У Св. Письмі, на початку книги Буття, є цікава розповідь про те, як Господь насадив Едемський Сад і оселив в ньому людину. Цей Сад часто ще називають Раєм Земним, тобто місцем, де людина разом з усім створінням переживала райську втіху. Де Адам і Єва мали вдосконалювати себе через особисте спілкування з Творцем. Результатом такого спілкування мав бути також і розвиток всього створіння, згідно з встановленим Божим Законом. Образно кажучи, отримавши в подарунок насінину, при правильному догляді за нею, само собою зрозуміло, що лише через виконання вимог того, хто її подарував, можливо отримати прекрасний, гарний результат. В протилежному випадку, недотримання умов призведе до того, що насінина таки дасть свій плід, але якість його буде низькою, чи, навіть, вкрай низькою. Умова доброго результату досить проста: „Не піддаватися спокусі, що й сам можеш стати богом”, тобто не заходити в своїй „ініціативі” аж так далеко, щоб не бути, як той безумний, що каже в своєму серці: „немає Бога”.

Та все ж, саме ця спокуса і привела до того, що людина втратила Рай, до якого, до речі, стримить повернутися, від моменту його залишення і до сьогодні. Переконаний, що бажання повернути собі Едемський Сад буде актуальним і в майбутньому, та методи його осягнення здебільшого ґрунтуються на порадах „змія”,– це більше свавілля, а не клопіткої праці, це швидше захоплення гаслом „скуштуй, тобі за це нічого не буде”, тобто споживай, споживай, навіть більше ніж потребуєш. На жаль, але чомусь саме такий заклик виглядає більш привабливим, аніж слова Господа: „доглядай, обробляй і, звісно ж, будеш з цього користати”.

Інколи прикро, коли щире бажання людини осягнути повноту щастя, насправді, через вчинки, віддаляють її, і ведуть не до втраченого Раю, а до його ілюзії, яка є викривленою проекцією бажання „мати ще і ще”. Очевидно, що в такому стані, важко збагнути дуже просту істину, якщо повернемось ми всі разом до Бога, тоді зможемо й „повернути” і себе, і все створіння до життя в правдивому Раю.