Genesis і Homo oecologicus

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв

Кандидат богословських наук

Ліценціат з Літургічних наук

Василіанський інститут філософсько-богословських студій, ВІФБС

Вул. Широка,6 - 79491 Брюховичі-Львів, Україна

 

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв  Genesis і Homo oecologicus

Актуальність статті полягає у її безпосередньому відношенні до  питання «концептуальних засад екологізації освіти і підготовки фахівців у галузі сталого розвитку» та їхнього виховання на філософсько-богословських засадах. Це приготування ґрунтується на філософії буття, яке єднає людей, живу і неживу природу та увесь Всесвіт і закликає обмінюватися цим буттям. Таким чином розумна істота – людина стається «екологічною» особою, відповідальною і здатною не тільки зберігати довкілля, але й більш розумно, свідомо та відповідально розвивати його для загального добра. Ця діяльність людини має не тільки горизонтальний вимір, але й вертикальний, бо єднається у сопричасті так зі створінням, як і з Творцем у часі та просторі, у минулому, теперішньому і майбутньому -  есхатологічному вимірі. Це надає глибший сенс діяльності людини, не тільки, як споживача, але як пастиря щодо дорученої природи. Таким чином Homo oecologicus виконує екологічну повинність на основі неминаючих цінностей та на постійній динаміці удосконалення себе і свого середовища.

Ключові слова: Екологія,Буття, Творіння, Космос, Біблія, Молитва, Глобалізація, Духовність

 

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв

Кандидат богословських наук

Ліценціат з Літургічних наук

Василіанський інститут філософсько-богословських студій

Вул. Широка,6 - 79491 Брюховичі-Львів, Україна

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв Genesis  і  Homo oecologicus

Актуальность статьи состоит у ее непосредственной связи с вопросом «концептуальных положений экологизации образования и приготовлении специалистов в области устойчивого развития», их воспитания на философско-богословском началах. Это образование зиждется на философии бытия, которое объединяет людей, живые и неживые существа и всю Вселенную и призывает совершать обмен этим бытием. Таким образом, разумное существо – человек соделывается «экологической» личностью, отвественной и способной не только охранять среду, но более разумно и сознательно развивать ее для общего блага. Такая деятельность человека имеет не только горизонтальное измерение, но также и вертикальное ибо пребывает в сопричастии с Творцом и творением во времени и пространстве, то есть в прошедшем, настоящем и будущем эсхатологическом измерении. Это углубляет смысл деятельности человека не только как потребителя, но также как пастыря доверенной ему природы. Поэтому Homo oecologicus исполняет свою экологичекое призвание основываясь на ценностях непреходящих и на постоянной динамике усовершенствования как себя, так и своей среды.

Ключевые слова: Экология,Бытие, Творениея, Космос, Библия, Молитва, Глобализация, Духовность

 

Matey Mykhaylo Havryliv,osbm

Basilian Institute professor of philosofical and theological studies (VIFBS)

Shyroka Str, 6 - 79491 Bruchovychi-Lviv Ukraine

SUMMARY (ANNOTATION)

Matey Mykhaylo Havryliv,osbm Genesis &  Homo oecologicus

The relevance of the article is its direct relation to the question of “the conceptual foundations of the greening of education and the training of specialists in the field of sustainable development”  and their formation on philosophical and theological grounds. This preparation is based on a philosophy of life that connects people, living and inanimate nature, and the whole universe, and encourages an interactive sharing of this being. Thus the human person, the rational creature, becomes an "ecological" person, responsible for and capable of not only conserving the environment but also more intelligently, consciously and responsibly developing it for the common good. This human activity has not only a horizontal dimension, but also a vertical one because it is united in communion with both creation and with the Creator in space and time, in the past, the present and the future – in the eschatological dimension. This gives a deeper meaning to the activity of human persons, not only as consumers, but as stewards of nature entrusted to them. So Homo oecologicus performs his ecological duty on the basis of perennial values ​​and a permanent dynamics of improvement of himself and of his environment.

