Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення. Ціцерон цим поняттям визначає виховання в людині якостей «людського духу». На сході воно мало два значення, як виховання благородної людини, так і вчення про життєві правила поведінки й обов'язки віруючого. Зрозуміло, що означення процесу дає людина, але хто ж перший, так би мовити, починає цей процес, і для чого?

З книги Буття 1, 28, і 2, 15. можна побачити, що першозасновником Культури, був Творець, Який дає людям Едемський Сад, як оселю, яку треба доглядати. Бог не творить землю для того, щоб віддати на знищення людині, бо не може Найбільше Добро хотіти зла, в тому числі і створінню. Христос каже, що всі створіння мають свою власну цінність в очах Творця (Лк 12, 6). Особливу ж цінність в Його очах має людина (див. там само). Бог хоче, щоб людина через культуру праці духовної, інтелектуальної, фізичної (тут важливою є сукупність цих елементів, а не перевага одного над іншим) здобувала, відкривала в собі правила поведінки й обов'язки до свого Творця та Спасителя, до себе самої і ближнього, яким є весь видимий світ. Культура, в розумінні Творця, – це не зробити рабом планету для людини, чи людину для планети, а взаємопов?язати їх у відкритті і даруванні своїх сил і можливостей один одному. Щоб разом в кінці шляху осягнули переображення в Христі і через Нього.

На превеликий жаль, в сучасній людській сім?ї розуміння культури почало віддалятися від її правдивого значення, що приводить не до розвитку, а швидше до руйнування, хаосу, як в самій людині, так і навколо неї у світі, адже старання показати певні явища, як культуру, швидше виглядає деградацією як особистості, так і суспільства, але аж ніяк не їхнім розвитком. Отож, необхідно згадати, що незмінна основа правдивої культури – це не праця на винищення, а плекання цілісної гармонії, яке можливе лише через гармонію із світом, собою і Творцем, що можна назвати «трійцею сталого розвитку людського суспільства і створіння».