По апостольському читанню

Євр. 329 зач.: 11, 24-26; 32 – 12, 2

Дорогі в Христі брати і сестри! Крок за кроком ми вступаємо в освячений Церквою час, який називаємо Великим постом. Свята Церква бажає, щоб ми належно використали цю благодатну пору, роздумуючи над власним життям та вправляючись у чеснотах.

В апостольському посланні першої неділі Великого посту апостол Павло спонукає люд Божий застановитися над чеснотою віри і її значенням у житті кожного з нас. У Катехизмі УГКЦ «Христос – наша Пасха» про віру читаємо: «Віра – це відкриття всієї людини на дію Святого Духа». Саме Мойсей, котрий зрікся царського синівства, багатства та слави і за покликом віри обрав життя, сповнене терпінь та страждань, є прикладом того, як людина відкривається на заклик Божий і є готовою сповняти Його волю. Дійсно, тільки глибоко віруюча людина  здатна повністю віддати своє життя в руки Божі, не турбуючись про завтрашній день.

Переважна більшість сучасних людей декларує, що є віруючими. Вісім із десяти жителів планети ототожнюють себе з якоюсь конфесією чи релігійною групою. На перший погляд, такі відомості мали б сприяти плеканню братерства та взаємної любові й справедливості. Однак нині спостерігаємо цілком протилежну картину: братовбивчі  війни, жага до наживи, нечесна політика, використання одними інших, привласнення собі того, що є спільним благом, несправедливий розподіл природних ресурсів, брак їжі чи води на одному континенті в той час, коли тисячі тонн щоденно викидають на іншому…  Про що йдеться? Чому віруючі люди причетні до руйнації порядку, встановленого Творцем? 

Аналізуючи стан справ, Папа Франциск в енцикліці «Laudato Si» зазначає: причина полягає в надмірному антропоцентризмі, коли людина в центрі буття ставить себе, витісняючи тим самим Бога з власного життя. На жаль, заради особистої вигоди та комфорту сучасна людина здатна погоджуватися на дії, котрі абсолютно суперечать її вірі. Вона не в змозі відкритися і зрозуміти Божий план щодо неї. Тільки через покаяння й відречення від власного ego відкривається шлях до спасіння, котрий пролягає через любов до Бога і до ближніх.

У цей нелегкий час Церква Христова навчає вірних солідаризуватися з бідними й потребуючими, соціально незахищеними та відкинутими суспільством. У синодальному посланні єпископи УГКЦ закликають вірних відкрити серця до потреб ближніх і поділитися  найнеобхіднішими для існування ресурсами: водою, їжею, теплом, одягом, дахом над головою. Ці ресурси передбачені Творцем для кожної без винятку людини. Таким чином, піклуючись про потребуючого, ми уприсутнюємо Бога в його житті й утверджуємо в істині/думці?, що Господь про нього не забув.     

Святий апостол Павло говорить: «Мойсей знайшов більше багатств, ніж єгипетські скарби. Перед ним розступилося море, на удар його палиці скелі пустелі давали воду. Він розмовляв з Богом 40 днів на горі Синай». Як бачимо, коли людина готова чимось пожертвувати заради Бога й узяти на себе відповідальність за долю інших, Господь достойно винагородить її.  

Отож, у дні духовного подвигу прислухаймося до заклику Божого, який запрошує оновити наше життя під проводом Святого Духа. Утверджуймося у вірі та через діла милосердя утверджуймо її в ближніх! 

Підготував о. Михайло Дзуль референт Бюро УГКЦ з питань екології в Івано-Франківській архієпархії 

По євангельському читанню

Ів. 5 зач.: 1, 43-51

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, завершуючи перший тиждень Великого Посту, ми чуємо Євангельську оповідь про покликання двох Христових учнів – Филипа і Натанаїла. На перший погляд може видатись, що це Євангельське читання не має нічого спільного з постом. Тут немає жодної згадки про піст, про гріх, ніяких Христових повчань… Але насправді ця історія дуже важлива і в часі Великого посту, адже метою посту є наше повернення до дому нашого Отця. Це подорож, що допоможе нам відновити відносини з нашим Небесним Отцем, із нашими братами та сестрами, із усім сотворінням. Можна впевнено сказати, що піст – це можливість віднайти справжнього себе і своє місце у Богом створеному світі. Так як  кожна подорож має свій початок та певний маршрут, надзвичайно важливо рухатися в правильному напрямку, іти доброю дорогою.

Сьогоднішнє Євангеліє пригадує нам цей шлях. «Іди за мною» - каже Господь до Филипа. Ці слова сьогодні звернені до кожного з нас. Це і є та правдива дорога, яку вказав нам Господь наш Ісус Христос. В іншому місці Господь скаже: «Я – дорога, правда і життя. Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Ів 14, 6). І тому Свята Церква подає нам це читання, щоб пригадати: наша подорож у часі посту буде лише тоді успішною, якщо будемо простувати нею за Ісусом.

