Актуальна тема

Великопосна ініціатива 2024

Екологічні проповіді на другу неділю Великого посту

За апостольським читанням

Євр. 304 зач.; 1, 10 - 2, 3

Слава Ісусу Христу!

У другу неділю Великого посту, при читанні Апостола, ми чуємо нагадування, ким є Бог і як ми маємо йти Його дорогою спасіння. Це читання пригадує нам історію сотворення світу, його спасіння та Божий план спасіння людини й усього Його створіння.

«Ти, Господи, на початку заснував землю і небеса – діло рук твоїх...» (Євр 1, 10). Господь наш Творець. Він є автором усього довкілля. Він сотворив нас і все, що нас оточує. Бог є господарем цього світу, і ми завжди повинні пам'ятати про це. Початок молитви «Вірую», де ми звертаємось до Бога як до Творця і Вседержителя, також повинен нам про це нагадувати. Наша віра, наше світосприйняття будується і починається від цієї істини, що Бог увесь світ видимий і невидимий сотворив і ми є також частиною цього створіння. Тому в час Великого посту Церква пригадує про наше походження і про нашу дорогу спасіння.

Щоб застерегти нас від гордості та фальшивих ілюзій, усі великопосні читання і молитви закликають нас до цілковитого навернення. Це означає, що ми маємо застановитись над власним життям, побачити себе і свої вчинки у світлі Божого Об’явлення, розкаятися у гріхах і повернутись до батьківського дому. Цей шлях навернення людини до Творця ми можемо назвати екологічним відродженням.

У світлі біблійної історії про створення світу, у світлі євангельської притчі про блудного сина, у світлі екологічного вчення Католицької Церкви шлях навернення людини до Бога є екологічним відродженням найвищого Божого створіння, яке має перейти до відродження й порятунку всього довкілля. Гріх приніс також і взаємозалежність екологічного стану довкілля та екологічного відродження людини.

Нас і все Боже створіння рятує те, що Бог для нас є не тільки Творцем, але й Вседержителем і Спасителем. Він не тільки дав нам початок. Бог супроводжує нас постійно і вказує дорогу нашого спасіння. Через те в сьогоднішньому посланні ми отримуємо конкретні поради, як діяти на дорозі нашого спасіння: «Тому ми мусимо вважати дуже пильно на те, що почули, щоб, бува, нас не знесло з дороги» (Євр 2, 1).

Апостол закликає нас пильно пам’ятати про Божі Заповіді, притчі, Євангеліє і загалом про все Боже Об’явлення та всю доктрину Церкви. Дороговказом на все наше життя має стати Боже Слово та наука Церкви, що випливає з Нього. Сьогодні важливою складовою цієї науки є вчення Церкви про довкілля як про наш «спільний дім».

Екологічна енцикліка Церкви «Славен будь» відповідає головній темі сьогоднішнього читання Апостола. Вона допомагає поглянути на світ очима віри та пізнати себе й оцінити власні вчинки в цьому світі: «Сьогодні наша сестра ридає, бо ми завдали їй шкоди своїми зловживаннями та безвідповідальним використанням дарів, якими її нагородив Господь. Ми дійшли до того, що вважаємо себе її володарями і хазяями, які мають право грабувати її, коли заманеться. Насильство, що зачаїлося в наших уражених гріхом серцях, знаходить відображення в симптомах захворювання, яке проявляється в землі, воді, повітрі та живих істотах. Ось чому сама земля, пригноблена і спустошена, опинилася серед найбільш беззахисних і зневажених бідняків; вона «стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим 8, 22). Ми забули, що самі створені з земного пороху (пор. Бут 2, 7), наші тіла створені з елементів планети, ми дихаємо її повітрям, а її вода живить нас і відновлює сили» (Laudato Si, 2).

Великий піст, який складається із застанови, сповіді та дії, є часом нашого екологічного відродження, Наші дії мають бути протилежними до тих екологічних недугів, про які йдеться в енцикліці: ми маємо відійти від надмірного споживацтва, від хижацького управління Божими дарами, від загарбницького підходу до світу. Церква навчає нас сьогодні бережливо та відповідально користуватися Божими дарами, уміти правильно примножувати їх і ділитися ними з тими, хто їх потребує

Нехай після нашої застанови та сповіді Слово Боже і вчення Церкви спонукають нас цінувати та берегти всі дари й скарби, які Творець довірив нам, адже кожен з нас покликаний до співпраці «як знаряддя Бога для збереження його творінь відповідно до власної культури, досвіду, ініціативи й талантів» (Laudato Si, 14).

Підготував о. Василь Шафран, референт Бюро УГКЦ з питань екології Тернопільсько-Зборівської архієпархії.

 

 

За Євангельським читанням

Мр. 7 зач., 2, 1-12.

Слава Ісусу Христу!

У Божому Слові Христової Євангелії, яку ми чуємо в ІІ неділю Великого посту, євангелист Марко розповідає нам про чудесну подію оздоровлення розслабленого чоловіка.

Напевно, нам, сучасним людям, досить важко уявити стан цього бідолашного чоловіка. Адже в нашому світі, зокрема і в нашій державі, особи, які нездужають, мають хоч якісь соціальні гарантії, виплати, а, отже, надію, що можуть якось прожити цей день. Але в стародавньому світі людина, яка була лежачою, яка тяжко хворіла, не мала жодних соціальних гарантій, була нікому не потрібною, бо вважалася неповноцінним членом суспільства. Важко уявити, напевно, стан цього недужого чоловіка, важко осягнути, що він насправді відчував.

Творець подарував нам цей світ, дав життя для того, щоб людина, створена на образ і подобу Божу, була співтворцем, добрим та відповідальним адміністратором цього Богом створеного світу. Але люди провокують та починають війни, гублять життя, спотворюють образ Божий, руйнують світ… Чому? Відповідь одна: розслаблені є носіями тяжкої духовної недуги.

Ми сьогодні перебуваємо в стані глобальної війни, яка забирає наші життя та здоров’я, нищить Богом дану українську землю й довкілля, виснажує ресурси. У час науково-технічного прогресу, коли людське життя стає щораз комфортнішим, наповненим особливим сенсом, важко уявити, що ми як нація зараз переживаємо у воєнному лихолітті.

Зовсім недавно, спілкуючись із місцевим мешканцем на околицях Гуляйполя, ще раз зрозумів для себе, як ми недостатньо цінували рідну українську землю, виснажували її природні ресурси, мало усвідомлювали, наскільки багату країну ми отримали від Господа Бога. Цей чоловік вважає, що ми впродовж століть не вміли бути добрими й відповідальними господарями, не шанували власної культури, історії та Богом дарованої української землі. Жили як варвари, як розслаблені.

А тепер настав час прокинутися зі свого розслабленого стану, розправити плечі й боротися за свою українську землю, її незбагнену красу, за цінності, які нас роблять людьми, створеними на образ і подобу Божу.

Дорогі в Христі! Не втрачаймо ніколи надії, бо відчай – це наш найгірший ворог, будьмо відповідальними, позбудьмося стану хворої, розслабленої людини. Зцілюймося силою Божої животворної любові та наснажуймося нею. Бо перед нами ще дуже важка та кривава дорога, яка приведе нас до омріяної перемоги, – бути господарями на нашій, Богом даній українській землі. Бо зло вічно панувати не може, а вирішальне слово буде за добром.

Підготував о. Максим Кролевський, референт Бюро УГКЦ з питань екології у Харківському екзархаті.

 

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.