Календар 2025
ВЕРЕСЕНЬ: БОГ ТВОРЕЦЬ
«Всевишнього Бога, Творця й мету всякого сотворіння,
можна, напевно, пізнати світлом природного людського розуму
з Його діл, себто з речей, Ним сотворених»
А. Шептицький, Пастирське послання «До духовенства», 1935
РОЗВАЖАННЯ
Людина здавна ставить собі фундаментальні запитання: 1) хто ми? 2) звідки ми походимо? 3) що це за світ? 4) куди ми йдемо? тощо. Подібне знаходимо й на сторінках Святого Письма: «Хто є людина? І яка з неї може бути користь? У чому її користь і в чому її зло?» (Сир 18,7). Саме неправильне розуміння того, «хто така людина?» («хто я?»), призводить до жахливих діянь як щодо себе самої, так і щодо природи. Цей період розвитку людства Церква називає «культурою смерті» (енцикліка «Євангеліє Життя», 21), «культурою відкидання» (енцикліка «Славен Будь», 16, 21, 22, 43), «культурою релятивізму» (СБ, 123), «антисолідаристською культурою» (ЄЖ 12) і, нарешті, «культурою секуляризму» (ЄЖ, 21). Церква підкреслює, що сучасності притаманний надмірний антропоцентризм, де людина бачиться як абсолютний «володар» всесвіту, а не відповідальний управитель (СБ, 116). Звідси – поглиблення антропологічної й духовної кризи планетарного масштабу з усіма її жахливими наслідками для нашого спільного дому – Землі.
Духовно-екологічна криза завжди поставала з відповідних культурно-філософських тенденцій (у суспільстві – від моделі Просвітництва з її ідеями підкорення природи людиною, а також від часів Ф. Бекона та Р. Декарта – ідеологів утилітарного антропоцентризму, й утвердилася в релігійних, економічних і культурних сферах суспільства (М. Вебер, «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905); Л. Монкріфф, «Культурна основа нашої екологічної кризи», 1970).
Таким чином, від останніх століть людина часто бачила себе й ідентифікувала як центр Всесвіту та абсолютний володар усього сотвореного.
У часи митрополита Андрея в українському суспільстві також спостерігалися вищезгадані деструктивні філософсько-релігійні тенденції, зокрема – ідеї матеріалізму. Шептицький називав матеріалізм «найбільшим занепадом людської природи», оскільки такий світогляд пропагує відсутність безсмертної душі, заперечує всі ідеали, ламає і нищить людську душу та принижує її вже з перших років юності, створює «дегенеративний тип людини», навчаючи «ходити на руках і ногах одночасно». Для владики очевидно, що типовий матеріаліст відкидає будь-яку релігію, адже робить матерію своїм богом («Матеріялізм і матеріялістична наука», 1934). Подібними були й ідеї пантеїзму, прихильники якого, як зауважував митрополит Андрей, є лише прихованими атеїстами, бо природу, «твір Божих рук», зробили богом, тим самим заперечуючи Бога Творця. («Про пантеїзм», 1934). Водночас ширилося вчення Дарвіна, на яке Церква теж реагувала.
Митрополит Андрей дотримувався традиційного вчення католицької Церкви та основних правд віри, згідно з якими існує Бог-Творець, Котрий своєю волею з нічого створив різні творіння: живі та неживі, видимі й невидимі. Бог завжди присутній у світі й піклується про своє творіння, продовжує творити (Йо 5, 17) і підтримує життя та існування всього, провадить усе сотворене до цілі. І ця мета, яку владика називає термінами «сьомий день», «день вічного спочинку», «Божа гостина», «вічність» у Царстві Божому (А. Шептицький, «Божа cійба» (1913), є есхатологічною. Він Всемогутній Творець, адже щохвилини для кожної людини міг би створювати нові зірки та нові планети, подібні до Землі (А. Шептицький, «Найбільша Заповідь», 1901). Тому саме Творець є єдиним Господарем неба і землі (А. Шептицький, «Божа Мудрість» (трактат), 1932–1933), джерелом усякого добра як неймовірно Гарний Бог і Найбільша Любов. Усе створіння є втіленням любові Бога до людини («Найбільша Заповідь», 1901).
