По апостольському читанню

Ді. 1 зач.; 1, 1-12

У новозавітному уривку з Божого слова в апостольському читанні, яке звучить під час літургійного святкування найбільшої, найвеличнішої світової події – Пасхи, Христового воскресіння – одразу впадає в вічі заклик Бога до його учнів та апостолів: «…і будете моїми свідками… і аж до краю землі». Свідчення про те, що вони бачили, Кого вони бачили, що Він творив на їхніх очах, як і рецепт спасенного життя від Нього, слід подарувати всьому людському світові – таке завдання своїм співпрацівникам доручив Господь.

Оскільки цей Божий заклик чуємо і ми, його для нас читають, він виголошується в Божому храмі, - ці слова стосуються кожного свідомого християнина, усіх нас. Ми теж, дослухаючись до Божих істин, мали би сприйняти їх як адресовані кожному з нас слова. Звичайно, ми не були безпосередніми учнями Ісуса Христа, особисто не бачили, не чули, не отримували настанов саме від Нього. Але ми є віруючими нарівні з апостолами, адже «блаженні ті, що не бачили, а увірували» (Ів 20, 29).

Бог дає нам можливість та заохочує поділитися досвідом своїх знань про Нього, нашими відчуттями і спостереженнями Його присутності та дії в нашому житті, у житті інших людей і всього світу. Кожен з нас може реально поділитися своїм молитовним досвідом, мудрістю розпізнавання знаків часу й таким чином засвідчити, підкреслити, втілити Божу дію в конкретних життєвих обставинах, у житті кожної людини, суспільства, народів, держав. У нас є досвід спілкування з Богом, і Господь просить нас не боятися, не соромитися ділитися ним. Отже, наше покликання – свідчити про Бога, про воскреслого Ісуса Христа як живого й дієвого для нас особисто, для кожної людини, яку Господь посилає в життя кожного з нас.

Однак наше свідчення буде ущербним, неповним, неповноцінним, якщо, спілкуючись з іншими про Божий Всесвіт і Його конкретну присутність та дію в ньому, ми не розповідатимемо про ставлення Бога до навколишнього Його творіння – світу природи. Молитва, покаяння, любов, милосердя, жертовність щодо ближніх, усіх людей, бо Господь нас любить, живе між нами, замість нас діє – це все істина, однак неповне, позбавлене повноти сили та ресурсу свідчення. Воно буде таким, якщо ті, що чують про наше сприйняття Бога, наш церковний досвід спілкування з Ним, не дізнаються, що Бог не лише все створив і всім управляє, але й піклується, береже, відновлює. Пам’ятаймо: для Нього важливе й дороге будь-яке Його творіння, зокрема й природа в усіх її проявах. Це Його творіння – світ флори, фауни, природних ресурсів, атмосфера, уся наша планета і Всесвіт. Тож кожна людина, користуючись Його творінням –  не своїм – має максимально зберігати, відновлювати, економно, трепетно й бережливо використовувати. Незалежно від того, у чиїх руках природні надра, чи рослини, чи тварини, чи водойми, чи енергоносії – це Його творіння, довірене нам у користування, щоб ми, немічні, вижили. Що віддамо Господеві за все, що Він нам воздав? У якому вигляді повернемо, покажемо Йому довколишнє творіння? Тому найкраще свідчення про Бога – таке ж ставлення до творіння, яке являє Господь: піклуватися, оберігати, економити, відновлювати.

Завданням кожного з нас, як сучасних Божих свідків, має бути свідчення про ставлення Бога до Свого творіння – природи. Якщо свідчимо іншим про Господа, то мали б і мовити про Його присутність у своєму творінні так, як Він присутній у кожній людині. Адже ми отримали Святого Духа, як апостоли, які після цього Зіслання стали Його свідками аж по край землі.

Підготував о. Дмитро Сенейко, референт Бюро з питань екології в Самбірсько-Дрогобицькій єпархії УГКЦ

По Євангельському читанню

Йо. 1 зач.; 1, 1-17

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Сьогодні ми відзначаємо одне з найвеличніших християнських свят. Скрізь чути радісні привітання з Христовим Воскресінням, які вселяють у душу віруючої людини надію на Життя Вічне, на Воскресіння з мертвих, на підтримку Бога та Його Благодаті під час духовної боротьби, а також вдячність Спасителеві за Його безмежну любов, жертву на хресті, перемогу над смертю й відчинені до раю двері для кожного, хто цього справді прагне.

