Календар 2025
ЛИПЕНЬ: ПАТРІОТИЗМ
«Кожній людині і кожному християнинові треба любити
рідний нарід й служити йому, навіть жертвою життя»
А. Шептицький, «Устав Студитів», 1906
РОЗВАЖАННЯ
Господь, покликавши людину до життя, призначив їй окреме місце на землі, дав можливість жити й розвивати власні таланти, дав окрему мову, якою вона має спілкуватися? з іншими представниками своєї кровної й духовної спільноти, а також хвалити Божу премудрість і доброту. Ця Божа Премудрість промовляє: «Шануй свого батька і матір, щоб довго ти жив і було тобі добре на землі» (Мт 15, 4; Мр 10, 19; Еф 6, 2). Саме з цього випливає любов до Матері-Батьківщини (як природи рідного краю – Божих створінь, так і свого народу) та відповідальність за її теперішнє і майбутнє.
Найвищою формою патріотизму є жертовна любов до Батьківщини, коли людина для свого блага терпить муки і навіть іде на смерть: «Більшої любови ніхто не має, як той, хто кладе життя своє за друзів своїх» (Йо 15, 13). Правдивому українцеві властива непереможна свободолюбність і ненависть до рабства й неволі. «З любов’ю до волі пов’язана й любов до своєї хати, до свого клаптя землі…; тверда віра в Бога і відданість їй, готовність жертвувати за неї життям» (Г. Ващенко, «Виховний ідеал». Брюссель, 1976). «Любов до Бога і Батьківщини – це дві найбільші любові кожної благородної душі», – писав Папа Пій ХІІ. «Хто є українцем-християнином, той є теж українським патріотом», – наголошував кардинал Й. Сліпий. Отже, правдивий патріотизм, заснований на любові до Бога, людини, природи і Батьківщини, завжди сприяє світовому поступові, гармонійному співжиттю народів на засадах нашої віри й моралі, веде до втілення Живої Євангелії на землі.
Те, що Митрополит Андрей був справжнім патріотом, мабуть, не викликає ні в кого сумніву. У першому пастирському посланні 1899 року він писав: «Я українець з діда-прадіда. А церкву нашу й святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле життя»; «Християнин повинен любити всіх людей, але це не перешкоджає, що найпершою любов’ю має любити свою родину і свою вітчизну. І як любов до ближнього не противиться любові до родини, так не противиться і любові до вітчизни. Християнин може і повинен бути патріотом. Любов у ділах полягає. Хто, перебуваючи у своєму статусі, сумлінно сповняючи свій обов’язок, працює для добра народу, є ліпший патріот, аніж той, котрий багато говорить, але мало творить» («Перше слово Пастиря», 1899). Він завжди власним прикладом і служінням доводив/утілював? істинну любов до України. «Він добре бачив поневолення свого народу окупаційною польською владою і старався цьому протиставитися» (Й. Сліпий, «Життєпис Митрополита Андрея Шептицького», 1958). Українська письменниця Олена Пчілка відзначила, що «був він щирим патріотом, могутньо підтримував справу пригніченого народу, давав щедрі пожертви на розбудження його національної свідомості…». Митрополит Андрей так пояснював свою всебічну діяльність: «Оскільки справжній патріотизм у своїй основі є справжньою любов’ю до ближнього, я став українським патріотом, і вся моя робота, породжена цією любов’ю, завжди мала своєю метою добро, яке я хотів зробити для своєї нації. Це добро було насамперед добром матеріальним з огляду на велику злиденність нашої Церкви і нашої нації; я зробив усе, що міг, аби цьому зарадити» (С. Гуркіна. «Патріотизм – історична пам'ять – молодь», 2009). «Я намагався охопити всі потреби нашого народу і принаймні частково їх задовольнити, … де йшлося про добро моєї нації» (о. К. Королевський, «Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944)», Львів 2014).
Відомі українські педагоги стверджують, що через контакт із природнім довкіллям патріотизм формується вже з дитячих літ. Природа рідної землі є потужною силою, яка виховує священне почуття любові до Батьківщини вже з дитинства (В.Сухомлинський, «Серце віддаю дітям», Харків, 2012). Дітей слід якнайчастіше виводити на прогулянки в ліс, поле, на річку, на озеро (Г. Ващенко, «Виховний ідеал». Брюссель, 1976). Вихований у мальовничих українських куточках Галичини – славній Яворівщині-Розточчі (у с. Прилбичі), Андрей Шептицький назавжди щиро полюбив природу рідного краю та всіляко намагався її зберегти, керуючись патріотичними почуваннями. Без сумніву, виявів патріотизму в житті та душпастирському служінні Митрополита Андрея було чимало, адже вся його діяльність була оперта на почуття любові до Бога і людини, рідного народу та Батьківщини.