Крім усвідомлення і прийняття віри в Бога – Творця Всесвіту, для вирішення екологічних проблем і зміни способу життя необхідно чітко і правильно зрозуміти, хто є людина, (СБ, 9). Митрополит Андрей Шептицький не мав сумніву, звідки і для чого з’явилася людина. Як ревний християнин, від був переконаний, що людина є сотворена Богом і її життя, тіло (органи, кров) і душа є даром і виявом Божої любові. Отож, першою ціллю життя людини має бути вдячність своєму Творцеві («Найбільша Заповідь», 1901). Для втілення цієї мети Бог нам дає сьомий день, тобто день і час, коли пригадуємо Божественний акт створення світу і людини («Про святкування неділі. Декрет», 1942). Він вважав, що людині насамперед слід полюбити Бога, після чого вона зможе правильно розуміти і з любов’ю ставитися до всіх створінь, які Йому належать та до Нього ведуть («Найбільша Заповідь», 1901). Натомість людина часто прагне бути богом, що знає добро і зло. Тому під впливом матеріалізму і керуючись власним егоїзмом, вчиняє гріх, що руйнує первісну єдність та гармонію між творінням і Творцем («Пастирське послання до духовенства та вірних із закликом до покаяння в часі Великого посту»,1938). Якщо людина не поважає Закон Божий та моральні засади, тоді її діяльність базується на егоїзмі, коли вже не розрізняються добро і зло, коли її вже не цікавлять справедливість і чесноти тощо. І мікрокосмос (людина) через порушення вічного закону, допускаючи гріх, руйнує макрокосмос (світ), спричиняючи стільки/численні? масштабних/і катастроф/и (В. Бліхар, «Соціально-філософська проблематика у творчій спадщині Митрополита А. Шептицького», 2009). Людина вчиняє варварство серед природи, прагнучи заволодіти нею та її експлуатувати для егоїстичних цілей, помножуючи хаос у світі («З філософії культури», 1935). Шептицький пригадує людині, що вона не є абсолютним господарем свого життя, а Божим сотворінням, слугою, рабом, «нужденним, слабким земним сотворінням, зродженим в багні первородного гріха», «неслухняним, невдячним сотворінням», «блудним сином», «марненьким, малим і дрібним сотворінням» тощо («Божа cійба»,1913; «Божа Мудрість (трактат)», 1932–1933; «Не убий. Декрет», 1942–1943). Цим він намагається навчити вірних справжньої покори, вказати місце людини з метою подолання її егоїстичого ставлення до Бога і до решти створінь. Шептицький пригадує, що їсти, пити й задовольняти лише потреби тіла через експлуатацію навколишнього світу не є ціллю створення людини. Адже Бог сотворив людину для мудрого управління землею чи її порання (Бут 2, 5) («Про небезпеку занедбання потрібної праці», 1940). Подібно як Святий Дух ширяв над водами (Бут 1, 2), так і людський розум повинен «носитися над водами природи», щоб її упорядкувати, але ця праця розуму має бути подібною до праці Сотворителя («З філософії культури»,1935). Тобто митрополит пропонує людині бути мудрою і культурною у відносинах зі створінням, розуміти світ і бачити сотворіння у світлі Бога, ставитися до них з пошаною і любов’ю. Це потрібне для справжнього щастя, адже щастя – це ще одна важлива ціль, до якої людина завжди прагне і яке полягає перш за все в любові до Бога, одне до одного, до себе та до світу. Людина, на переконання Шептицького, покликана бути доброю дитиною «найліпшого Отця» (Послання «До моїх любих гуцулів»,1900), стати Його спадкоємцем, має право бути громадянином неба з Ангелами і Святими, покликана бути учасником Христового царства.