Key Words: Ecology, Genesis, Creation, Universe, Bible, Prayer, Globalization, Spirituality

 

  

GENESIS  і  HOMO OECOLOGICUS

 

ВСТУП

З того часу як Геккель запропонував у 1886 році термін «екологія» (οϊκος = дім і λόγος = наука) намножилося багато похідних термінів: зі словом «еко» приблизно 215, а з терміном «екологія» 135,[1] серед яких появився також ще один новий термін Homo oecologicus – екологічна людина.

Екологія, у зв’язку з клопотами і небезпеками втрати рівноваги у природі, зокрема зникнення видів тварин і загрози для людського життя через забруднення середовища, кліматичні зміни, урбанізацію, індустріалізацію, тощо, набуває у глобалізованому суспільстві й культурі також і етичного чи морального значення.[2] Ця загроза тепер починає набирати катастрофічних і апокаліптичних вимірів, які представлені у своєрідному жанрі сотнями повістей, фільмів, серіалів та відео-забав, котрі разом взяті, на разі, виглядають, як Apocalyptic fiction однак, такі реальні події, як Чорнобиль, свідчать про справжню небезпеку самознищення.

 

ЕКОЛОГІЧНІ ЕТИКА І ПРАВА

Звичайно, багато пишуть і ще більше говорять про екологічні клопоти і їхні способи вирішення, ґрунтуючись виключно на горизонтальному рівні, беручи до уваги екологічну етику, яка в якійсь мірі, передбачає визнання прав природи та живих істот і насамперед прав людини, яка є суб’єктом цих прав. Однак, ні земля, ні моря, ні океани, ні річки, ні ліси, ні тварини, тобто екосистеми разом взяті не можуть претендувати на надання їм їхніх прав. Вони не мають голосу. Однак, обставини, обумовлені галопуючим погіршенням екологічного середовища і вимушена турбота про збереження планетарної екосистеми, все ж таки привела до опрацювання найголовніших принципів «Хартії Землі» (Earth Charter ), яку було прийнято в березні 2000 року в ЮНЕСКО і дещо пізніше опубліковано в Гаазі. У 16-ти принципах за допомогою неозначеної форми дієслова (“infinitivus”) закликається, щоб… «поважати, піклуватися, запобігати, застосовувати, удосконалювати, гарантувати, підтримувати, захищати, зміцнювати, вводити, виховувати» і т.д., однак, серед наведених спонук Преамбули, хоча й корисних, нічого не мовиться про найголовніші засади, які об’єднують усіх людей і їхнє довкілля.

 

ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЇ

Як показує історія цивілізацій, найдовше існували ті, що вміли пошанувати природу (напр. китайська, єгипетська) і, навпаки, ті, що у своїй мегаломанській тоталітарній системі (Шумерійська, Римська, а також і Радянська) безвідповідально винищували природу, зокрема ліси та пасовиська, існували відносно недовго. Люди старшого покоління й досі пригадують собі ідеологічний лозунґ Мічуріна (1855—1935) «Мы не можем ждать милостей от природы, взять их у нее — наша задача»,[3] що свідчить про протиставлення людини – природі, яку, начебто, треба цілковито собі підпорядкувати, що й найбільше діялося за часів соціалізму, коли все належало всім і нікому, коли безвідповідально наказували вживати пестициди, «завойовувати» цілинні землі, вирубувати ліси, «вирівнювати» ріки, забруднювати середовище фабричними рештками і т.д.

ІДЕОЛОГІЧНИЙ АНТРОПОЦЕНТРИЗМ

Причина цього - ідеологічний антропоцентризм, який на перше місце ставить людину у її середовищі. Ця теза свого найвищого розвитку досягає у Гегеля з притаманним йому діалектичним методом розвою «абсолютного духа», що ним, у його розумінні, остаточно, є людина. Марксизм у своєму запереченні усього духовного підмінив розвій гегелівського духа – розвитком матерії. Сучасні течії філософії на перше місце також ставлять людину з її гідністю, правами і свободою. Усе решту повинно їй підпорядковуватися і в цьому напрямі все повинно служити, починаючи від вузькоспеціалізованих дисциплін і закінчуючи відокремленням гуманітарних наук у тому числі й філософії та теології. Olli Tammilehto у своїй доповіді під час семінару у Варшаві 1989 року вказав три головних течії сучасної еко-філософії: [4] етичну, в якій містяться певні підстави, як ось: питання вартості, моралі, мотивації тощо;  онтологічну з її суб’єктивізмом, об’єктивізмом чи онтологічним дуалізмом і соціальну, яка ставить основне питання: кому слід віддавати першість зросту економіки чи охороні середовища?

