Брак водних ресурсів може привести до нових воєн. Стратегія національної розвідки США є свого роду відображенням бачення авторитетних представників спецслужб США основних викликів і загроз національній безпеці Сполучених Штатів на чотирирічну перспективу.

Згідно з цим документом, нестача прісної води становить серйозну загрозу глобальної безпеки, яку американські спецслужби, за своєю важливістю, прирівнюють до таких проблем, як швидке зростання зброї масового ураження, тероризм, кібератаки на важливі об'єкти інфраструктури.

Через забруднення, висихання водойм, ріст чисельності населення планети, збільшення темпів урбанізації і промислового виробництва з кожним роком зростає загроза різкого скорочення кількості прісної води в світі. Найбільшому ризику піддається населення Китаю, Бангладеш, Індії, Нідерландів, Пакистану, Філіппін, США і малих острівних держав.

Від гострого браку води страждають багато країн, що розвиваються. На цьому ґрунті нерідко виникають внутрішньодержавні конфлікти і міждержавні суперечки. За останні 50 років мало місце 37 запеклих міждержавних суперечок через водні ресурси, що призвели до використання насильства. В цей же період було підписано 150 договорів, пов'язаних з цими ресурсами. Держави високо цінують ці угоди, оскільки вони дозволяють підвищити рівень стабільності і передбачуваності міжнародних відносин.

За оцінками ООН, зараз п'ята частина жителів планети або 2,6 млрд. людей не має доступу до чистої питної води і 40% населення – 1,6 млрд. – позбавлені основних послуг у сфері санітарії. Ці люди належать до найбідніших з бідних. Велика частина з них проживає в Китаї чи Індії. Важка ситуація і в країнах Африки на південь від Сахари. Згідно з прогнозами, до 2030 року потреби в продуктах харчування зростуть на 55%. А це призведе до розширення потреб у зрошенні, на яке сьогодні припадає майже 70% всієї прісної води, що використовується державою. Тому нестача водних ресурсів може спровокувати дефіцит продуктів харчування.

На сьогоднішній день приблизно 39 країн світу отримують більшу частину необхідної їм води з-за кордону. Серед них – Азербайджан, Латвія, Словаччина, Узбекистан, Україна, Хорватія, Ізраїль, Молдова, Румунія і Туркменістан.

Доведеться якось вирішувати і конфлікти навколо водних ресурсів між Туреччиною і Сирією, Туреччиною та Іраком, Іраком та Іраном. Малоймовірно, що це вдасться зробити мирним шляхом. Виходом зі сформованої ситуації може стати будівництво опріснювальних заводів. Зараз їх активно запускають в багатьох близькосхідних країнах: Катарі, Об'єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії, Султанаті Оман, Кувейті. В Омані такий завод спорудили ізраїльтяни, однак дозволити собі таку розкіш можуть далеко не всі країни.

Джерело: ECOportal