Відсутність власної державності негативно позначилася на формуванні національної природоохоронної справи в Галичині. Українських природних заповідників у Галичині на початку ХХ ст. не існувало, тому проблема охорони природи, крім суто екологічного, набула ще й національного характеру. В умовах австрійської і польської окупації кир Андрей Шептицький розгорнув активну природоохоронну і безпосередньо заповідну діяльність задля збереження природних багатств та утвердження серед українського народу ідеї любові до рідної землі. Владика добре усвідомлював неоціненне зазначення охорони і заповідання унікальних природних куточків Батьківщини, керуючись у цій справі зокрема словами американця Еноса Мілса: «Заповідники запобігають ламанню законів ліпше, ніж поліція, лікують з більшим успіхом, ніж лікарі, піддають більше думок, ніж моралізаторські промови, дають більше освіти, ніж школа. Найбільшим добром народу є те, що дає йому міць і натхнення вести себе достойно. А цим саме є первісна краса й дика величність землі, на якій живемо» (Б. Лучаковський, «Заповідники та пам’ятки природи на землях де живе Український Нарід» // «Неділя», 1935).
Наприклад, митрополит Андрей так захопився красою смереково-кедрового лісу в горах Ґорґанах, що ініціював процес збереження цього пралісу для нащадків. У 1931 році він дав розпорядження про створення кедрового заповідника на горі Яйце, який урочисто був відкритий 1934 року та переданий невдовзі під опіку фахівців НТШ. Надзвичайно гарно описані патріотичні мотиви створення заповідника у відповідній грамоті владики Андрея: «Маючи на увазі велике значіння, яке має для науки і культури Українського Народу творення з цінних закутин нашої землі окремих заповідників, що по всі часи стояли б для грядущих поколінь та з яких молодь черпала б любов до рідної землі й училася пізнавати її красу, та котрі були б великим невичерпним джерелом для наукових і природничих дослідів і студій, та творили б спільну національну цінність, щоб дати основи до майбутнього українського національного парку в Карпатах» (ЦДІАЛ України, ф.409, оп.1, спр.1392, ар.141). Окрім кедрового, благословив створення першого в Україні природного заповідника давньої степової рослинності Опілля – «Чортова гора» біля м. Рогатина та ще одного заповідного об’єкта – урочища «Касова гора» біля м. Галича; робив кроки щодо організації першого Українського Парку Природи, який, на переконання фахівців, мав би стати «постулатом чести і престижу нації» та «справжньою перлиною нашої землі» (М.Горошко, В.Дудок, «Роль Греко-католицької Церкви у становленні природоохоронної справи…», 2000).
Ці приклади є яскравим виявом екологічної свідомості й культури Андрея Шептицького, його безмежної любови до Творця і Його створінь, до Батьківщини і рідного народу, заснованих на християнській вірі й моралі, виплеканих у побожній родині, на українських традиціях.
Патріотизм Митрополита був рушієм інших природоохоронних й екопросвітницьких виховних заходів, а насамперед – туризму й дитячого таборування. Мальовничі краєвиди Ґорґан, джерельні лікувальні води й чисте гірське повітря сприяли розвитку мандрівництва в цьому куточку гір. Тогочасні мандрівники були переконані: «Мандрівництво стало виховним чинником у житті кожної нації. Мандрувати треба, щоби … ставати багатшим, всестороннішим. Не стане добрим українцем той, що не вийде поза межі свого вузького регіону… Пізнавання природи, вглиблення в тайни її життя мусить довести, особливо молодих, до глибоких перемін у їх чуттєвому наставленні до природи. Вони навчаться цінити скарби природи своєї Батьківщини, навчаться любити й дорожити ними, як найбільшим народнім добром» («Наша Батьківщина», 1937); «…інші народи в останніх часах живо цікавляться своїми землями, основують різні краєзнавчі організації. …твориться в них окрема ділянка науки – краєзнавство... А все це з одною метою: відкрити громадянству красу й живописність рідних земель, показати йому їх багатства й можливості господарського і культурного розвитку …щоби воно навчилося подивляти й цінити Батьківщину, любити Її й жити для Неї». (Наша Батьківщина», 1937). Як свідчать науковці, окрім оздоровчих мотивів, ціллю розвитку гірського туризму було й «збереження і примноження природних багатств краю, сприяння формуванню екологічної та духовної культури нації, адже від любові до рідної природи, до рідної землі у свідомості народу утверджувалася можливість зберегти свою національну ідентичність у майбутньому» (О. Гайдукевич, «Туризм і природоохоронна діяльність УГКЦ», 2006). Екологічна діяльність Митрополита Андрея полягала зокрема й у створенні «системи охорони природи як засобу національного і громадянського виховання українського суспільства» (Т. Прохасько, «Завдяки Митрополиту Шептицькому в Карпатах з’явилися форельні розплідники і заповідники», 2011). Він активно долучився до створення в 1932 році відповідного альбому з близько півтисячею світлин українських гір, важливим завданням якого було вчити молодих українців «пізнавати і любити свій рідний край» (О. Бучацький, «Альбом столових дібр Гр.-Кат. Митрополії» // Мета 7, 1932). Іншим яскравим виховним засобом мав стати науково-пізнавальний та природничо-дослідницький фільм про природу Ґорган, у створенні якого був зацікавлений й особисто благословив митрополит Андрей. Врешті, одним із поширених екопатріотичних кроків Шептицького стала охорона окремих вікових дерев – пам’яток природи, що мали наукову історично-культурну цінність тощо.
