Біблійні розважання 1-го тижня великопосної ініціативи Всесвітньої Ради Церков та Екуменічної мережі охорони водних ресурсів на тему «Сім тижнів з турботою про воду»

Біблійні писання Старого Завіту відображають умови життя країни, в якій води було мало і через це вона була цінною та вважалась основним засобом для виживання. Люди залежали від вод з джерел та криниць, чи від дощової води, яка збиралась в цистерни. Для напів-кочівних народів і їх стад, доступ до криниць або цистерн мав особливе значення. Конфлікт між Авраамом і його сином Ісаком з Авімелехом показує, що володіння однією криницею легко може стати предметом конфліктів з власниками великих стад (Бут 21, 22 і далі; 26,15 і далі).

Вода в Біблії, є одним із символів Божої щедрості і Його благословення, бо Бог дає людям все те, що вони потребують у житті. Бог прославляється як Добрий Пастир, Який веде людей до свіжої води (Пс 23, 2). Люди не можуть багато зробити для того, щоб забезпечити свої основні потреби у воді, окрім як збирати дощову воду або викопувати колодязі. Бог посилає дощ на праведних і грішних, так як дозволяє сонцю сходити над злими і добрими (Мт 5, 45). Коли Агар із своїм сином Ізмаїлом блукали в пустелі без води, Бог відкрив їй очі, щоб вона побачила спасенну воду в колодязі (Бут 21, 15 і далі). Коли люди сварились, нарікаючи і протестуючи проти Мойсея в пустелі, бо не було води для пиття, саме Бог велів Мойсею вдарити в скелю, щоб потекла вода (Вих 17, 1 і далі).

Відносини в людських громадах повинні бути дзеркальним відображенням щедрості самого Бога. Запропонувати спраглому води, навіть якщо він ворог – є фундаментальним критерієм справжніх відносин (Вих 24, 15 і далі; Прип 25, 21; Мт 25, 42; Рим 12, 20).

Тільки дурень або шахрай не дасть спраглому напитися (Іс 32, 6; Йов 22, 7). Плату за воду слід розглядати як ознаку утисків і несправедливого поводження (Вих 20, 19; Проп 5, 4). Вода є безплатним даром Божим, який без обмежень розділений між всіма разом проживаючими. Обіцянка порятунку виражається таким чином в запрошенні для всіх спраглих взяти спільну участь, прийти до води і пити, нічого не плативши за це (Іс 55, 1). «Бо я виллю воду на спраглу землю, потоки вод на сушу». Вода стає символом виливання (сходження) Божого Духа і благословення (Іс 44, 3).

Спрага є фізичним виразом туги за повнотою життя, але вона також може перетворитися на жадібність, на прагнення до максимального володіння. Історія про манну в пустелі (Чис 16 ) або притча про багатих селян, чи великі стодоли (Лк 12,16 і далі), показують, що помилково є вірити і нерозумно вважати, що спрага гаситься накопиченням товарів. У бесіді з самарянкою Ісус вказує на джерело, яке втамовує життєву спрагу «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів 4, 13 і далі). І книга Одкровення закінчується запрошенням: «Хто спраглий, нехай приходить; хто бажає, нехай бере воду життя даром» (Одкр 22, 17). Джерело цієї води, води життя, залишається недоступним для людської жадібності.

Д-р Конрад Райзер, німецький богослов. Був секретарем ВРЦ з 1993-2003; зараз на пенсії і живе в Берліні.