Також на прикладі Филипа можемо пригадати наше місійне завдання – приводити інших людей до Ісуса. Як Филип приводить Натанаїла до Господа, так і ми можемо свідчити іншим про Того, кого зустріли.

Часто Великий Піст помилково сприймають лише як сходження у темноту власного гріха. Але важливо також уміти відвертати погляд від своїх гріхів, щоб зустрітись поглядом з Воскреслим Ісусом. Тому сьогодні маємо цю нагоду: скерувати свій погляд на Ісуса, вдивлятись у Його повні доброти й милосердя очі, прийняти Його Тіло і Кров у Святому Причасті. Наше щире бажання бачити Ісуса, жити Ним утверджує наше розуміння, що ми є учнями Христа і дітьми Бога Отця. Ця висока гідність бути усиновленою дитиною Божою змінює наше сприйняття себе й усього, що нас оточує. З позиції Божої дитини ми немовби по-іншому дивимось на весь світ, навіть на природу. І це не дивно, бо саме так дивився на неї Ісус.

Про це ми можемо прочитати в енцикліці Святішого Отця Франциска «Laudato Si». У другому розділі, який називається «Євангелія створіння», папа Франциск на основі Святого Писання оповідає нам, яким був і є погляд Спасителя: «Ісус ісповідував Біблійну віру в Бога Творця, наголошуючи на основоположній правді: Бог є Отець» (пор. Мт 11,25). У розмовах з учнями Ісус запрошував їх визнати батьківські стосунки між Богом та всім Його створінням. Зі зворушливою ніжністю Він нагадував їм, що кожен з них важливий в очах Господа: «Хіба п’ять горобців не продаються за два шаги? Ані один з них не забутий у Бога» (Лк 12,6). «Гляньте на птиць небесних: не сіють, і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?» (Mт 6,26). Господь запрошує інших бути уважними до існуючої у світі краси, бо Він сам постійно перебував у зв’язку з природою, віддаючи їй свою увагу, сповнену любов’ю і захопленням. Коли Він ходив по землі, то зупинявся, щоб помилуватися красою, яку засіяв Його Отець, і вчив учнів бачити божественне послання у речах… Ісус жив у повній гармонії зі створінням, а інші дивувались: «Хто це такий, що і вітри, і море йому слухняні?» (Мт 8, 27). Зовні Він не нагадував ні аскета, що відгородився від світу, ні ворога земних радощів. Про себе Він казав: «Прийшов Син Чоловічий, що їсть і п’є, і вони кажуть: оцей чоловік ненажера й винопивець, приятель митарів і грішників!» (Мт 11, 19). Він був далекий від філософій, які зневажали тіло, матерію та земні речі. Такий нездоровий дуалізм вплинув на деяких християнських мислителів у процесі історії та спотворив розуміння Євангелії. Ісус власноруч працював у щоденному зв’язку зі створеною Господом матерією, якій Він власною майстерністю надавав форми. Вражає те, що більшість земного життя Він присвятив простому заняттю, яке ні в кого не викликало захоплення: «Хіба ж він не тесля, син Марії?» (Мк 6, 3). Так Він освятив людську працю та наділив її особливим значенням для нашого розвитку.

Які чудові слова для призадуми! Саме таке ставлення до природи мало б бути і в кожного з нас. Кожен, хто йде за Христом, хто хоче бути дитиною Отця, має подивляти й шанувати красу світу, яку створив Отець. Кожен із нас покликаний берегти й розвивати багатства Божого світу. Заклик Христа «іди за мною» означає «живи так, як живу я, роби так, як роблю я, люби так, як люблю я». Це здається  цілком очевидним, але сьогодні навіть у тих місцях, де живуть християни, природа зазнає непоправної шкоди. І це не може не хвилювати, бо є для нас тривожним знаком. Виникає  питання: «Чи ми ще йдемо за Христом?». Наше недбале ставлення до природи впливає на всю планету і кожного її мешканця, призводить до порушення соціальної справедливості, спричиняє руйнування спільного блага і вражає передусім соціально незахищені верстви. Помилки, які ми допускаємо через недбале ставлення до природи, тим чи іншим чином шкодять нам, нашим дітям і майбутнім поколінням. Тепер ці помилки ми з упевненістю називаємо гріхом, бо вони завдають болю й руйнують наше життя.

Тому Церква закликає нас до покаяння, до зміни поглядів, щоб,  переосмисливши власне життя у світлі Євангелії, ми по-новому подивились на себе і на все, що нас оточує. Ми маємо усвідомити себе Божими дітьми, синами і доньками Небесного Отця та цінувати цю велику ласку покликання – йти за Христом.

Нехай Господь дасть нам ласку здобути плоди правдивого покаяння, а саме: здатність бачити в ближніх своїх братів і сестер, а природу сприймати як чудову книгу, через яку Бог розмовляє з нами і показує свою безмежну красу і доброту,  також як величну таємницю, яку треба споглядати з радістю і похвалою. Амінь.

Підготував о. Володимир Лещишин референт Бюро УГКЦ з питань екології в Луцькому екзархаті

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2021 р.