Слід наголосити, що Шептицький розумів таку важливу закономірність і взаємозв’язок: патріотична любов формується і зростає вже з дитинства через контакт із природою, і навпаки – природні багатства охороняються й зберігаються для нащадків завдяки дієвій патріотичній любові.
Місія українського народу склалась і складається так, що він уже декілька разів змушений тримати іспит на виборення своєї самостійної держави. Втім, укотре припускаємося ряду помилок, які можна звести до однієї. Це недостатня любов до Батьківщини або повна відсутність її в керівництва й частини населення, тобто егоїзм і байдужість. Отож, приклад Митрополита Шептицького як справжнього українця-патріота, його альтруїстичне жертовне життя і діяльність є чудовим орієнтиром для нашої нації – від «верхів» і до «низів». Шептицький – це надзвичайна постать в історії нашого народу, у нашій Церкві. Тому напрошується порівняння з Мойсеєм, адже він робив для українського народу стільки ж, скільки Мойсей для свого (Блаженніший Л. Гузар, 2014). Слова Митрополита не розходилися з ділом, адже «проповідував», подібно як св. Франциск з Асижу, насамперед власним прикладом і вчинками, неабияк дбаючи і про формування в суспільстві екологічної культури й християнської свідомості. Тому природоохоронна діяльність Шептицького дала змогу зберегти для нащадків наймальовничіші природні місця, стала важливим виховним і патріотичним чинником у формуванні гідного українця-християнина. Сьогодні, живучи за принципами й настановами Митрополита Андрея, можна побудувати справжнє християнське і патріотичне суспільство, яке керувалося б принципами «інтегральної екології», тобто любов’ю й гармонією з Богом, людиною, собою і всім Божим створінням.
P.S. Відомий львівський науковець і природозахисник, сучасник Шептицького Ян Павліковський [1860-1939] писав: «Охорона природи – це збереження лику землі, отже, її краси і самобутніх рис. Природа є нашим спільним житлом, і ми прагнемо, щоб ця оселя не була заїжджим двором, в якому знаходять тимчасовий притулок волоцюги, а справжнім домашнім вогнищем, предметом прихильності і нашої опіки... Житло характеризує людину. Вид нашої Землі дає свідчення духовної культури і взаємно надає на мешканця культурний вплив. Яка людина - таке і житло, але яке житло - така і людина. Любов до природи єднає людину із Землею. Охорона природи - це діяльна й активна любов, в ній ця любов існує і стає реальністю; завдяки природі – посилюється. Ця любов до природи має високу моральну цінність. Охорона природи облагороджує не тільки лик Землі, вона облагороджує людину…» (1932р.).
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Для духовенства:
- у рамках душпастирського служіння плекати свідомість екопатріотичного обов’язку, що ґрунтується на любові до Бога й полягає в інтегральній любові до Батьківщини, своїх ближніх, рідної землі та довколишньої природи;
- у рамках катехизації допомогти засвоїти, що свідченням живої віри є також відповідальність за спільне благо країни й мудре управління отриманими від Творця дарами задля збереження й примноження Його природної спадщини;
- у рамках духовних мандрівок чи прощ відвідати заповідні місця Шептицького – у Горганах, біля м. Галича (Касова гора) і м. Рогатина (Чортова гора);
- заснувати на парафії краєзнавчий та екопросвітницький гурток для дітей і молоді;
- щомісяця в рамках катехитичних зустрічей переглядати й обговорювати тематичні (краєзнавчі, історичні, етнографічні, культурологічні) програми, наприклад, тематичний відеоматеріал з ютуб-каналів «Ukraїner», «Хащі», «ПроПоходи», «Телеканал Фауна» тощо.
Для мирян:
- пізнавати та поглиблювати усвідомлення тісного взаємозв’язку між любов’ю до Бога, до Батьківщини, рідної землі та довколишньої природи;
- сформувати сталі звички бережливого ставлення до довкілля та мудрого управління природними дарами як вияв нашого патріотизму;
- у канікулярний час віддавати дітей у християнські екопатріотичні табори;
- брати участь в екопатріотичних прощах та духовних мандрівках (зокрема, на такі знакові вершини України, як Маківка, Говерла, Яворина, Лопата тощо);
- збагачуватись читанням краєзнавчиг книг про природні багатства України й пізнавати екологічні звичаї і традиції нашого народу;
- долучатися до екопатріотичних акцій із озеленення довкілля, порятунку тварин, прибирання від сміття природних куточків Батьківщини, налагодження роздільного збору побутових відходів тощо.