 

ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ і СОПРИЧАСТЯ

Теперішня філософія, успадкувавши, попередні концепції і перейшовши від декартівського “cogito ergo sum” («я мислю, отже ж існую»), отже ж «володію»[5] до філософії побудованій на третій особі дієслова «бути», тобто «світ є», «він, вона, воно є» забула про другу особу «ти є», що веде до «іншого», «відмінного» суб’єкта. Цікаво, що усвідомлення «я є» відштовхується від факту походження від іншого. Наприклад, дитина є свідомою свого існування і свого буття «я є» у зв’язку з тим, що «мама є», яка її народила біологічно, фізично і у вихованні культурно-духовно. Таким чином дієслово «бути» є з’єднуючою основою, зв’язком суб’єкта і об’єкта, суб’єктів і об’єктів.

«Бути»: я – є, ти – є, він,вона,воно – є, ми – є, ви – є, вони – є, подібно і в минулому часі і у майбутньому, а також: наказовий спосіб  - «будьмо».

 

Мартин Бубер у своїй філософській призадумі пише: «Як фальшиво звучить «Я» людини, що замкнулася у границях свого особливішого! Воно може спонукати до сильного стражадання, коли виривається з уст, трагічно зціплених, які намагаються замовчати протиріччя з самим собою. Воно може викликати жах, коли виходить з уст того, хто опанований внутрішнім хаосом і розлючено, сліпо та безпечно виявляє це протиріччя. Коли ж його вимовляють уста улесливі й марнославні, воно огидне і  роздирає слух. Той, хто вирікає відокремлене «Я» з великої букви, відкриває ганьбу світового духа. …

Є три сфери, в яких будується світ відношень. Перша – життя з природою, … яке не сягає рівня бесіди. Друга – життя з людьми. Це відкрите відношення і воно оформлене діалогом, завдяки якому ми можемо давати і приймати «Ти». Третя – життя з духовними істотами… світ, який не має мови, але породжує її. Ми не чуємо «Ти», а однак, ми відчуваєм, що нас гукнули і ми відповідаємо, думаючи і діючи».

Цілком інакше мається справа з тими царинами природи, в яких відсутня спонтанність, однаково притаманна нам і тваринам. В наше поняття «рослина» входить те, що не може відреагувати на нашу дію, не може «відповісти». Однак, це не означає, що відсутня будь-яка взаємність… Однак, є взаємність самого буття, відношення існуючого у бутті… Творіння: воно захоплює нас, пропікає наскрізь, переплавляє, ми тремтимо і минаємося, ми упокорюємося. Творіння: ми беремо участь в ньому, ми зустрічаємо Творця, ми доручаємо себе йому, як помічники і співподорожні». [6]

З філософської призадуми Бубера випливає, що все довкілля, має право на буття, на існування, усе взаємно міцно пов’язане не на основі споживацтва, користі, прибутків, задоволень, панування, володіння, поневолення, використання і т.д., а на основі самого буття, яке єднає усе в одну цілість, не знищуючи окремішності. Якщо не так, то  не буде "твого", "мого", "нашого" і "вашого" буття, існування і життя. Не буде майбутнього. Саме на основі такого розуміння можна будувати і виховувати людину до екологічної повинності,[7] чи краще б сказати служіння, як екологічну людину - “homo oecologicus”.


БУТТЯ – GENESIS – СТВОРЕННЯ

Залишається ще одне питання щодо «буття»: звідки – для чого і яка ціль всього існуючого? Без відповіді на ці питання, які ставить у своєму умі розумна людина не можна до кінця усвідомити собі ні минулого, ні теперішнього і ні майбутнього. Біблія вміє провідміняти слово «бути»!

