Екологічне покликання християн в контексті глобалізації кризи природного довкілля

Екологічне покликання християн в контексті глобалізації кризи природного довкілля

Постановка проблеми

Сучасність демонструє гостроту і складність екологічних проблем, які вимагають невідкладного вирішення, адже будь-яке зволікання означає подальше загострення екологічної кризи з фатальними наслідками для навколишнього середовища, здоров’я людей та їх матеріального добробуту.

Оскільки екологічні проблеми є глобального характеру, то зусилля спрямовані на їх вирішення, мусять також мати комплексний та глобальний характер і, відповідно, провідною етично-політичною ідеєю 21 століття має стати концепція сталого розвитку [4, с.206-112]. Будівля сталого розвитку – це складно збалансована конструкція, що тримається на кількох колонах: крім традиційно згадуваних економічної, соціальної та екологічної складових, важливу роль, відіграє віра, духовність та моральність людей.

Сучасні дослідження у сфері науки екології вказують, що попри багатогранні фактори об’єктивної природи [2, с.73-203; 6, с.174-190], розвиток кризи природного довкілля є спричинений насамперед кризою людського духу, серед широкого спектру складових якої – деградація людської особистості в різних її проявах, етичний релятивізм, суспільний егоїзм, аморальність, легковажність, бездумність, жадоба до швидкої наживи та насолоди [1, с.33]. Рівночасно доводиться визнати, що питання значення християнської віри та моральної постави, для збереження навколишнього середовища, залишається в Україні значною мірою поза увагою дослідників у сфері теологічних та екологічних наук.

Серед фахівців у сфері догматичного богослов’я та екологічної етики в Європі ця тема стала предметом багаторічних досліджень таких німецьких науковців, як Г. Краус та М. Фогт [16; 10; 17; 18;19], австрійського богослова-догматиста Ф. Грубера [14] та італійського богослова-етика К. Гользера [12;13].

Мета даної статті полягає в тому, щоб на основі новітніх досліджень в сфері екологічних та теологічних наук висвітлити поняття “екологічного” покликання християн і розкрити значення християнської віри для збереження навколишнього природного середовища.

Сучасні соціально-екологічні виклики

Згідно з широкомасштабним дослідженням змін клімату міжнародною експертною групою в складі ООН (IPCC), результати якого були опубліковані в лютому 2007 року, дисбаланс у природі набрав обсягу, який не має прикладу в історії людства. Зростання температури повітря і океанів, танення та відступ континентальних льодовиків, підвищення рівня світового океану, зміщення кліматичних зон, збільшення частоти та потужності таких екстремальних природних явищ як хвилі невиносимої спеки, руйнівні буревії, понадмірні опади та затоплення великих територій – все це тільки окремі симптоми глобальної екологічної кризи, спричиненої негативним впливом людини на навколишнє середовище [5].

Антропогенне виснаження, забруднення та руйнування природного довкілля набирає все більш глобальних масштабів, а одночасно все більш глобальними та трагічними є наслідки цього руйнування для людства [1, с.10-24]. Екологічні наслідки тісно переплітаються із економічними та соціальними. За дослідженням Всесвітньої Організації охорони здоров’я екологічний фактор відіграє вагому роль у зниженні рівня імунітету та розвитку різноманітних захворювань. 24% всіх хвороб у світі виникають та розвиваються через погані умови навколишнього середовища, причому у дітей з цим пов'язано 33% всіх випадків захворювань. Дефіцит природних ресурсів, зокрема води в посушливих регіонах та дисбаланс кліматичних систем, що породжує феномен кліматичних біженців, становлять все більшу небезпеку для суспільного миру в 21 столітті [17].

Моральний вимір екологічної кризи

Чинник вагомості і тісного взаємозв’язку соціально-екологічних викликів, перед якими знаходиться весь сучасний світ, підтверджує необхідність пошуку комплексних та далекосяжних рішень. Якщо хочемо ефективно протиставитись екологічній кризі, то мусимо не тільки елімінувати її симптоми і наслідки, але насамперед зайнятися викоріненням її внутрішніх причин [11, с. 99-101], однією з яких є криза самої людини, її віри, духовності та моральності [9, с.16; 7, с. 212].

