Єв 9,11-14

Сьогоднішнє послання до Євреїв складає всього лише 4 стишки. Здавалось би, що нам може сказати такий короткий уривок апостола. Та й ми звикли більше звертати свою увагу на Євангельське читання. Проте пропоную всім нам заглибитися в рядки сьогоднішнього апостольського послання.

Христос приходить на землю в спосіб не зрозумілий для нас і для тогочасних людей. Але, як для одних, так і для інших Христос приходить як Відкупитель. Він шукає особистої зустрічі з кожною людиною, щоб очистити її душу, розум та сумління, які є зранені і заполонені гріхом.

Своїм терпінням та смертю Він вирвав нас з-під влади диявола і дарував нам Життя Вічне. «І не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю, – увійшов раз і назавжди у святиню та знайшов вічне відкуплення» (Єв 9,12). Цим самим засвідчив свою безмежну любов до кожної людини, дарувавши в той спосіб ключі до Неба.

Ми через свою немічність і гріховність часто впадаємо у різні гріхи. Проте через Тайну Покаяння Бог виявляє нам Свою любов і всемилостиве прощення. Він хоче, щоб ми стали будівничими Царства небесного саме тут і зараз, на землі, та щоб панувала гармонія між людиною і усім сотвореним світом, зокрема з природою, так, як це було в раю.

«Христос же, з’явився як архиєрей майбутніх благ»… (Єв 9, 11). Людина від сотворення світу отримала від Бога в посілість безліч благ і природних дарів. Але через свою зраненість гріхом дуже часто нехтує цими благами та грішить. Наслідки гріха та байдужості очевидні. Техногенні катастрофи, екологічні лиха, безвідповідальне використання природних ресурсів – це все призводить до порушення природної рівноваги. Тому подумаймо сьогодні, що ми залишимо нашим дітям: спустошену, виснажену землю чи неповторні природні краєвиди? Адже майбутні покоління мають рівні з нами права на щедрі Божі дари та на благополучне життя у нашому спільному домі – Землі.

Підготував: о. Василь Левицький, екореферент Кам'янець-Подільської єпархії

Лк 7, 36-50 

Минула неділя була для нас чудовою зупинкою у часі Посту, в якій ми мали змогу відновити у собі таке важливе скерування нашого серця – казати Богу «Так» на Його запрошення. Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці немов освіжило нас і додало сили та наснаги рухатися вперед. Беручи приклад від Марії не боятись ймовірних труднощів та перешкод, ми продовжили йти дорогою служіння Богу і ближнім, зрікаючись гріха і поборюючи пристрасті.

У сьогоднішню неділю нашою зупинкою є дім фарисея Симона, який запрошує Ісуса на гостину. Перед нами розкривається незвична картина: до дому входить жінка, яка була загальновідомою грішницею. Вона власними сльозами миє ноги Ісуса, своїм волоссям їх витирає, цілує і намащує пахощами. За це щире покаяння отримує прощення гріхів і мир. З усіх присутніх в домі лише вона одна отримала цю ласку від Ісуса, цей дар Божий. Інші люди його не отримали. Чому? Чи не мали і вони потреби у прощенні гріхів? Чи не міг і їм Господь також подарувати мир у серці? Впевнений, причина не в Ісусі, а в людях, які не шукали і не потребували?

Розв’язка ситуації вимальовується Ісусом на прикладі двох позичальників, що мають борг перед позикодавцем. Обидва винні, обидва завинили. Різниця лише у кількості – хтось більше, хтось менше. Хтось відчуває глибоко і болюче свій гріх, а хтось, можливо, і звик жити у ньому. Ця історія пригадує нам Добру Новину про спасіння, дароване Богом кожній людині через смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.

Кожна людина, яка прийшла у цей світ, народжена у первородному гріху Адама і потребує прощення. Його ми отримуємо в часі Святого Хрещення, коли від нашого імені хресні батьки зрікаються Сатани і всіх діл його і обіцяють служити Христу.

Ми були обмиті з гріхів хрещальними водами. Та з плином часу, коли ми зростаємо, то часто втрачаємо чистоту нашої душі, а інколи й забуваємо про ту високу ціну, якою викуплені від рабства Сатани. Через незнання, або недбайливість впадаємо у гріхи. Проте Бог, Який «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів 3, 16), як колись, так і тепер очікує на наше покаяння. Померши за кожного з нас на хресті, Господь відкрив нам дорогу до Небесного Отця. Ця дорога відкрита для кожного, хто визнає себе винним і таким, що потребує Спасителя.

Час Великого Посту, який встановила Церква, – це особливий час. Це час, щоб посилити наші відносини із нашим Творцем в новий, глибший спосіб. Це час, щоб призадуматись чи потрібне мені покаяння? Якщо так, то в чому? Чи є у моєму житті якась ділянка чи сфера життя, що потребує прощення і миру?

На жаль, багато людей, подібно до фарисея Симона і тих, хто разом з ним перебували поруч з Ісусом, не бачать потреби в покаянні. На противагу жінці-грішниці вони не відчувають потреби переміни. Ця проблема відчутна і в сьогоденні. Якщо подивитись на стан речей у світі, на виклики, які сьогодні стоять перед людством, то навіть невіруючим людям стає очевидним, що щось не так, потрібно щось змінювати.

Яскравим прикладом є стан природи, яка сьогодні зазнає непоправного впливу від людини і волає про порятунок. Чи не є це ознакою, що християни дещо змирилися з гріхом, який Церква визначає як екологічний гріх – гріх проти природи, людини та їх Творця, а також важкий злочин проти майбутніх поколінь? Якщо ми називаємо себе християнами і є ними, то мали б власним ставленням до природи засвідчити свою віру у Христа. Життя в Христі – це величний дар, але, водночас, і велике завдання та відповідальність. З цим даром безпосередньо пов’язаний обов’язок гідного християнського життя, який включає в себе і відповідальне ставлення до всього створеного у Христі світу.

Наша Церква щороку в часі Великого Посту прагне привернути нашу увагу до екологічних гріхів, до вчинків, які в той чи інший спосіб руйнують чи завдають шкоди природі. Це час, щоб розбудити наше сумління від гріховного сну. Христос, Який своєю смертю викупив нас із рабства всякого гріха, хоче, щоб ми зреклись також екологічних гріхів. Наслідком щирого покаяння є Боже прощення, яке відновить мир у нашому серці. А цей Божий мир є запорукою нових, гармонійних відносин із навколишнім світом природи.

Сьогоднішній приклад жінки-грішниці вказує нам шлях як відновити наше життя у всіх його ділянках, включаючи і наші взаємини із довколишнім світом природи. Потрібно прийти із покаянням до Ісусових ніг. Омити їх сльозами щирого жалю, обтерти і поцілувати через сповнення вчинків любові. Тоді до нашого серця завітає мир – дар Ісуса Христа, Спасителя усього світу. Амінь.

Підготував: о. Володимир Лещишин, екореферент Луцького екзархату

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2019 р