Для мільйонів людей на планеті «пустеля» – страшне слово, синонім голоду, спраги та смерті. Величезні території, позбавлені води, а значить, і життя тільки розростаються, і до недавнього часу з цим нічого не можна було вдіяти. Нижче представлені проекти, що кинули виклик посусі, а також люди, які перетворюють мертві землі на квітучі оазиси найнезвичайнішими способами.

Фото: Дощувальні установки на Голанських висотах (Ізраїль). Уздовж каналів з водою рухається насос із системою труб і розпилювачем

1. Ізраїльське сільськогосподарське диво (на фото). Недарма фермери Землі Обітованої – приклад для всього світу. І, мабуть, найбільш вражаючим їх досягненням є вузька долина Арава, що лежить між Мертвим і Червоним морями.

Адже це і гігантський город, і НДІ на одній території. Почнемо з того, що над цією пустелею майже немає хмар – тільки пекуче сонце і середній рівень опадів, що дорівнює 3 см за рік. І однак 60% усієї сільгосппродукції Ізраїлю вирощується саме тут. Перець, дині, фініки та навіть примхливий виноград відчувають себе тут просто чудово. Технологія, за якої таке можливо, називається крапельним зрошенням. Суть методу полягає у строгому дозуванні води, яка подається спеціальними крапельницями до кореня рослини. Воду беруть прямо з моря, опріснюють установками на базі «чистої» сонячної енергії. Також в Ізраїлі з успіхом використовуються дощувальні установки, що імітують опади. Це дозволяє рівномірно наситити ґрунт вологою на потрібну глибину.

При краплинному зрошенні в Ізраїлі полив вмикається автоматично в потрібний час

2. Зелена Китайська стіна. Навряд чи хтось сперечатиметься з тим, що китайці вміють будувати великі стіни. За аналогією з Великою стіною на захист Піднебесної незабаром повинна стати і Зелена. На сьогодні це найбільший проект з озеленення в історії людства. Його мета – зупинити процес опустелювання в Північному Китаї. «Жовті дракони» (так поетично китайці прозвали азіатські пилові бурі, сліди яких виявляються навіть у США) щорічно забирають у країни до 1300 кв. км територій. Проект, що почався ще в 70-і роки минулого століття, планують завершити в 2050 році. Причому на допомогу китайцям прийде і генна інженерія – тополі та тамариски для живої стіни будуть вкрай невибагливі, пристосовані до місцевого клімату і швидко виростуть.

«Жива стіна» захистить Китай від пилових бур, наслідки яких відчувають на собі 400 мільйонів жителів

Зелена стіна, що складається з дерев, чагарників і трав, простягнеться через 13 провінцій на 4 500 км в довжину і на 100 км в ширину

3. Велика Зелена стіна. Африканський проект, назва і цілі якого схожі з китайськими, але з поправкою на суворі реалії. Лісосмуга буде вужче китайської (15 км), але в півтора рази довше (майже 8 000 км). Вона простягнеться через 11 держав від Сенегалу до Джибуті, тобто від узбережжя Атлантичного океану до Червоного моря. Проект, на який Глобальний екологічний фонд виділить 119 млн доларів, має не тільки екологічне, а й економічне значення. Завдяки лісам волога буде випаровуватися не так інтенсивно, що приведе до розвитку сільського господарства та зростання доходів населення. Слід зазначити, що жодних саджанців і насіння з інших континентів, що стали б інвазивними видами, в Африку завозити не будуть – усі рослини лише місцеві.

У рамках проекту «Велика зелена стіна» в Африці фермери проривають канавки у формі півмісяця, щоб утримати воду

4. Проект Якуби Савадого. Жива легенда Буркіна-Фасо, «людина, що зупинила пустелю», – так назвали африканського фермера британські ЗМІ, які зняли про нього документальний фільм. Традиціоналіст і новатор в одній особі, Якуба Савадого не використовує у своїй методиці передових ґаджетів і досягнень. Стародавній метод місцевого землеробства носить назву «зай». Замість того щоб розорювати сухий ґрунт, аборигени кидають насіння в лунки. А Якуба просто додав в них соломи і гною. Це затримало вологу, яка привабила термітів. Комахи розпушили ґрунт, і врожай виріс як на дріжджах. Фермеру вдалося навіть виростити на пустельному ґрунті дерева, і тепер вони практично не залежать від погоди. Методика швидко поширюється по всьому континенту.

«Дерева – як легені. І якщо ми не захистимо їх, настане кінець світу», – говорить Якуба Савадого

5. «Крокуюче місто» Стефана Мальки. Французький архітектор відомий усьому світу проектами еко-будинків, але цей задум перевершує найсміливіші очікування. Гігантська платформа на шістнадцяти «ногах» (спочатку розроблена для перевезення ракет NASA) буде борознити простори Сахари, займаючись відновленням ґрунту. На відміну від нафтових платформ в океані, проект Мальки стане справжнім населеним містом із розвиненою інфраструктурою, городами, сонячною та вітровою електростанціями. Тому для рекультивації землі не знадобиться сторонньої допомоги – все необхідне буде давати переробка побутових відходів і продуктів життєдіяльності людини. Воду в пустелі планують отримувати з гігантських повітряних куль-конденсаторів, що знаходяться над платформою. Схема озеленення проста: спочатку волога розм'якшує переораний ґрунт, в який вводяться добрива і насіння, потім усе повторно поливається.

Планується, що першою державою, де з'явиться «крокуюче місто», що озеленює Сахару, стане Марокко

6. Морська вода + пустеля = огірок. Проект норвезького біолога Йоакима Хауге можна назвати теплицею, але лиш умовно. Адже розташована вона в Катарі, на березі Перської затоки, де тепла і так вдосталь. Однак саме поєднання морської води і сонця дає потрібний ефект. Передня стіна цього будинку зроблена з картону і схожа на бджолині стільники, змочені солоною водою. Гарячий вітер, проходячи крізь стільники, охолоджується, що допомагає підтримувати всередині комфортну температуру. А як прісну воду для поливу тут використовують конденсат, що накопичується на даху вночі. Поки в цій «теплиці навпаки» ростуть лише трав'янисті рослини, такі як огірки, ячмінь або рукола, але в планах у вчених – створити ферму морських водоростей для фармацевтичних потреб і почати поступово висаджувати дерева. Єдиний мінус такого «пустельного фермерства» в тому, що середня ціна вирощеного огірка поки що дорівнює приблизно одному долару. У відповідь на це вчені лише посміхаються, нагадуючи, що мова йде не просто про сільське господарство, а про нову галузь, названу «відновною екологією».

Тут вода з Перської затоки звільняється від солі і направляється на полив рослин

Прісну воду на заводі в Катарі отримують не тільки з морської, але й за рахунок конденсату, який накопичується на даху будівлі

Біолог Йоаким Хауге, автор проекту, з урожаєм огірків, отриманим на фермі в Катарі

Джерело: КліматІнфо