Папа Іван Павло ІІ, у своєму суспільному вченні, через яке зеленою ниткою проходить екологічна тематика [8], неодноразово наголошував, що для того, щоб виправити шкоду завдану планеті, “необхідно застановитись над корінням цієї проблеми, розпізнаючи в її основі глибоку моральну кризу” [8, с.36]. Екологічна криза, згідно з понтифіком, має безпосередній зв’язок з моральним непорядком, який настає через відвернення людини від Бога. Внутрішній непорядок веде до деструкції взаємовідносин людини з іншими людьми та з її природним довкіллям: „Коли людина відвертається від плану Творця, вона спричинює дисгармонію, яка приводить до неминучого зворотнього впливу на ввесь створений порядок. Якщо людина не живе в мирі з Богом, то і сама земля не може мати миру” [8, с.36]. В енцикліці “Євангелія життя” папа констатує: “Коли вилучити Божественний контекст, то значення всіх речей зазнає глибокого перекручення, а сама природа перестає бути “mater“, тобто матір’ю, і зводиться до “матеріалу”, який можна піддавати будь-яким маніпуляціям” [8, с.57]. В свою чергу, трактуючи природу виключно як ресурс та об’єкт для використання, ми стаємо на поріг самознищення. [8, с.38]. Відповідно, в контексті екологічної кризи, яка набирає дедалі більш загрозливих масштабів, постає нагальною вимога переосмислення людиною своєї сутності та покликання.

“Екологічне покликання” християн

Категорія покликання – одна із центральних у християнстві. “Бог кличе в особі Ісуса Христа всіх людей до життя у вірі та любові, а рівночасно і до спасіння” [15, с.98]. Спільне християнське покликання до святості життя та спасіння набирає певного специфічного вигляду для кожної окремої людини. При тому суттєву роль відіграють надарування та таланти отримані при народженні, умови та обставини серед яких живе людина, завдання та обов’язки, накладені суспільством та взяті на себе добровільно [15, с.98-99].

В контексті глобалізації екологічної кризи з новою актуальністю постає питання щодо ролі християн у цьому процесі та їх екологічного покликання. Оскільки сьогодні понад 2 мільярди (біля 1/3) людей є християнами, то очевидно, що їх віра, їх внутрішня настанова, переконання, світогляд та конкретний стиль життя мають вагомий вплив на стан природнього довкілля та майбутнє всього людства на Землі.

Християнська віра імплікує визнання Бога, який є Творцем людини та всесвіту. Вже з перших сторінок Святого Письма довідуємось не тільки про джерело свого буття, але й про своє покликання в створеному Богом світі. Людина покликана “порати і доглядати” (Бут 2, 15) світ Божого створіння – природу.

“Порати і доглядати” аж ніяк не може означати руйнування Землі і знищення її екологічних систем, але є завданням турботливого збереження і вдосконалення створіння, завданням відповідальної співпраці у реалізації творчого задуму Бога [11, с.102]. Воля Творця полягає в тому, щоб людина відносилась до природи як добрий господар і як “обачливий та мудрий охоронець, а не як експлуататор і безоглядний руйнівник” [8,  с.26].

Уповноваження “підпорядкування землі” і “панування світом” (Бут 1, 28) не сміємо сприймати як дозвіл для свавільної експлуатації створіння, але маємо розуміти в контексті книги Буття 2, 15 як обов’язок відповідального “культивування і догляду”  у сенсі доброго пастиря чи садівника. Поняття “панування” потрібно інтерпретувати в сенсі того, що людина – “образ Божий” (див. Бут 1, 26-27). З цього онтологічного факту випливає моральний імператив, що вона має панувати в природі у Божий спосіб,  має бути дійсно “Божим образом” у світі створіння: панувати у повноті любові і милосердя, бути відповідальною головою цілісного організму Божого створіння, беручи до уваги встановлений тут порядок, гармонію і ціленаправленість [11, с.102].

