, виснажує її настільки, що, не даючи землі перепочити і в бажанні більше і більше пожати вже «завтра», може не отримати з землі і пустого стручка…

Цікавий і повчальний парадокс ми бачимо й у світі – багаті дарами країни часто не вміють розумно використати цю Отцівську спадщину. Не вміють вміло розпорядитися нею навіть в інтересах жителів своєї ж країни, не кажучи вже про все людство.

Та мораль Христової притчі не у тому, що людина здатна впасти у гріх і бездумно користуватися чи навіть розтратити спадщину Господню, а у тому, що Отець попри все любить блудного сина і чекає на його покаяння... Батько простив синові швидше, ніж той встиг сказати хоча б одне слово, він не просто обійняв його, а, каже Христос, – кинувся йому на шию і поцілував його! Голодного, обдертого сина, який набрався сміливості і, поборовши власну гординю, пішов до батька. Батько простив, нагодував, подбав про належний вигляд і дав все, що було йому потрібно для життя. І найголовніше – повернув йому втрачене відчуття синівства, адже син, через блуд, зрадивши Отця, почувався як наймит, а не син.

Сьогодні багато християн, теж не вповні усвідомлюють власні блудні дії у відношенні до Отця і Його спадщини – світу довкілля. І, на жаль, на прикладі цієї притчі, Христос показує, що покаяння і виправлення можливе інколи тільки тоді, коли людина опиняється у безвихідній ситуації.

Хтось може завдатися питанням, чому ж батько відпустив сина, адже, як батько, напевно, знав його схильності та вади, так як і сьогодні багато хто питає у Бога чому у світі стільки лиха, хвороб та катастроф? Чому Господь не втрутиться і щось не зробить?

Як і у випадку з сином, так і з нами, дітьми, Господь поважає свободу людини і не переступає її, навіть, коли цією свободою ми загрожуємо самим собі.

І хто знає чи сьогодні голосом Церкви звучала би ця екологічна тема, якщо б не ті виклики, перед якими людина, і християнин зокрема, є тепер. Сьогодні Церква устами священиків говорить про це і закликає не втрачати синівського обличчя, не перетворюватися на наймитів, а бути гідними синами і дбати про нашу спільну спадщину – Богом створену Землю. Необхідно задатися питанням, якими ми цю землю, воду, природу і повітря передамо в спадщину нашим дітям. Що помножимо на цій землі: гріх чи добро? Наблизимо її до райського вигляду чи до пекельного? Буде вона місцем гармонії і співжиття чи місцем муки та страждань?

Не менш разюче питання сьогодні і до християн: чи готові вони шукати тих, хто «помирає» – не розуміє важливості цієї теми, є нерозкаяним блудним сином чи дочкою отця і не прагне покаяння за завдану шкоду довкіллю. Порятунку потребує сьогодні і духовенство, яке не вповні усвідомило всі аспекти покладеної Творцем на Церкву місії, а також своєї відповідної душпастирської діяльності .

Тож, дорогі в Христі, нехай Отець Небесний, допоможе нам гідно приготувати душу і направити діла, бо все наше життя – лише дорога до Отця і до його дому.

О. Тарас Дзьоба