Дорогі брати і сестри!

«Нехай тече справедливість і мир» — це тема цьогорічного екуменічного Часу Створіння, натхненна словами пророка Амоса: «Нехай тече, неначе води, справедливість і правда, як ріка потужна» (5, 24).

Яскравий приклад, використаний пророком Амосом, говорить нам про те, чого бажає Бог. Бог хоче, щоб панувала справедливість; вона настільки ж важлива для нашого життя Божих дітей, створених на Його подобу, як вода важлива для нашого фізичного виживання. Ця справедливість має панувати скрізь, де вона потрібна, не залишаючись прихованою глибоко під землею і не зникаючи, як вода, що випаровується, перш ніж слугувати для відновлення наших сил. Бог хоче, щоб кожен прагнув справедливості в будь-якій ситуації, жив за Його законами і таким чином сприяв процвітанню життя. Коли ми «шукаємо перш за все Царства Божого» (Мт 6, 33), зберігаючи стосунки з Богом, людством і природою, тоді справедливість і мир можуть текти, як безперервний потік чистої води, живлячи людство та всі створіння.

Одного чудового літнього дня в липні 2022 року під час паломництва до Канади я розмірковував про це на березі озера святої Анни в Альберті. Це озеро було місцем паломництва для багатьох поколінь корінних жителів. Оточений биттям сердець, наче барабанів, я думав: «Скільки людей прийшли сюди з тривожною тугою, із життєвим тягарем, і знайшли в цих водах розраду і силу йти далі! Тут, занурившись у створіння, ми можемо відчути ще одне биття – материнське серцебиття землі. Подібно до того, як серця немовлят в материнській утробі б’ються в гармонії з серцями їхніх матерів, так і для того, щоб рости як люди, нам потрібно узгодити наші власні ритми життя з ритмами створіння, яке дає нам життя» [1].

Упродовж цього Часу Створіння зосередьмося на цих биттях сердець: наших власних і сердець наших матерів і бабусь, битті серця створіння та битті серця Бога. Сьогодні вони не б'ються в гармонії; вони не бються співзвучно зі справедливістю та миром. Дуже багатьом нашим братам і сестрам заважають пити з цієї могутньої ріки. Тож прислухаймося до заклику підтримати жертв екологічної й кліматичної несправедливості та покладім край безглуздій війні проти створіння.

Наслідки цієї війни можна побачити в багатьох річках, які висихають. Бенедикт XVI одного разу зауважив, що «зовнішні пустелі у світі зростають, тому що внутрішні пустелі стали такими величезними». [2] Споживацька жадібність, що живиться егоїстичними серцями, порушує кругообіг води на планеті. Неконтрольоване спалювання викопного палива  та знищення лісів підвищують температуру та призводять до масових посух. Тривожна нестача води все більше впливає як на невеликі сільські громади, так і на мегаполіси. Більше того, хижацька індустрія виснажує та забруднює наші джерела прісної води внаслідок застосування таких екстремальних практик, як фрекінг для видобутку нафти та газу, неконтрольовані мегапроєкти з видобутку корисних копалин та інтенсивне тваринництво. «Воду-сестру», за словами святого Франциска Ассизького, грабують і перетворюють на «товар, що підпорядковується законам ринку» (Laudato Si, 30).

Міжурядова група експертів Організації Об’єднаних Націй зі зміни клімату констатувала: лише невідкладні діі дадуть нам змогу не втратити наш шанс створити більш стійкий і справедливий світ. Ми можемо і повинні не допустити найгіршого. «Справді, багато можна зробити» (с. 180), за умови, що ми об’єднаємося, як багато струмків і річечок, які зливаються в могутню річку, щоб зрошувати життя нашої дивовижної планети та нашої людської сім’ї для наступних поколінь. Тож згуртуймо зусилля та зробімо сміливі кроки, щоб “справедливість і мир потекли» в усьому світі.

Який внесок ми можемо зробити в могутню ріку справедливості та миру в цей Час Створіння? Що, особливо як християнські спільноти, ми можемо зробити, щоб зцілити наш спільний дім, аби в ньому знову вирувало життя? Ми можемо досягнути цього, вирішивши змінити наші серця, спосіб життя та державну політику, яка керує нашими суспільствами.

По-перше, приєднаймось до могутньої ріки, змінивши наші серця. Це необхідно для будь-якої іншої трансформації; це те «екологічне навернення», до якого заохочував нас святий Іван Павло ІІ: відновлення наших стосунків зі створінням, щоб ми більше не сприймали його як предмет експлуатації, а плекали як священний дар нашого Творця. Крім того, ми повинні усвідомлювати, що цілісний підхід до пошанування навколишнього середовища включає чотири стосунки: з Богом, з нашими братами і сестрами сьогодні і завтра, з усією природою і з нами самими.

Цілісний підхід включає багатогранний вияв екологічного пошанування: Бога, наших братів та сестер сьогодні і завтра, усієї природи і нас самих.