Роль Церкви

Католицька Церква однією з перших відреагувала на перші симптоми екологічної кризи початком другої половини минулого століття, тісно пов’язуючи їх з моральним непорядком, який настає внаслідок втрати віри в Бога. Перше офіційне комюніке, стосовно екологічної кризи під назвою “De iustitia in mundo”, появилось ще за рік до загальновідомого звіту Римського клубу про границі росту. Опісля, практично кожен документ римських понтифіків та офіційних представників Ватикану на соціальну тематику не оминав екологічні питання. [12, с.180-181; 8].

Церква навчає дивитись на все навколишнє середовище, як на твір Пресвятої Трійці, джерелом якого є любов Бога Отця, Творця неба і землі, Який створив все свої Словом, через і для свого Сина, і Який все підтримує і вдосконалює у життєдаруючому Святому Дусі [12, с.183-184].  Такий погляд надає створінню сакраментального значення. Все створіння є вже покликане та призначене від самого початку служити Божественній економії.

В божественній літургії Церква пригадує, що людина не є призначена здійснювати над створінням панування та владу так, ніби була б його власником, але як домоуправитель, в любові його доглядати і з вдячністю та благоговінням приносити його Творцеві.

Усвідомлюючи свою місію у справі захисту та збереження створіння, вагомість екологічних проблем сучасності та їх загрози для майбутнього людства, Учительський уряд католицької Церкви визначає безвідповідальну поведінку людини з негативними наслідками для природи, як один з найважчих гріхів. “Екологічний гріх” віднесений до категорії соціальних гріхів, які “кричать до неба” [3, №367], тобто поставлений в один ряд із гріхом навмисного чоловіковбивства, адже вже сьогодні жертвами забруднення та руйнування природного довкілля стають мільйони людей. Руйнуючи довкілля ми знищуємо власний дім, загрожуємо своєму здоров’ю, наражаємо на небезпеку ближніх та крадемо майбутнє у своїх дітей.

В контексті глобалізації екологічної кризи Церква закликає та намагається спричинитися до екологічного навернення, яке має здійснитися  у кардинальній зміні “способу думання і поведінки” [8, с. 43], усвідомленні та здійсненні відповідальності за довкілля у щоденному житті. Суттєва частина цієї відповідальності реалізується на рівні якісного особистого стилю життя повсякденної поведінки, при раціональному використанні технічних засобів, за поміркованого та економного використання ресурсів та енергії, а також за уникання понадмірних відходів, які забруднюють довкілля в нашому побуті та домогосподарюванні.

Зрозуміло, що окрема людина не може самостійно розв’язати екологічне питання – це завдання різного роду екологічно орієнтованих політичних,  соціальних, економічних та технічних програм, що основуються на концепції сталого розвитку, реалізованих відповідно до вимог принципу субсидіарності на міжнародному рівні. Однак сталий розвиток залишиться на рівні утопії, якщо окремі люди кардинальним чином не змінять свій стиль життя. І саме на цьому полі вагому роль покликана відіграти Церква, яка має важливе завдання, а одночасно й компетенцію та потенціал для обґрунтування фундаментальних цінностей та життєвих пріоритетів, для переосмислення стилю життя та зміни повсякденної поведінки на більш екологічно відповідальну та “сталу”.

Висновки

Враховуючи наведене вище можна констатувати, що кожна людина має своєрідне екологічне покликання, яке полягає в тому, щоб у своєму повсякденному житті відповідально ставитись до створеного Богом світу. Для християн, вимога бережливого ставлення до довкілля випливає безпосередньо з їх віри в Бога Творця і Спасителя цілого світу.

„Екологічна програма” Церкви полягає насамперед в примиренні людини з Богом, наслідком якого є переміна способу мислення та поведінки згідно зі своїм християнським покликанням, включно з його екологічною складовою.