Церква й відомі богослови навчають, що найкращий час для усвідомлення своєї місії та відновлення відносин людини як створіння із Богом Творцем – це недільний день. Ю. Мольтман наголошує, що саме в цей день люди можуть побачити сенс відпочинку, пізнати реальність, у якій вони живуть, усвідомити, що вони створені Богом, зрозуміти світ як освячене творіння і благословити його, розмірковуючи про власне існування та висловлюючи свою вдячність; можуть прославляти Бога і насолоджуватися Ним, наповнюючи серце любов’ю до Нього і всього створіння («Бог у творінні», 1985). День відпочинку – це момент споглядання та благословення, момент хвали і день подяки, це час «поглянути на реальність і промовити»: яке прекрасне життя!» (Папа Франциск, Загальна аудієнція, 5.09.2018). Митрополит Андрей також навчав, що недільний відпочинок є необхідною умовою для здоров’я і життя людини, родинного щастя та плекання такої екологічної чесноти, як ощадність («Про святкування неділі. Декрет», 1942).
З огляду на викладене вище, важливо підсумувати, що духовність, яка забуває про Всемогутнього Бога Творця, поклоняється земним ідолам та узурпує місце Всевишнього у світі, є фальшивою. Людина має перестати зазіхати на абсолютне домінування над Землею, а навпаки – піклуватися про природу та бідних, змінивши матеріалістичну й утилітарну ментальність на почуття відповідальності за спільний Дім та усіх його мешканців. Одноосібним володарем світу є лише Бог Творець (СБ, 75). Особливим днем для усвідомлення Божої величі і детронізації людини у світі, для погляду на себе як «останнє з черги творіння» («Бог у творінні», 1985), а також для зцілення стосунків людини з Богом, із самою собою, з іншими та навколишнім світом є неділя (СБ, 237). Саме з неділі, зі «Свята Божого творіння» (Ю. Мольтман), людина покликана щоразу розпочинати творити «Царство Божої слави» на засадах любові й гармонії – спочатку у власному серці, а потім навколо. Головна ціль людини і правдиве її щастя полягає в прославі свого Творця (Конституція ІІ Ватиканського Собору «Радість і Надія», 14), яка зокрема, втілюється в пошані до всього Божого творіння, що теж має цінність в очах Господа: «Самим своїм існуванням вони благословлять і славлять Його» (ККЦ, 2416), а «Господь радіє творами своїми», Пс 104 (СБ, 69). Лише така правильна відповідь на питання «Хто така людина?» зможе допомогти знайти ключ до зміни повсякденного життя та екологічної ситуації, створити гармонію у відносинах з Творцем, собою, ближніми й усім світом.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Для духовенства:
- відслужити святкову Літургію та виголосити у День Бога Творця (1 вересня) тематичну проповідь про християнське покликання відповідального управління Божими природними дарами;
- популяризувати та підтримувати «Час відповідальності за створіння» (1 вересня – 4 жовтня), який християни всього світу відзначають як час вдячності Творцеві за щедрі дари створіння, а також плекати християнську екологічну культуру в тріаді життєдіяльності Церкви «керигма – літургія – дияконія»;
- організувати спільний парафіяльний відпочинок у неділю на лоні природи з розважаннями над питанням: «Хто така людина»?, «Яке її призначення?», «У чому її щастя?» тощо;
- провести духовну екскурсію на Святоюрську гору в м. Львові, молитовно відвідавши митрополита Андрея в крипті Собору та представивши вірним його вчення в тріаді «Бог Творець-людина-творіння» під час відпочинку в митрополичих садах чи духовно-екологічного паломництва слідами Праведного Митрополита;
- організувати на парафії перегляд науково-популярного/документального фільму про Божественне сотворення світу.
Для мирян:
- прочитати перші глави книги Буття і роздумати про цінність світу як Божого створіння;
- застановитися над особистою відповідальністю перед Творцем за всі отримані природні дари і над шляхами її втілення в повсякденному житті завдяки мудрому та поміркованому використанню природних ресурсів, підвищенню енергоефективності, мобільності, дружній до природи тощо;
- переглянути в родинному колі документальний фільм «Дім» (2009), художній фільм «Бог не помер» (2014), «Людина» (2015), «Книга Буття – Сотворення світу» (1994);
- організувати недільний сімейний відпочинок на лоні природи, милуючись красою Божого створіння та славлячи свого Творця;
- намагатися славити Творця 24/7 своїм життям і ставленням до ближніх та всього створеного Богом світу.