Сьогодні не хочеться думати про щось погане: про наші поразки, про грішні вчинки – усе те, що ранить душу, адже для цього був час Великого посту. Це була пора глибокої молитви, боротьби зі своїми пристрастями, нагода для добрих справ та очищення душі від тягаря гріхів, які заважають нам піднести голову до неба й визнати Бога своїм Творцем, Царем та Небесним Отцем.

Сьогодні увесь Сотворений Богом світ, який зацвітає весняними барвами, підказує нам, що треба радіти, втішатися тим, що після темряви приходить світло, після смерті - Воскресіння, а після поразки - перемога.

Сьогодні недоречні такі слова: «Я - у депресії... у розпачі...Що робити далі? Я більше не можу...». Адже Христос Воскрес! І, як каже апостол Павло в першому послані до коринтян 15, 14, «а коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша». Без Воскресіння Христового християнська віра не мала б жодного сенсу, адже Христос не був би Богом живим, і Творцем, і Володарем всього світу – видимого й невидимого. Бачимо, що саме Воскресіння стало основою всієї нашої віри, додало впевненості апостолам і всім їхнім послідовникам. Християни не лише віддавали своє життя під час переслідувань, які тривають і досі. Вони творили чуда, докорінно змінювали своє життя, перебували у великій любові один до одного, до всіх потребуючих, навіть до ворогів, які хотіли забрати їхнє життя чи майно.

Віра у Воскреслого, яка жила й живе в серцях мільйонів людей, змінювала перебіг історії, зупиняла війни, міжусобиці, дарувала мир та розвиток.

Тому справжній християнин – це щаслива людина, яка знає, Хто її створив, чому вона прийшла в цей світ і Хто її буде чекати після завершення земного життя.

Слухаючи сьогоднішнє Євангеліє від Івана, ми особливо радіємо, адже чуємо коротку історію Спасіння всього людства і згадуємо, як Бог рятував і рятує нашу душу.

Ми віримо і знаємо, що Христос є Богом, і разом із Отцем і Святом Духом у любові Творить цей світ; Він став людиною заради нашого спасіння; Він є Володарем життя, що є Світлом, яке не може затьмарити ніяка темрява; Світлом, яке просвітлює/осяває? кожну людину, яка приходить на цей світ; Світлом, через яке бачимо не лише шлях до Бога, але правдивий стан власної душі.

Усвідомивши ті істини, над якими роздумували вище, більше не грішімо, не ображаймо Бога будь-якими гріхами, зокрема й екологічними. Не марнуймо відведений нам час, а більше пізнаваймо Бога і Його Творіння – себе – через молитву, покаяння, добрі справи, служіння ближнім, через споглядання Божої краси та Премудрості, закладеної Ним у кожній живій клітині нашої прекрасної природи.

Розкішні краєвиди, неповторні барви, різноманітні тварини та рослини, неймовірна злагоджена робота кожного організму засвідчують існування Найвищого, Досконалого буття – живого всюдисущого Бога.

Церква, виконуючи екологічне служіння, не просто забороняє, кажучи: «Не сміти, не зловживай, не ламай, не забруднюй, не рубай...», а закликає: «Людино, зупинись і віддай хвалу Своєму Доброму, Турботливому, Люблячому Богові, Який Створив тебе, навколишній світ, аби тобі було добре на землі. Він послав Єдинородного Сина, щоб тебе врятувати, створив Церкву та зіслав Святого Духа, щоб тобі допомогти  вийти з темряви та ніколи туди не повертатися.

Тому, відзначаючи сьогоднішнє Свято, пам’ятаймо: ми покликані називатися синами та дітьми Божими. Євангелист Іван каже: на жаль, не всі прийняли Спасителя, Який прийшов об’явити нам Отця. Але якщо ми сьогодні присутні на цій молитві, чуємо цю науку і наше серце наповнене радістю – ми на правильній дорозі.

Бажаю всім нам більше перемог у житті, і нехай ці успіхи здобуваються з Богом і для Бога. Амінь.

Христос Воскрес!

Підготував о. Дмитро Онуфрик, референт Бюро з питань екології в Одеському екзархаті УГКЦ

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2021 р.