Суворі погодні умови у цілій Італії і Європі, сильні снігопади і сибірська температура спричинились до того, що капіталістичний світ почав метушитись через негоду, яка внесла певні свої корективи в стабільний ритм життя більшості, поставивши самовпевнений споживацький світ на коліна. Безумовно, що коли важко, чи взагалі неможливо пересуватись – це спричиняє великий дискомфорт для всіх, бо заважає нормальному звичному рухові, а іноді й перешкоджає у виконанні повсякденних побутових обов’язків.

Ситуація, що склалась з погодними умовами в Італії та Європі останніми днями, об’єктивно кажучи, пов’язана з низкою величезних незручностей та проблем; проте, в цій ситуації слід побачити один дуже важливий позитивний момент, а саме: помітити, що кліматичні, на перший погляд аномальні, умови мають своє глибоке педагогічне значення для усіх і для кожного. Для когось може це звучати незрозуміло, чи трішки саркастично, проте Салваторе Вітіелло (Salvatore Vitiello), з Католицького Університету Святого Серця (Рим), вважає, що саме ця ситуація подасть нам певний педагогічний життєвий урок, нагадуючи, що ми не є «господарями світу», що не все є в наших руках і що ми не всесильні, що наші звичні, надійні і життєво необхідні засоби в одну мить можуть вийти з ладу і перестати нормально функціонувати.

Урок полягає у тому, що коли ми змушені повільно ходити через лід та багато снігу під ногами, ми починаємо віддавати належне самій ході; коли ходимо повільно, крок за кроком, дивлячись з обережністю навкруги, водночас спостерігаємо і помічаємо все і всіх на нашому шляху. Сповільнений рух у нашому житті, спричинений кліматичними умовами, допомагає нам надолужити втрачене через шалений ритм нашого життя; в таких умовах ми починаємо краще розуміти, що стали ошукані споживацьким суспільством, яке постійно та нахабно намагається вкрасти наш дорогоцінний час. Сніг і мороз, що спричинились до блокування руху, водо- та енергопостачання приглушили і ніби призупинили, особливо у великих містах, такий звичний для усіх нас шум і хаос, а залишилась лише метушня та боязнь перед гіперболізованою катастрофою.

Інколи нам потрібні певні критичні ситуації для того, щоб побачити, що реальність існує і в нас, і поза нами, і не ми є тими, хто може визначити і обмежити її повністю. Реальність, як можна побачити, ще в змозі здивувати кожного з нас і не лише своїми неописаними сніговими пейзажами, чи морозними візерунками, а насамперед дивує тим, що вона є більшою за саму людину. Тому, ми повинні відкритись на неї, пізнати її, співпрацювати з нею, щоб зробити її ще кращою, і наостанку покірно зрозуміти те, що ми не є ані господарями, ані сотворителями світу. Негода, проти якої мало що можемо зробити, має для всіх нас педагогічну цінність: нагадує хто ми, ставлячи в такий делікатний спосіб нас на наше місце посеред створіння. Ситуація, яка складається цьогорічної зими зобов’язує нас до того, щоб ми сповільнили наші нелюдські життєві ритми, за якими живемо; ця ситуація дарує нам трішки тишини, яка в сучасній епосі вважається такою цінною для усіх нас річчю. Негода виховує усіх нас в такий спосіб, даючи зрозуміти, що мусимо бути послушними реальності і стати більш людяними.

Декілька днів зупинки та відпочинку для людської невгамовної діяльності підуть лише на користь для кожної людини, бо допоможуть застановитись над тим, що духовне. Не біда, коли негода заставляє побути вдома; – це лише сприяє тому, щоб оцінити життя таким як воно є, оцінити тих, хто поряд та проаналізувати останній прожитий шматок життя, щоб подивитись, чи бува, в шумному гаморі земських турбот, не забули про Творця, Який все створив, і через заметілі й морози хоче повернути нам нас самих, даруючи гармонійне життя з Ним та з усім створінням!