На дні європейських морів, від континентального шельфу до найглибших западин, не залишилося жодної ділянки, куди б не добралося сміття, породжене людською цивілізацією. До такого висновку прийшли вчені, переглянувши 588 відеороликів, знятих автоматичними підводними апаратами. Найчастіше на морському дні знаходили поліетиленові пакети.

Вчені не проводили спеціального дослідження, а взяли результати роботи геологорозвідників і океанологів. Їх підводні камери і батискафи побували в усіх морях, що оточують європейський континент, від північної Норвегії до Канарських островів, від гірських хребтів східної Атлантики до Криту.

«Найчастіше нам попадався пластик, насамперед пакети, але також шматки пластмасових відер. Ми побачили на дні батарейки, частини фюзеляжу, бочки для нафтопродуктів, черевики, стільці, пляшки, але найбільше там пластмаси », – розповідає автор статті Крістофер Фем, співробітник Університету Азорських островів, в інтерв'ю виданню Planet Earth Online.

Сміттям виявилися завалені не лише прибережні райони (Ліонської і Біскайської затоки), а й такі «ведмежі кути», як трансформний розлом Чарлі-Гіббс, розташований на кордоні Північноамериканської та Євразійської літосферних плит, на відстані 2000 кілометрів від суші. На дні цього розлому, одного з найглибших в Атлантиці, вчені побачили гори сміття.

Найбільше відходів виявлено в підводних долинах. На височинах і біля берега сміття менше, зате там дуже часто зустрічаються викинуті рибальські снасті. Вони виготовлені з дуже міцної пластмаси і тому досить довговічні: у ці сітки попадається не тільки риба і молюски, а й інше сміття – так виникають справжні плавучі «сміттєсховища». Нарешті, на схилах підводних гір і в улоговинах виявилися поклади шлаку (зола від спалювання вугілля), який скидали в море матроси пароплавів, що борознили океани в XIX-початку ХХ століття.

Але найсильніше вченого турбують поліетиленові пакети. Всупереч поширеній думці, вони не плавають по поверхні води, а потрапляють на глибину і скупчуються в глибоких каньйонах. Розкладаючись на мікроскопічні фрагменти, вони потрапляють в організми детритофагів, а через них – і на інші «поверхи» харчового ланцюга, аж до великих риб і молюсків, яких люди вживають в їжу.

Джерело: ECOportal