«Берешіт» - «на початку», так починається книга Буття – Genesis, де знаходимо дві розповіді про створення, які належать різних епох і традицій.[8]

Перша оповідання (1.1-2.4) датується 6-5 стол. до н.е. і належить до священицьких кіл Єрусалимського храму в той час, коли євреї знаходилися у Вавилонському полоні. Воно відзначається сильним богословським осмисленням.

Друга розповідь (2.4-3.24) є дуже древньою, приблизно з 10-9 стол. до н.е. і належить до т.зв. ягвістичної традиції, в якій Бога називають Ягве, Сущий.

Перша розповідь описує створення Всесвіту. Сам акт творення означений словом bārā, яке вживається виключно до Божої свобідної і необмеженої дії. Це слово має на увазі, що Бог створив усе з нічого (creatio ex nihilo) своїм Словом. «Бог сказав» - цей вислів приходить вісім разів у тексті.

Божа творчість здійснюється впродовж шість днів. З первісного океану починається відокремлення елементів. Творче Боже слово викликає до буття світло, яке Бог відокремлює від темряви. «Був вечір і був ранок: день один» (Бут. 1,5).( י֥וֹם אֶחָֽד , dies unus,  one day, giorno uno).[9] Саме ним є день «один», не день «перший», бо тут починається хронологічний час створення. Слід сказати, що слово день (євр. «йом») означає не тільки добу, але й невизначений період часу. Впродовж наступних чотирьох днів Елохім творить космос, а на п’ятий день творить живі істоти і на відміну від попереднього способу, вони народжується не тільки завдяки творчому слову, але й безпосередньому втручанню Творця, що передбачає особливіше відношення створених істот до свого Творця. Шостий день створення завершується благословенням усіх живих  істот, зокрема людини, щоб вони розмножувалися, росли і розповсюджувалися (Бут. 1,22).

 

HOMO OECOLOGICUS

Слова книги Буття (1,26-28) про панування людини над створінням і володіння над створеними істотами вживалися для узаконення деспотичної влади людського роду над живою природою. Зокрема тут мається на увазі інтелектуальна вищість людини у порівнянні з тваринами. Однак, людина мало що знає про відношення Бога до тварин. Теперішні еґзеґети однозгідні у тому, що «панування», яке Бога дав людині над створінням не має характеру деспотизму, але доручення, завдання. Слово kābaš – «підкоряти, підпорядковувати» не обов’язково означає необмежену владу над створінням, а слово rādâ, яке загально перекладається, як «панувати» не можна тлумачити в сенсі «поневолення». Скоріш усього воно має значення «завідувати», а ще краще: «керувати», «пасти, випасати». У такому випадку, людина, як вінець створіння у відношенні до природи є пастирем, який пильнує отари чи стада і оберігає його.[10] Це випливає з аналогії відношень між благим Творцем і людиною, яку Він вчинив на свій образ і подобу, з тим, щоб вона будучи розумною і творчою уподібнювалася Йому налагоджуючи відношення з творінням. Саме тому Бог дає людині правила виживання, коли каже: «Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав.»[11] З цих слів можна зробити висновок, що Бог для харчування дає людині рослинну їжу так само, як і для тварин. Це, напевно, для того, щоб не проливати крові, вчиняючи людину і звірів вегетаріанцями. У цьому ключі можна розуміти, чому людина покликана «панувати» над створінням, не як агресор, але як пастир.[12]

У книзі Буття сказано, що людина дає тваринам ім’я. Згідно з поняттям старовинного Сходу, цей акт означає володіти названим, але також ще раз закликає бути творчим та відповідальним завідувачем дорученого творіння.[13]

