По апостольському читанню

Євр. 321 зач., 9, 11-14

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі! Сьогодні ми маємо вже 5 неділю Великого Посту. Ще зовсім трішки – і будемо відзначати велике світле свято Христового Воскресіння. Через всі неділі Великого Посту наша Церква готує нас до цієї зустрічі з Воскреслим Христом. Сьогодні для роздумів над духовним життям дається послання апостола Павла до євреїв. З одного боку, цей уривок є дуже коротким, і, здавалось би, що нам може сказати такий лаконічний текст? Пропоную сьогодні разом заглибитись в це послання апостола Павла й роздумати над ним.

Автор пише нам про Христа як про Первосвященика, який приніс себе в жертву за гріхи людства на противагу всім старозавітнім жертвам тварин: «Христос прийшов як первосвященик майбутніх благ. Він пройшов через більший і досконаліший намет, нерукотворний, тобто не земної будови, і увійшов раз назавжди у святиню не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю і знайшов вічне відкуплення» (Євр. 9, 11-12). Сьогодні варто кожному з нас замислитись: наскільки я готовий прийняти Христову жертву? Наскільки я ціную те, що Христос віддав своє життя за мене? Адже Він своїм терпінням та смертю на хресті зміг вирвати нас з-під влади диявола й  подарувати кожному вічну радість у небі. Цим Христос засвідчив безмежну любов Творця до свого створіння – людини.

І знову цьогорічний піст ми переживаємо у лабетах війни, де ллється море сліз. Не тільки людина страждає від реалій війни, але й усе створіння довкола. Від розривів бомб та ракет обриваються людські життя й гине природа. На жаль, певна частина родючих земель перетворилась на суцільні вирви, сотні гектарів лісу вигоріли від розривів артилерійських снарядів та ракет, і це ще не ввесь список шкоди, заподіяної війною нашому довкіллю.

Сьогодні ми, як ніколи, повинні знову стояти пліч-о-пліч, не забуваючи, що всі є дітьми Небесного Отця, Який ніколи не покине в біді. Заради нашого спасіння Він віддав Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, Який відкупив кожного з нас Своєю Кров’ю на хресті.

Кожний також може долучитися до спасіння Богом сотвореного світу. До цього нас закликає Бюро УГКЦ з питань екології, укотре нагадуючи про необхідність екологічного навернення для порятунку створіння. Від Бога ми отримали багато різних благ та природних дарів. Не тільки війна може їх зруйнувати, але і ми самі можемо знищити через власну байдужість. Ми повинні розуміти, що раціональне та помірковане використання природних дарів – це не формальність, а вияв нашої любові до Бога і до ближнього. Сьогодні Україні потрібне наше екологічне навернення, усвідомлення, що ми несемо відповідальність за природну гармонію. Тож слід вимикати непотрібні електроприлади, замінити лампочки на енергозберігаючі. Варто запровадити не лише енергетичний аудит свого помешкання, але й всього свого життя – від роботи до дозвілля, послідовно зменшуючи негативний вплив на довкілля.

Час Великого Посту – це час нашого навернення, час нашої духовної боротьби проти сил зла та гріха. Так як наші мужні оборонці тримають лінію фронту, так і ми повинні утримувати свою духовну лінію. Будьмо щирими й витривалими в молитві до нашого Творця, молімось за наших захисників, творімо добрі діла милосердя для наших ближніх. Не забуваймо і про чистоту нашої душі та довкілля. Пам’ятаймо: ми є люблячими дітьми нашого Небесного Творця, Який хоче для нас тільки найкращого. Тож не розриваймо власною екологічною недбалістю міцний зв’язок любові Бога і людини.

Підготував о. Андрій Сем'янчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Коломийської єпархії.

По Євангельському читанню

Мр. 47 зач.; 10, 32-45

Слава Ісусу Христу!

Дорогі в Христі, застановляючись над Євангелієм 5 неділі Великого посту, ми бачимо дві кардинально протилежні дійсності: Христос звіщає покірне прийняття волі Отця, анонсуючи свою смерть і воскресіння; натомість Іван та Яків, пропускаючи повз вуха слова Спасителя, прагнуть здобути земну славу. Христос говорить про хрест, а Яків з Іваном мріють про почесті й трони.

Дорога, якою йшов Христос, вела на Голгофу, де замість трону Його очікував смертельний вирок. Для апостолів були місця як справа, так і зліва. Біда в тому, що коли їх треба було займати, Яків з Іваном (як, зрештою, й інші учні) десь зникли, розчинилися у юрбі.

Часто-густо в нашому житті трапляється щось подібне, бо людині притаманно сприймати дійсність з дочасної людської перспективи, а не з перспективи люблячого Бога, який досконало знає, що для людини є корисним, а що, навпаки, стає тягарем.

Сьогодні багато християн діють подібно до Якова та Івана, шукаючи собі престижного, теплого та комфортного місця під сонцем. Влада, багатство та слава серед людей залишаються критеріями успішного життя. Задля їх досягнення деякі християни готові переступати навіть через особисті моральні принципи, таким чином розриваючи зв’язок з Творцем, що може призвести навіть до втрати віри. На жаль, у цей нелегкий для нашої країни час є з-посеред християн ті, хто причетний до корупційних схем, хто через обман уникає обов’язку захисту Вітчизни чи неправомірно отримує гуманітарну допомогу.

Гордість, захланність, лінивство є тими головними гріхами, які спонукають людину шукати почесного «теплого» місця в земному царстві… Та не в Царстві Божому!

Христос закликає своїх учнів до самопожертви та служіння і Сам подає приклад, віддаючи своє життя за інших. З моменту повномасштабного вторгнення росії ми є свідками жертвенної титанічної праці мільйонів українців по цілому світу. А скільки героїв віддали найдорожче – власні життя, захищаючи своїх рідних і нашу державу! І ця жертва є виявом найвищої любові, бо «ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15,13).

А що ми зробили для наближення нашої перемоги? Чим пожертвували задля підтримки економіки чи енергетики нашої держави? Поставмо собі запитання: чи ми є відповідальними християнами і громадянами? Чи підтримуємо слабких та беззахисних, регулярно сплачуємо податки, дбаємо про довкілля? Чи, можливо, й надалі думаємо тільки про себе, живемо так, наче війни й немає? Чи спалюємо суху траву та сміття, завдаючи шкоди собі, ближнім та державі, бо так зручніше? Чи не причетні ми до марнування таких потрібних зараз природних ресурсів? Чи готові ми ділитися природними Божими дарами і бережливо ставитись до них?

Адже кожен зекономлений нами кіловат енергії – це наш вклад у перемогу, кожен заощаджений літр води – це зменшення навантаження на комунальну інфраструктуру міста чи села, кожна закладена компостна яма – це чисте повітря й добриво для рідної землі.

У сьогоднішньому Євангелії Христос закликає учнів до жертвенного служіння, і це звернення стосується всіх християн без винятку. Бо турбота про інших людей, державу, навколишній світ, навіть ціною якихось особистих незручностей чи втрат, є свідченням правдивої живої віри, яка веде до спасіння. Святий Василій Великий, розмірковуючи про самопожертву, в одному зі своїх листів пише: «Велике терпіння, але великі також нагороди, що їх приготував Бог для тих, що терплять...»

Немає воскресіння без смерті, корони без хреста, слави без болю, нагороди без жертви. Амінь.

Підготував о. Михайло Дзуль, референт Бюро УГКЦ з питань екології Івано-Франківської архієпархії.

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.