Сьогодні – день соціальної справедливості. Питання справедливості є одним із ключових для життя людини, гармонійного функціонування суспільства та ставлення до створеного світу. Питання справедливості є особливо актуальним в контексті Великого посту, до якого вже безпосередньо наблизились і маємо використати як благодатний час в якому необхідно задуматися над собою і відповідністю нашого життя до покликання, яке заклав Господь у нашу природу і дав нам у світі. Маємо розважити над нашим повсякденним життям, адже у Великому пості переживаємо події, які були основними етапами відкуплення людства.

У М’ясопусну неділю на Св. Літургії читається євангельська розповідь про страшний суд, з якої чітко зрозуміло, що прийде час, коли зберуться всі народи і кожному дасться по його заслузі, згідно того, який спосіб життя вів і якої позиції тримався. Божа Справедливість розставить все на свої місця. Саме поняття справедливості існує від закладин світу, від початку створення людства, суспільних взаємовідносин. Особливо бачимо це в Старому Завіті на прикладі встановлення Союзу між Богом та Ізраїльським народом. Та цей союз стосується кожного народу у кожному часі. Справедливість упорядковує наше життя в усіх його сферах, тому привернула увагу багатьох філософів та богословів.

Папа Іван XXIII в енцикліці «Pacem in terries» пояснює, що із суб’єктивної точки зору, справедливість втілена у поведінці, в основі якої лежить бажання вбачати в іншому особу, а з об’єктивної точки зору, вона являється головним критерієм моральності міжособистісного і суспільного середовища.

Справедливість є надзвичайно важливою в наші дні, адже цінність людини, її гідність та права наражаються на серйозну небезпеку. А причина цьому – це бажання корисливості і наживи, для задоволення власного «Я». Звідси же виникає поняття суспільного гріха, який виражається в корупції, несправедливій заробітній платні, а також в прямому посяганні на людське життя, через людиновбивство, в тому числі і ненароджених дітей в утробі матері.

Особливої уваги в сучасному світі вартує ще один із проявів суспільного гріха – це так званий «Екологічний гріх», який пересікається із обмеженням прав ближнього, в тому числі і права на життя. Це переступ п’ятої заповіді, як по відношенню до ближніх, так і до самого себе. Тобто, тут йдеться про свідоме і добровільне нищення життя ближнього і власного життя. А хто зазіхає на чуже і власне життя, власником яких є тільки Бог, той є вбивцею і самогубцем, а отже, сам зачиняє перед собою двері Царства Небесного.

Церква, мета якої лежить у Спасінні людства, устами єпископів та священиків особливо наголошує на важливості збереження довкілля, як запоруки справедлиливого і здорового суспільства в теперішньому і майбутньому поколінні. Сам Спаситель наш Ісус Христос, живучи на землі серед людей показав приклад праведного життя, виконуючи встановлений Богом Закон, оберігаючи все створене Богом, а в особливий спосіб, вінець Його творіння – людину, бо для того прийшов на світ, щоб не судити, але спасти його ціною своєї крові. Це була місія Христа.

Ісус Христос, як сам оповідав, не прийшов усунути, але доповнити закон справедливості в дусі любові, любові Творця до Творіння, і тим самим, як Учитель, приклад нам дав, як маємо поступати по відношенню до всього, що створив і дав нам Бог, а, зокрема, один до одного в усіх сферах суспільного життя.

Святіший отець Бенедикт XVI, у своїй енцикліці «Любов у правді», навчає, що книга природи є одна і нероздільна, адже стосується як довкілля, так і людини у всіх сферах її земного життя. Тому, виконання наших обов’язків один до одного, великою мірою проявляється через виконання їх по відношенню до навколишнього середовища.  І хто свідомий цього, той твердо дотримується такого принципу. А такий спосіб життя є запорукою збереження Божого творіння та кращого суспільного життя у злуці з Господом у дусі правди, справедливості і любові.