«І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок - день шостий. Так закінчено небо й землю з усіма її оздобами. Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був.»[14] Раввін Раші з Труа, Франція, (1040-1105), отак пояснює це місце книги Буття: «Щого ще бракувало Вселенній? Відпочинку? Прийшов день спочинку і прийшов спокій, отак діло творeння було цілковито завершене».[15] Заповідь про відпочинок означає умиротворення природи. Люди, тварини, земля й увесь Всесвіт повинні відпочивати на знак того, що належать Богові. Це день спокою, молитви і споглядання (контемпляції), щоб отак відкритися на час безконечної вічності.  Друга розповідь про творення т.зв. «ягвістична» (Бут. 2,4b - 3,24), на відміну від першої - «священицької», свою увагу зосереджує на людині у її стосунках з усім оточуючим: з природою, рослинністю, тваринами. Самé оповідання про порядок створення починається з людини, її ім’я ’ādām що походить від ’ǎdāmâ, тобто з пороху землі, яку він має обробляти (’ābad) і пильнувати (šāmar) сад Едем у всій його інтегральності. Ці слова мають не тільки практичне значення, але й глибоко релігійно-теологічне, бо йдеться про відношення людини з Богом, про її вірність у зберіганні отриманого закону і про відповідальність щодо Едему. На жаль, Адам і його жінка Єва («мати всіх живих»), не зберегли спокійного співжиття ні з Богом, ні з природою, ні з самими собою. Бумеранг непослуху, який кинула людина Богові, до неї й вернувся, порушуючи гармонію і рівновагу природи. Альтернативний проект перших людей викликав катастрофічні наслідки: «проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3,17-19). Злочинність та насилля наповнили землю зіпсуттям і, відтак, братовбивство Каїна, як перше пролиття невинної крови, перетворили первісний рай у пекло.  Однак, Творець у своїй батьківській доброті каже: «Оце я установляю мій союз з вами і з вашим потомством після вас, та з кожним живим створінням, що з вами: з птаством, із скотом, з кожним звіром земним і зо всіма тваринами» (Бут. 9,9-10). Цей союз Бога в Старому завіті з людиною та усіма живими істотами, так і новий Союз у Христі спрямований у майбутнє. Цей союз можна, у якійсь мірі, назвати екологічним, бо він стосується не тільки спасіння людини, але й усього світу, не тільки обожествлення людського начала, але й повернення до первісного стану усього створіння, щоб виявити первісну гармонію, а також надію на радісне майбутнє для всього створіння, яке: «очікує нетерпляче виявлення синів Божих», бо воно «було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках.»[16]

HOMO LITURGICUS

Мідраш Berešît rabbā,[17] Невідомий автор питає: «Чому створення всесвіту починається з букви ב «бет»? І поміж іншими численними поясненнями є така: «тому, що це початкова буква слова «бераках» = благословення,[18] яке означає Божу доброту, але також і сакральність, Творець, Сущий, «Той, що є» не замикається у собі самому, але ділиться своїм буттям з творінням. У розповіді про створення слово «добре» вживається сім разів за числом днів творіння і є символом досконалості та гармонії. Це число 7 має священну якість і тому має також і літургійний вимір з тим, щоб прославити Господа через створіння, «яке є безмежним святилищем - храмом космосу», в якому людина, як вінець створіння відіграє особливу роль.[19] Однак, розповідь книги Genesis все ж таки залишається теоцентричною, а не антропоцентричною.[20] Людина ж покликана бути літургом в імені усього створеного, як це бачимо з Псалма 148:[21]

Хваліте Господа з неба, хваліте його на висотах!

Хваліте його, ви, сонце й місяцю, хваліте його, всі ясні зорі!

Хваліте його, ви, небеса небес, - і води, що над небесами,

нехай ім'я Господнє хвалять! Бо він повелів, і створились.

Поставив їх на віки віків і дав закон, який не перейде.

Хваліте Господа з землі, кити і всі морські безодні!

Вогонь і град, сніг і туман, і буйний вітер, який виконує його слово.

Гори й усі пагорби, садовина й усі кедри.

Звір дикий і скот усілякий, гад і птах крилатий.

