Меню

Проповіді

Екологічні проповіді на Першу неділю Великого посту

По апостольському читанню

Євр 329 зач.; 11, 24-26; 32-12, 2.

Сьогоднішнє читання апостола розповідає нам про плоди віри праведників. А й направду, ми рідко замислюємось чи наша віра дає плоди у нашому житті. А мала би давати. Віра – не просто внутрішнє відчуття, що живе у нутрі людини. Апостол Яків учить нас: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва.» (Як 2, 26). Тому віра покликана бути дієвою, надавати нашим вчинкам певного напрямку і змісту. У цю неділю ми покликані переосмислити свою віру, заставити її бути плідною.

Що ми робимо із деревами, які мали б приносити добрі і поживні плоди, але не родять з року в рік? Ми спершу їх пробуємо «вилікувати»: удобрюємо, створюємо відповідні умови, а як немає змін – викорчовуємо. Не просто зрізаємо, а викорчовуємо, щоб навіть корінь їхній не займав дармо землі.

Озирнімося на роки життя, які уже позаду нас. Чи бачимо там добрі вчинки? Чи можемо з цими вчинками стати перед Отцем, Який послав єдинородного Сина? Ні, не маємо чим пишатися, хіба – соромитися. Бо, якщо щось доброго і зробили, то, напевно, у співвідношенні до прожитих літ мали б зробити більше! І совість нам про це нагадує.

Проте не своїми заслугами, а жертвою Господа нашого Ісуса Христа ми відкуплені і до зустрічі із Ним прямуємо все наше земне життя.

Апостол Павло пригадує нам: «відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує» (Євр 12, 1). Про що це він? Та про стиль життя людини. Бо, хоч знаємо про цінності і засади нашої віри, ми не живемо за ними. Ми згадуємо за них коли приходимо до храму, немовби одягаючи маску християнина, а докорінно життя не змінюємо.

Нас затягує немов трясовина, немов глибоке болото користувацький стиль життя «цінності» якого – мати, володіти, посідати, постійно гнатися за ілюзією щастя. В цій ілюзії, немовби творячи віртуальну реальність, людина нищить неоціненне: ліси, ріки та все, що Господь створив, щоб із цього зробити собі боввана, а відтак все життя ставить собі за ціль мати нову «іграшку».

Колись, у дитинстві, я міг взяти щось важливе і цінне для батьків і бавитися ним, поки вони не бачать. Цінний інструмент батька, кухонне приладдя матері, інколи в батьківській майстерні знаходив добрий шмат кольорового металу і міг робити із нього якусь забавку власноруч. Коли батьки бачили мене за такою справою, то робили зауваження, що я взяв те, що не мав би права брати і використовував це не по призначенню. Бо, захопившись грою, даремно переводив матеріал чи ламав інструмент. На цю мить у дитячій уяві для мене ця справа здавалася важливою, але вже за хвильку немала ніякою цінності… лишався тільки переведений даремно матеріал чи виведений із ладу інструмент.

Це зараз я розумію яким марнотратником був))). На цій землі ми, як людство, не уміємо цінувати того, що маємо – краси світу, чистого довкілля, незайманого шматка землі… Ми постійно міняємо неоціненне на щось, що неварте навіть того матеріалу, з якого зроблене. Людство створює такі правила життя, які унеможливлюють саме життя на землі. Парадоксом є те, що чим комфортнішим хоче людина зробити собі  життя, тим більше страждає. Чим більше життя спрощує – тим більше ускладнює. Чим більше прагне ощасливити, вживаючи матеріальних середників, тим більше стає нещасною. Але про щастя згодом…

Коли подивишся на життя святих отців, то бачиш, що їх шлях до досконалості пролягав через відречення від похотей, не тільки плотських, але й матеріальних. Все, що було матеріальне, за чим гналися і чого старалися накопичити люди впродовж свого існування, що вважали за скарби і цінність – для святих це немає ніякого значення. Для них це було – непотріб, тягар, який обмотує. Вони вдивлялися в Христа і йшли за Ним і тепер перебувають там, де Він – у місці де панує гармонія. Проте, вони лишили нам свої поради і підказки. Ось, як наприклад св. Василій Великий, мощі якого перебувають цими днями на Брідщині і біля яких, з благословення владики Михаїла Колтуна, вірні переосмислюють своє ставлення до світу. Він каже: «Нехай Бог, що створив такі великі діла дасть вам пізнання Його правди, щоб ви з видимих речей пізнавали невидимого Творця та щоб з величі й краси створінь навчилися належно славити Бога» (св. Василій Великий) .

Тільки пізнавши правду, людина може вийти з життя в ілюзії омани і зла. Правда вона очищує, відкриває нам очі на велич Божої добродійності. «Бог створив людину на свій образ і свою подобу, а гріх красу цього образу зіпсував, втягнувши душу в пристрасть і пожадливість. Бог – Творець життя, є правдивим життям, тому той, хто тратить Божу подобу, – тратить зв’язок із життям» (св. Василій Великий).

Живучи в ілюзії, людина думає, що будує собі власний «світ щастя». Проте правдиве щастя тільки у Бозі і з Богом.  «Хто живе без Бога, неможливо, щоб мав щасливе життя» (св. Василій Великий).

Без Бога людина спотворює ціль і мету свого життя, все частіше стає заручником зла, а «зло – це противне Божому законові вживання того, що Бог нам дав на добро. А чеснота, що її Бог вимагає, – це добре використання Божих дарів, згідно з Його заповідями» (св. Василій Великий).

