Про гріх забруднення та руйнування природного довкілля неодноразово згадує у своїх пастирських посланнях патріарх Константипольський Варфоломій І. Поняття «екологічний гріх» міститься у Катехизмі УГКЦ. Все частіше воно лунає з уст духовенства. Практикуючі християни над ним все частіше починають застановлятися, і навіть з нього сповідаються.

Що ж мається на увазі під цим поняттям? У чому його суть, особливість та які загрози несе в собі для людини та всієї створеної Богом дійсності?

Важливо зрозуміти, що по-суті екологічний гріх – це є передусім гріх, тобто не якась зовнішня проблема чи провина, але глибока внутрішня деструктивна дійсність, породжена конфліктом людини стосовно свого Творця та Спасителя. Це важке захворювання, спричинене відверненням від Бога і порушенням Його святої та спасаючої волі, що призводить до згубних наслідків як для самого грішника, так і всієї створеної дійсності.

У ширшому сенсі кожен гріх можна назвати екологічним. Чому? Бо кожен гріх стосується проблем екології (чистоти та здоров’я) душі людини та екології стосунків зі своїм Творцем та Спасителем, що призводить до дисгармонії відносин із ближніми та всім створінням. Згідно з вченням Книги Віри – Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха», грішачи, людина потрапляє у неприродний для неї стан віддаленості від Бога та відчуження від ближніх (див. № 756). Відповідно, найбільш антиекологічними гріхами є гріхи, які традиція Церкви класифікує як головні, оскільки вони є коріннями усіх інших.

Західна традиція навчає про сім головних гріхів: гордість, жадібність, нечистота, заздрість, непоміркованість, гнів та лінивство; а східна – про вісім: обжерливість, розпуста, грошолюбство, смуток, гнів, нудьга, марнославство та гордість. Кожен з них порушує передусім екологію душі, поневолює розум і волю (забирає правдиву свободу дитини Божої, яка живе у Бозі) загрожуючи життю людини та всієї створеної дійсності.

У вужчому сенсі екологічний гріх – це дія або бездіяльність, якими людина порушує спасаючу Божу волю в ставленні до створеного Богом світу –природи. При цьому мова йде не просто про забруднення та руйнування довкілля і знищення світу флори та фауни. Шкодячи своєю діяльністю природі, – людина руйнує єдиний і цілісний організм Божого створіння, невід’ємною частиною якого є вона сама.

Катехизм Католицької Церкви розглядає питання безвідповідального ставлення до природного довкілля у контексті порушення заповіді «не вкради!» (див. № 2415). Адже, безмірно споживаючи чи марнотратно використовуючи вичерпні природні ресурси, ми позбавляємо цього безцінного дару Творця своїх ближніх, включно з тими, які сьогодні ще не народилися. Шкода завдана природному довкіллю все частіше за принципом бумеранга повертається назад до людей у вигляді різних стихійних лих, які призводять у глобальному масштабі не лише до багатомільярдних збитків, але й до чисельних людських жертв.

Катехизм УГКЦ визначає екологічний гріх не тільки як гріх людини проти створеного світу природи, але передусім проти себе самої та проти Бога, а також як важкий злочин проти життя ближніх, і то як тих, що сьогодні втішаються Божим даром життя, так і майбутніх поколінь (див. № 995).

Екологічний гріх – це, в особливий спосіб, гріх проти Творця, яким ми зневажаємо Його святу волю бути добрими домоуправителями всього створеного Ним світу і посередниками Його благодаті. Згідно з вченням «Моральної катехизи: життя у Христі» – це гріх віровідступництва і зради Христа.

Святий Іван Павло ІІ зараховує гріх безвідповідального ставлення до природи до гріхів найважчої категорії, а саме суспільних «гріхів, які кричать до неба», до яких традиційно зараховували 4 гріхи: навмисне вбивство людини, содомський гріх, затримання заробітної плати та образа вдів і сиріт. У чому суть цих гріхів, що їх об’єднує? Всіх їх об’єднує загроза для життя у різних вимірах та, відповідно, порушення заповіді Декалогу «Не вбий!».

Логіку вчення Церкви про екологічний гріх, як гріх проти заповіді «не вбий!» в особливий спосіб унаочнює сьогодні наука екологія та медицина, які стверджують факт мільйонів, а то й мільярдів екологічних жертв. Так, згідно з дослідженням Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожне четверте захворювання у світі є спричинене так званим екологічним фактором, тобто якісним станом природного довкілля, а зокрема чистотою та якісними показниками повітря, яким дихаємо, води, яку п’ємо та продуктів харчування, які споживаємо.

Таким чином, екологічний гріх – це не просто знищення живої природи, але передусім гріх безпосереднього чи опосередкованого вбивства людини, а часто і гріх екологічного самовбивства.

Як проявляється екологічний гріх у повсякденному житті сучасної людини? У різних проявах екологічної безвідповідальності, як наприклад, в опанованості духом споживацтва; марнотратливому використанню Божих природних дарів: енергії, тепла, води; знищенню тваринного та рослинного світу; виснаженню землі, забрудненню і руйнуванню довкілля. При тому, здебільшого, йдеться не про цілеспрямоване завдання шкоди створеному Богом світу, але радше про нашу до нього байдужість і не бажання міняти наші екологічно шкідливі звички.

Підсумовуючи, необхідно наголосити, що екологічний гріх – це неприродний стан людини, що полягає у непослуху Богу в матерії ставлення до Його створіння природи, що несе в собі смертельну небезпеку для самого екологічного грішника, його ближніх, суспільства сьогоднішнього і майбутнього, а зрештою і всієї створеної дійсності, що стогне і страждає, очікуючи на остаточне визволення (див. Рим 8, 19).

Ефективними ліками від екологічного гріха, як і від гріха в цілому, є покаяння та відкриття серця дії Божої благодаті, що є передумовою цілісного навернення до Бога, нашого Творця та Спасителя. Особливе значення у цьому процесі має рятівна тріада: молитва – піст – милостиня (діла милосердя).

проф. д-р Володимир Шеремета, "Христова нива" № 19, с.24