Результатом життя, відповідно до вимог християнської віри, має стати безумовно, з-поміж іншого, і бережливе ставлення до природи, покращення екологічної ситуації в межах свого безпосереднього довкілля і вагомий внесок для сталого розвитку та запобігання глобальної екологічної катастрофи.

Список літератури

  1. Білявський Г., Фурдуй Р., Костіков І. Основи екології: Підручник. 2-ге вид. – Київ: Либідь, 2004.
  2. Бойчук Ю. Д., Солошенко Е. М., Бугай О. В. Екологія і охорона навколишнього середовища. – Суми: Університетська книга,  2005.
  3. Життя у Христі // Моральна катехиза. - Львів: Видавництво УКУ, 2004.
  4. Заверуха Н. М., Серебряков В. В., Скиба Ю. А. Основи екології. – Київ: Каравела, 2006.
  5. Зміна клімату 2007: фізична наукова база // Міжурядова група експертів зі зміни клімату [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //  http://www.ipcc.ch/pdf/reports-nonUN-translations/ukrainian/report_ukrainian.pdf
  6. Крисаченко В. С., Хилько М. І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного  розвитку. – Київ: Знання України, 2002.
  7. Назарук M. M. Основи екології та соціоекології. Львів: Афіша, 2000.
  8. Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології // Екологічне вчення Церкви / За ред. В. Шеремети. – Івано-Франківськ: Видавництво ІФТА, 2006.
  9. Толстоухов А. В., Хилько М. І. Екобезпечний розвиток. Пошук стратегем. – Київ: Знання України 2001.
  10. Фогт М. Екологічна криза як “ознака часу” – виклики і компетентність Церкви в питанні охорони навколишнього середовища // Церква і навколишнє середовище: європейський досвід та українські перспективи / Матеріали міжнародної наукової конференції. – Ужгород: Графіка, 2007.
  11. Шеремета В. Екологія: діалог науки та етики // Науковий вісник Івано-Франківської теологічної академії УГКЦ: Збірник наукових праць. Випуск. 1: Теологія. – Івано-Франківськ: Видавництво ІФТА, 2007. – С.90-108.
  12. Golser K. Die Wahrnehmung der Sch?pfungsverantwortung als wesentliche Dimension kirchlichen Lebens // Documentation of the Council of the european bishops’ conferences six consultations fort he environmental appointees. – CCEE, 2006. – S.180-190.
  13. Golser K. Verantwortlich f?r das Haus des Lebens. – Brixen: Weger Verlag, 2005.
  14. Gruber F. Im Haus des Lebens. Eine Theologie der Sch?pfung. – Regensburg: Verlag Friedrich Pustet, 2001.
  15. H?rmann K. Beruf // Lexikon der Christlichen Moral. – Innsbruck: Tirollia, 1976. – S.97-103.
  16. Kraus G. Welt und Mensch. Lehrbuch zur Sch?pfungslehre // Grundrisse zur Dogmatik Bd. 2. - Frankfurt am Main:Verlag Josef Knecht, 1997.
  17. Vogt M. Klimaschutz: Voraussetzung f?r Sicherheit, Frieden und Gerechtigkeit // Reaktion katholischer Sozialethik auf die Pentagonstudie zur Klimaver?nderung [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.kath.de/benediktbeuern/clear/projekte/Klimaschutz%20Voraussetzung.pdf
  18. Vogt M. Nachhaltigkeit und christliche Ethik: kann der Sch?pfungsglaube zu ?kosozialer Verantwortung bef?higen? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.akademie-rs.de/fileadmin/user_upload/pdf_archive/barwig/Nachhaltigkeit_19.__20.06/20060519_Internet_Vogt1.pdf
  19. Vogt M. ?kologie // Lexikon der christlichen Ethik. – Freiburg: Herder, 2003. – S. 1311.

 

Д-р Володимир Шеремета, професор Івано-Франківської Теологічної академії, керівник Бюро Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ із питань екології