Отож, дорогі брати і сестри, нехай життя і приклад святих отців стане для нас добрим взірцем до наслідування, а найперше пильно вдивляймось в Ісуса, засновника й завершителя віри (див. Євр 12,2). Віри, яка повинна бути добрим прикладом для ближніх, яка має давати плоди й у нашому житті. Амінь.

Підготував: о. Тарас Дзьоба, екореферент Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ

 

По Євангельському читанню

 Ів  5 зач.; 1, 43-51.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Сьогодні перша неділю посту, яка вводить нас в час Великопосної мандрівки. Період, в якому ми перебуваємо, надзвичайно важливий, бо сприяє тому, щоб ми могли, заглибившись у себе, почути поклик нашого Творця – Небесного Батька, який сьогодні промовляє до нас через Воплочене Слово Боже – Свого єдинородного Сина Ісуса Христа.

Саме Христос у особі Филипа промовляє до кожного з нас – Іди за мною (Ів 1,43). Вже пройшло сім днів Великого посту, але багато з нас так і не почули, чи не відгукнулися на цей поклик нашого Спасителя. Ми, немов Натанаїл, перебуваючи у своїх повсякденних клопотах, піддаємо сумніву все те, що написано в Святому письмі, забуваючи про те, що Господь прийшов на цей світ, щоб зустріти і спати кожного з нас. Усвідомити цей факт ми можемо оглянувшись навколо і побачивши всю красу і велич Божого творіння, що у собі уособлює Його могутність. Тому, будучи християнами, не ігноруймо Божий задум і через гріх не забуваймо, що через наших прародичів Адама і Єву нам була передана благородна відповідальність «порати та доглядати» (Бут 2,15) за Божим створінням, яка з плином часу не втрачає актуальності. Це – сенс цілого духовного життя. Це – ціль наших зусиль. Це – наше покликання на землі.

Чомусь ми забуваємо про це чинячи щодня «екологічний гріх», який так легко зробити, через який, на жаль, спостерігаємо наслідки неправильного способу життя: у погоні за дочасною наживою, незаконно видобуваючи бурштин чи вирубуючи ліси, перетворюємо рідну землю на страшні «космічні» краєвиди, непридатні для життя, провокуючи тим самим різні екологічні проблеми, від яких самі ж і страждаємо. Ми спустошуємо наші родючі чорноземи, вирощуючи на них сою, ріпак та соняшник, які дуже виснажують ґрунти. Отруюємо землю пестицидами, які потрапляють у водойми та колодязі, з яких ми п’ємо воду. Господарюючи на своїх подвір’ях та присадибних ділянках, спалюємо залишки рослинності, тим самим перетворюємо наші села та містечка у свого роду газові камери! Адже при цьому відбувається забруднення повітря важкими металами, що призводить до онкологічних захворювань у наших рідних та ближніх, оскільки в сухій траві часто є сміття, небезпечне для спалювання (пластикові пляшки, пакети).

Список проблем та наслідків нашого стилю життя можна продовжувати, але суть у тому, що цими діями вкорочуємо життя не тільки собі, а й майбутнім поколінням. Цими діями ми спотворюємо ту геніальну і не повторну красу, те Боже творіння, яке створив Отець і в якому ми перебуваємо.

Час Великого посту – це час застанови над собою, час пізнання себе, аби відновити зв'язок з Небесним Отцем та успадкувати царство Боже. Нам потрібно пережити речі, які пережив Натанаїл: зустріч з Христом, навернення та визнання того, що Він Син Божий (див. Ів 1,49). Запитаймо себе, що означає визнати Ісуса Сином Божим для мого особистого життя, для щоденної поведінки у ставленні до ближніх, довкілля та управління Божими природними дарами?

Задумаймось, чи ми, як люди ХХІ століття, готові усвідомити той факт, щочерез наші гріхи, якими ми спотворюємо і нищимо не тільки той безцінний дар – нашу безсмертну душу, яка не є створена людськими руками, а Святим Духом. Нищівне ставлення до природи спотворює в нас той образ, ту ікону. Адже творіння Боже найцінніше, що тільки може бути, бо на відновлення визволення його з рабства гріха Син Божий не завагався пролити власну кров.

Тож, роблячи іспит сумління, слухаючи голос Господній, який є всередині в нас, питаймо себе щоденно: наскільки мій спосіб мислення є згідний з тим, що говорить щодня Слово Боже? Наскільки мій погляд є поглядом Отця і поглядом Христа, котрий лікує, спомагає і милосердиться? Наскільки люди пізнають по мені, що Бог є і що Він є найвищою і найціннішою вартістю в житті дочасному і вічному?

Ціллю Великого Посту є допомогти нам побачити жалюгідний стан, в якому перебуваємо ми та навколишнє середовище. Почути поклик Ісуса Христа і відновити все це можна через покаяння, сповідь, молитву і Євхаристію.

Тому Церква каже нам відкликатися до тієї правди, про яку сьогодні згадуємо, почути заклик Спасителя – Іди за мною (Ів 1,43),і робити все можливе, щоб через своє праведне життя на землі ми були удостоєні честі побачити небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина чоловічого. Амінь.

Підготував: о. Михайло Деревенчук, екореферент Бучацької єпархії УГКЦ

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2020 р