Ще 1 січня 2018 року Україна мала б перейти на роздільний збір відходів — коли набрали чинності зміни до закону «Про відходи». Сортування та новий підхід до управління відходами в цілому — серед зобов’язань у рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Проте більшість українців і досі не бачать різнокольорових баків у своїх дворах та на вулицях міст, а головними драйверами сортування залишаються волонтерські проекти. Пілотний проект масштабного роздільного збору сміття у Києві запустили лише на початку серпня цього року. Кілька днів тому у Мінрегіонбуді розповіли, що планують встановлювати у громадських місцях автомати для збору пластикових та алюмінієвих пляшок — але поки що це лише ідея.

Ми спробували розібратися, на якому етапі зараз впровадження обіцяних змін, що потрібно, аби сортування повноцінно впровадили у кожному місті, та хто за це відповідає.

Чому сортування не запрацювало?

1. Потрібне законодавство є, але поки що — лише найзагальніші документи. Це Національна стратегія поводження з відходами до 2030 року (мета — знизити частку захоронення побутових відходів з 95% до 30%) та Національний план управління відходами до 2030 року. Для того, щоб закладені у них принципи запрацювали, потрібно прийняти низку законів: рамковий закон «Про управління відходами», розроблений згідно з рамковою Директивою ЄС про управління відходами, та декілька секторальних законів.

У рамковому законі закладено принцип розширеної відповідальності виробників продукції, який створює механізм фінансування роздільного збору відходів та переробки. Це стосується упаковки, в якій продаються товари, відходів електричного та електронного обладнання, батарейок, батарей та акумуляторів, потенційно у майбутньому — відпрацьованого мастила та шин.

«Що стосується управління побутовими відходами, у Національному плані передбачено окремий законопроект про муніципальні відходи, куди входять побутове сміття. Як тільки буде прийнято рамковий закон «Про управління відходами» — протягом півроку після його прийняття ми розраховуємо прийняти окремий закон про муніципальні відходи» — каже Наталія Зайцева, експертка Офісу підтримки та впровадження реформ Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України.

Національний план управління відходами також є «парасолькою» — регіони повинні будуть самостійно розробити власні плани.

«Мінприроди розробило наказ, методичні рекомендації для регіонів, як формувати свої плани. У планах управління відходами має бути наданий загальний огляд потоків з різних джерел, починаючи від інформації щодо їх утворення та закінчуючи перевезенням. Також плани повинні містити прогноз щодо утворених у майбутньому потоків відходів», — розповідає Юлія Мігай, головний спеціаліст експертної групи з питань співробітництва в окремих секторах економіки Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України.

«Це дуже важлива частина системи, великі комплексні документи, які охоплюють не тільки оцінку поточного становища з відходами у регіоні, плани й стратегічне бачення дій. Це детальне прописування того, де знаходяться полігони, це впровадження роздільного збирання. Якщо роздільного збирання — то яких фракцій, якщо контейнери — то де які встановлюються. Кожен регіон має для себе максимально детально намалювати цю картинку. Більш того: потім цей регіональний план лягає в основу будь-якого інвестиційного проекту», — пояснює Наталія Зайцева.

2. Багато залежить від мерії. Розробкою законодавства займаються Міністерство екології і природних ресурсів та Міністерство регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України. Впровадження цих новацій у кожному місті — відповідальність органів місцевого самоврядування. З березня цього року Кабінет міністрів остаточно передав на місця усі повноваження щодо управління побутовими відходами, включно з тарифною політикою (Постанова №318).

«Тепер уся система управління побутовими відходами, уся тарифна політика будується виключно на місцевому рівні. Якщо ви питаєте нас, коли буде запроваджено роздільний збір відходів — коли місцеві адміністрації вирішать, тоді й буде запроваджено. Усі козирі, всі важелі — все у них в руках», — підкреслює Наталія Зайцева.

3. Потрібні гроші.

Останнього «козиря» поки що бракує: для створення й обслуговування сортувальної інфраструктури потрібні чималі кошти.

«Комплексно запровадити сортування, забезпечити фінансування за рахунок тарифів, за рахунок людей — неможливо. Сортувальна інфраструктура потребує мільярдних інвестицій. Мова йде про 250–260 тисяч контейнерів одночасно — це мінімум, і дуже багато сортувальних станцій. Органи місцевого самоврядування самотужки це не осилять, бо немає джерела фінансування. Це питання не буде вирішене доти, доки не запрацює закон про розширену відповідальність виробників. Він передбачає, що все, починаючи з інфраструктури для збору, сортування і переробки, фінансується виробниками товарів в упаковці… Ми неодноразово подавали такі законопроекти — 5 разів [останній — у 2016 році], і вони не проходять, тому що є зацікавлені структури, які не хочуть цього», — каже Володимир Слабий, голова Української пакувально-екологічної коаліції «УкрПЕК».

Чи буде кому переробляти зібрану сировину, якщо система запрацює?

Так — тому що зараз великим переробникам не вистачає вторинної сировини, яку збирають в Україні, і вони закуповують її за кордоном:

«В Україні достатньо сильна переробна галузь. Ми маємо 16 скляних заводів великої потужності, переробників пластику — близько 36, але таких, які дійсно працюють — близько 17. Ми буквально за 3 роки збільшили із 15 до 50 тисяч тонн переробки пластику. Але в основному працюють ці 16–17 заводів, а інші з’являються і потім зникають через нестачу вторинної сировини, або працюють нестабільно. Багато наших підприємств закуповують вторинну сировину у Європі, саме пластик. Це ще тому, що Китай заборонив імпорт вторинної сировини, і Європа та Америка мають надлишок пропозиції на ринку вторсировини. Торік за один рік целюлозно-паперова галузь імпортувала з інших країн 355 тисяч тонн сировини і заплатила за це близько 58–60 мільйонів доларів. Тобто, замість того, щоб ці долари інвестувати у нашу інфраструктуру збирання — ми платимо за сировину іншим країнам», — наголошує Володимир Слабий.

Сортування у цифрах: де це вже працює і як?

«Я бачу дуже гарну тенденцію: не чекаючи впровадження законів і всього іншого, місцеві громади багато роблять для того, щоб запровадити роздільний збір. У 2015 році у нас роздільне збирання було впроваджено у 398 населених пунктах. У 2016 році, таких населених пунктів стало уже 575. У 2017 році їх було вже 822, а у 2018 році — 1181», — розповідає Наталія Зайцева.

У Вишгороді інфраструктуру для роздільного збору створила група компаній «Чисто. Вишгород» — з власної ініціативи. За роботу усього цього ланцюжка — від контейнерів до переробки — сплачує бізнес. Є приклади, коли сортувальну інфраструктуру запускають волонтерські ініціативи — як «Україна без сміття» у Києві. Останнім часом бажаючих сортувати стало стільки, що станції проекту не справляються з навантаженням

«Чим швидше ми почнемо, тим краще. Європейські країни рухаються цим шляхом з початку 90-х років і планують вийти на 65–75% переробки у 2030 році. Ми лише починаємо, але теж записали такі показники у нашій стратегії — тому маємо поспішати», — каже Володимир Слабий.

Джерело: novakahovka