Цьогорічна зима, як добра бабуся, досить часто зустрічалася з весною. Мабуть, вона хотіла навчити молоду красуню, як потрібно господарювати.

І ось настали останні дні зими. Вона на прощання щедро засипала снігом землю. Щасливі діти витягали із шафи рукавиці, шалики, шапки, валянки і всі разом йшли ліпити сніговиків; інші дітлахи – з горища діставали санки і лижі й відважно спускалися з горба. Дорослі також знайшли собі забаву – вони лягали на сніг і робили ангела. Так багато щасливих людей!

І ось питається добра бабуся Зима:

- Красуне Весно, ну навіщо тобі зараз приходити? Дивися, скільки щасливих людей завдяки мені!

- Добра бабусю, і мені пора господарювати. Пора вже пшениці й іншому посіву проростати, а деревам – бруньки пускати, квітнути, а згодом і плоди давати; й тваринам пора із зимової сплячки прокидатись; і птахи скоро будуть повертатися  із теплих країв, до їх прильоту потрібно нагріти землю. Скільки ж хороших подій відбувається навесні! Та й Тобі треба відпочити!

- Ти права, Веснонько, старенька я, потрібно йти відпочивати. Та й Тобі пора господарювати. Ну, що ж, давай на прощання обіймемося і я скоро йтиму.

Ось так попрощалася старенька бабуся Зима з молодою, але працьовитою, красунею Весною.

Через декілька днів сніг розтанув і вже виднівся чорнозем, а також перша зелененька травичка.

А в лісі природа ожива: пташки весело щебечуть, весняні струмочки швидко біжать наввипередки, а справжньої краси надають квіти, які своїми маленькими біленькими головками пробираються з-під снігу. Це підсніжники.

Настав вечір. І теплий весняний лісовий вітер полинув до села. Довгенько гуляючи там, вирішив відпочити, тому присів на найближчий підвіконник і вже майже заснув, як раптом почув дзвінкий сміх двох дівчат: шестирічної Ані та десятирічної Каті.

Дівчата сміялися з веселої новини, яку розповів тато.

І ось Вітерець знову готувався заснути, як його увагу привернула розмова дівчат.

- В мами скоро день народження. Анюто, що ти подаруєш матусі?

- Не знаю. Ще не думала. Скоро весна буде, квіти розцвітуть у лісі. Вони такі красиві. Нам вихователька показувала у садочку на картинці. Можливо, піду і зірву їх для найкращої матусі.

- Анюто, але ж першоцвіти не можна рвати. Хіба вам не розповідали, що підсніжників є мало, тому вони занесені у Зелену Книгу?

- Не знаю, можливо, і розказували, а я не чула, – сумно сказала дівчинка, – мене Петрик смикнув за косичку і я вже була неуважна.

- А що ж тоді подарувати матусі? - задумалася Анюта. - Я так хотіла ті квіти зірвати.

- Зриваючи квіти, ми нищимо природу.  Квіточки красиві тому, що ростуть у лісі. Завдяки корінню і сонечку вони живляться, ростуть і квітнуть. А якщо їх зірвати, тобто убити, то вони за день-другий зів'януть і їх викинуть у смітник. Хіба варто вбивати маленьку невинну Божу квіточку?

- Не варто... А що ж тоді подарувати мамі? Що ти даруватимеш?

- Я заспіваю пісню про маму. Ми її зараз вчимо на уроці музики.

- Чудовий в тебе буде подарунок. А що б мені таке гарне придумати?

- Можливо, зліпи з пластиліну гарну вазу і в неї наліпи багато підсніжників. І ти не нищитимеш нашу красуню природу, і будуть мамі підсніжники.

- Дуже гарна ідея! Як добре, що в мене є старша сестричка!

І після цих слів  веселий вітер полинув назад до лісу, щасливий тим, що є мудрі діти, які не нищитимуть природу.

Фото: Божья коровка