Полігони і стихійні звалища в столиці – як фільм "Один вдома" в новорічні свята – класика.

Скільки б ми не знали про шкоду неперероблених відходів, ситуація практично не змінюється, за винятком кількості тонн сміття на звалищах. Експерти кажуть: потрібна система, контроль та інформування про сортування і переробки сміття. Як у нас з цим справи і чи можна на щось сподіватися?

Система

Плюс: у нас вже є закон про сортування сміття. Зараз він забороняє вивозити відходи на полігони. Їх потрібно переробляти, утилізувати, а викидати тільки те, що не тече, не смердить і не виділяє метан. Проблема тут полягає в елементарному – не скрізь встановлені сміттєві баки для окремих видів відходів – пластику і скла. А для того, щоб система сортування заробила, баки потрібні в першу чергу.

Ось, наприклад, Польща. Це не зразковий приклад країни-експерта по переробці сміття, але увагу тут варто звернути на її кроки. Польща тільки вчиться працювати з утилізацією сміття на європейський манер. Але що цікаво – сортувальні баки встановлені навіть в торгових центрах відносно невеликих міст. Ось, наприклад, симпатичний смітник в торговому центрі міста Сопот, що на півночі Польщі. Тут є чотири секції – для скла, паперу, пластику та органічних відходів.

Щодо плати за вивезення та сортування сміття – то це турбота місцевих жителів. Причому, розмір плати залежить від того, займається людина сортуванням сміття чи ні. Держава, в свою чергу, дотує переробку окремих видів сміття: електроприладів, батарейок, ламп. А ще воно постійно шукає інвесторів, найчастіше на умовах державно-приватного партнерства. При цьому всьому в країні ще продовжують діяти звалища, а кількість переробних і спалювальних заводів менше, ніж у Франції або в Німеччині.

Контроль

Якщо смітники встановлено, назріває наступне питання – питання контролю над поведінкою жителів. Нічого гріха таїти, деякі викидають органіку в баки для пластику, взагалі не звертаючи уваги на їх призначення. Здавалося б, дрібниця, але ні, в цьому питанні важлива кожна деталь. Закон про сортування буде мертвим, поки не з'явиться система контролю. Що це може бути? Та що завгодно, аж до установки камер біля сміттєвих баків. У деяких європейських країнах питання культури поведінки жителів з відходами вдалося вирішити шляхом введення чималих штрафів. Наприклад, в Бельгії штраф – 700 євро. Такий варіант був би ідеальним для тих, хто навіть інтуїтивно не розуміє масштабу результату при ігноруванні сортування.

Але в будь-якому механізмі контролю все одно все зводиться до усвідомленості громадян. Наприклад, поліція побачила, що людина викидає пакет із побутовим сміттям в резервуар для скла. Поліцейські підходять і кажуть: "порушення, громадянко" і просять документи для встановлення особи і протоколу про адміністративне правопорушення. Людина каже: "ні, не дам паспорт". І все. На цьому історія закінчується. "Порушник" навряд чи подумає наступного разу про сортування сміття та її важливості.

Якщо немає контролю за смітниками в житлових районах, то, може бути, він є на полігонах? Відповідь – "ні". На полігони звозять все підряд, вивантажуючи без розбору. На в'їздах в основному немає ні контрольних пунктів, ні людей, які перевіряли б кожен етап ввезення сміття на звалище. В YouTube навіть є ролик, в якому чоловік вирішив перевірити, що буде, якщо завезти ртуть в банках і залишити її на полігоні. Він взяв банки з великими написами "ртуть" на них і спробував подолати невеликий пункт охорони. Звичайно ж, ртуть була несправжньою, а зйомка – експериментальною, але суть в тому, що його ніхто не зупинив, щоб перевірити вміст банок.

Інформування

11 млн тонн побутових відходів щорічно в Україні вивозять на полігони і стихійні звалища. При цьому переробляється до 5% всього сміття – інше гниє і періодично спалахує (як на Грибовицькому сміттєзвалищі).

Є ще десятки фактів, які кричать про те, щоб українці нарешті задумалися про сміттєву проблему і її наслідки. Адже багато хто навіть не розуміє, куди сміття дівається після того, як його вивозять з двору.

Думаю, що одним з перших кроків має бути початок сильної інформаційної кампанії. Такий, щоб люди почули, розібралися і зрозуміли.

Звичайно, в країні функціонує багато громадських організацій і ініціативних груп, які влаштовують акції, флешмоби, лекції. Одна з найбільших – "Україна без сміття" – у них навіть є мобільні пункти сортування, і ще вони проводять в школах лекції про те, яке сміття є корисним, як отримувати від сортування прибуток, і як працюють сміттєпереробні заводи.

Політика інформування – вибір необхідний для сьогоднішнього рівня розуміння проблеми наших співгромадян. Звичайно ж, він потребує багато ресурсів і часу – наприклад, в Брюсселі на те, щоб "привчити" людей сортувати сміття, знадобилося 10 років. А ще – гласності та постійної артикуляції проблеми на державному рівні. Тому моя ініціатива – створення Асоціації сміттєпереробників України. Гадаю, дуже важливо – об'єднати людей, які мають пряме відношення до переробки та сортування сміття, забезпечити для них майданчик для обміну ідеями, створення стратегій і інформування громадськості.

Сумно, але більшість в Україні не розуміє, що це таке – сучасний сміттєпереробний завод. Багато хто думає, що це "брудна" історія. Насправді ні. Сьогодні технології дозволяють створювати заводи, за зовнішнім виглядом яких навіть складно зрозуміти, для чого вони призначені. Ось приклад заводу по переробці сміття у Відні, Австрія:

Упевнений, що ці три "важеля": створення системи, механізмів контролю, запуск і підтримка інформаційної кампанії на базі Асоціації сміттєпереробників України зможуть вплинути на багато речей. Головне – лобіювання владою правильних ініціатив, терпіння і свідомість громадян. Якщо наполегливо пояснювати, показувати і доводити, то швидше за все, країна зрушить з мертвої точки в питанні сміття. Я вірю, що при правильних заходах ми зможемо наблизитися до європейського рівня культури поведінки з відходами.

Євген Леськів

Джерело: ТСН