Щодо першої з цих складових, Папа Бенедикт XVI говорив про нагальну потребу визнати, що творення та відкуплення нерозривно пов’язані: «Відкупитель  є Творцем, і якщо ми не визнаємо Бога в Його повній величі – як Творця і як Відкупителя – ми також зменшуємо цінність відкуплення». [3] Творіння стосується як таємничого, чудового акту Бога, який створив цю величну, прекрасну планету та всесвіт із нічого, так і триваючого результату цього акту, який ми використовуємо як невичерпний дар. Під час літургії та особистої молитви у «великому соборі творіння» [4] згадаймо великого Митця, який творить цю красу, і поміркуймо над таємницею Його сповненого любові рішення створити космос.

По-друге, збільшуймо потік цієї могутньої ріки, змінивши власний спосіб життя. Сповнені вдячністю та захопленням Творцем і Його створінням, покаймося в наших екологічних гріхах, як закликав мій брат, Вселенський Патріарх Варфоломій. Ці гріхи завдають шкоди світові природи та нашим ближнім, чоловікам і жінкам. Черпаючи з джерела Божої благодаті провадьмо спосіб життя з меншою кількістю відходів, без непотрібного споживання, особливо там, де процеси виробництва не є сталими та отруюють довкілля. Будьмо якомога уважнішими до своїх звичок і економічних рішень, щоб всі могли процвітати – наші ближні, де б вони не були, а також майбутні покоління. Співпрацюймо в Божому постійному творінні шляхом позитивного вибору: максимально помірковано та розсудливо використовуючи ресурси, утилізуючи та переробляючи відходи, а також ширше використовуючи доступні продукти і послуги, які є екологічно та соціально відповідальними.

І наостанок: щоб могутня ріка продовжувала текти, ми повинні змінити державну політику, яка керує нашими суспільствами і формує життя молодих людей сьогодні та завтра. Економічна політика, що сприяє скандальному збагаченню  небагатьох привілейованих і принизливим умовам для багатьох інших, означає кінець миру та справедливості. Зрозуміло, що багатші країни накопичили «екологічний борг», який слід сплатити (пор. Laudato Si, 51). [5] Світові лідери, які зберуться на саміт COP 28 у Дубаї з 30 листопада по 12 грудня, повинні прислухатися до науки та запровадити швидкий і справедливий перехід, щоб покласти край ері викопного палива. Відповідно до зобов’язань Паризької угоди щодо стримування глобального потепління, абсурдно дозволяти продовжувати дослідження та розширення інфраструктури викопного палива. Піднімімо  свій голос, щоб зупинити цю несправедливість щодо бідних і наших дітей, які відчують найгірші наслідки зміни клімату. Я закликаю всіх людей доброї волі діяти відповідно до цих поглядів на суспільство та природу.

Інша паралельна перспектива пов’язана з прихильністю Католицької Церкви до синодальності. Цього року закриття Часу Створіння 4 жовтня, у день святого Франциска Ассизького, збігатиметься з відкриттям Синоду про Синодальність. Подібно до річок у природі, які живляться безліччю крихітних і більших струмків і річечок, синодальний процес, розпочатий у жовтні 2021 року, запрошує всіх, хто бере участь на особистому чи спільнотному рівні, об’єднатися у величній річці роздумів і оновлення. Увесь народ Божий запрошується до захопливої подорожі синодального діалогу та навернення.

Подібно до басейну річки з її численними крихітними та більшими притоками, Церква є спільнотою незліченних місцевих Церков, релігійних спільнот та об’єднань, які черпають воду зі спільного джерела. Кожне джерело додає свій унікальний і незамінний внесок, поки всі разом не впадають у величезний океан Божого милосердя. Як річка є джерелом життя для свого оточення, так наша синодальна Церква має бути джерелом життя для нашого спільного дому та всіх його мешканців. Як річка дає життя всім видам тваринного і рослинного світу, так синодальна Церква повинна давати життя, сіючи справедливість і мир у кожному місці, куди вона досягне.

У Канаді в липні 2022 року я говорив про Галілейське море, де Ісус зцілив та розрадив багатьох людей і проголосив «революцію любові». Озеро св. Анни, як я дізнався, також є місцем зцілення, розради та любові, місцем, яке «нагадує нам, що братерство є справжнім, воно об’єднує тих, хто далеко один від одного, [і] що заклик до єдності, яке небо посилає на землю, не боїться розбіжностей, а запрошує нас до спілкування, спільноти відмінностей, щоб разом почати заново, тому що ми всі є паломниками в подорожі».

У цей Час Створіння, як послідовники Христа на нашій спільній синодальній дорозі, живімо, працюймо та молімося, щоб у нашому спільному домі знову завирувало життя. Нехай Святий Дух знову ширяє над водами і керує нашими зусиллями, щоб «оновити обличчя Землі» (Пс 104, 30).

Рим, Латеранська базиліка, 1 вересня 2023 р.

Інформаційна служба Бюро УГКЦ з питань екології