У Водосвятному молебені на Богоявління священик приносить спільну хвалу Творцеві від імені всього космосу:

«Славимо тебе, Владико чоловіколюбче, вседержителю, споконвічний Царю! Славимо тебе, создателю і створителю вселенної! … Нині незахідне сонце засяяло і світ опромінюється Господнім світлом. Нині місяць співосвітлює світ ясним промінням. Нині промінні зорі осяйним блиском вселенну оздоблюють. Нині хмари з небес росять дощ правди для людства. … Нині йорданські води Господнім приходом перетворюються в цілющі. Нині все створіння таїнственними течіями напоюється. Нині людські гріхи йорданськими водами обмиваються. Нині рай відкривається людям, і сонце правди сяє нам. Нині гірка вода, що за Мойсея, Господнім приходом перетворюється людям у солодкість. … Нині ми від тьми визволилися і світлом богорозуміння опромінюємося. … Нині горішнє з долішнім святкує, і висоти з низами разом розмовляють. … Нині земля і море стали співучасниками радости світу, і світ веселістю наповнився. … Бо ти, що волею своєю від небуття до буття привів усе, своєю владою держиш створіння і за своїм задумом будуєш світ. Ти з чотирьох стихій склав створіння, і увінчав чотирма порами круг року. Перед тобою тремтять усі розумні сили, тебе оспівує сонце, тебе славить місяць, тебе оточують зорі, тебе слухається світло, перед тобою тремтять безодні, для тебе б'ють джерела. Ти розіп'яв небо, як намет, ти утвердив землю на водах, ти обгородив море піском, ти для дихання розлив повітря. Ангельські сили служать тобі, архангельські хори вклоняються тобі. Многоокі херувими і шестикрилі серафими, навколо стоячи й облітаючи, покриваються страхом неприступної твоєї слави. Ти бо – Бог сущий, неописаний, безначальний і невимовний, прийшов на землю, прийнявши вигляд слуги, і в подобі людській перебував.»[22]

 

Історія людини і Всесвіту, яку започаткував Творець у своєму задумі, незважаючи на проступок людини, яка внесла розлад у доручений їй світ, призначена продовжуватися у постійному преображенні, у прямуванні до невпинного старання уподібнюватися Творцеві, про що сказав двома словами Св. Венедикт Нурсійський (750-821) «Ora et labora – молись і працюй!».[23]

 

HOMO CREATOR COOPERATIVUS

Дня 29 листопада 1979 року незабутньої пам’яті Папа Іван Павло ІІ проголосив Святого Франциска з Асижу (1182-1226) Покровителем Екології.[24] Святого, який не тільки жив у повній згоді, як казав він: «зі Сестрою природою», але також з братньою любов’ю оспівував її і молився з нею Творцеві.[25] На основі його вшанування природи і її Творця, було укладено 1996 року 10 Заповідей Мудрої екології.

Нехай вони будуть висновком цієї доповіді і закликом до якнайсумліннішого виконання екологічної повинності:

  1. Пам’ятай у покорі, що Земля разом з кожним іншим Творінням, Тобі доручена Богом, щоб Ти жив, її пізнавав, поділяв і любив, славлячи Господа.
  2. Слухайся законів Творіння і не нагинай їх до твоїх забаганок. Щораз більше пізнавай їх і застосовуй, шануючи вічні норми вселенської етики.
  3. Пам’ятай, що Земля з усім її Творінням є твоїм єдиним середовищем для життя, іншого тобі не дано. Старайся, щоб твої керівники цього ніколи не забували.
  4. Надихай пошаною до Творіння твою поведінку у всіх випадках життя і в цьому напрямі виховуй твоїх дітей.
  5. Працюй, щоб Твоя поведінка і усього суспільства були шанобливими щодо життя у всіх його формах. Піклуйся кожним видом живих істот.
  6. Не забруднюй повітря, води і землі. Домагайся, щоб виробництво і поступ здійснювалися згідно з точними напрямними сталого розвитку.
  7. Оберігай тобі доручене Творіння твоєю чемною працею. Урізноманітнюй користування ресурсами і переробляй усі відходи.
  8. Не будь безвідповідальним споживачем, дай іншому можливість користуватися усіма створеними добрами.
  9. Не перекидай на інших те, що сам можеш зробити; не забувай, що любов до Бога і до ближніх є найбільшою заповіддю.
  10. Цю десяту заповідь уклади для себе згідно з твоїм сумлінням.


ЗАКІНЧЕННЯ

На завершення - приклад з книги пілота Ричарда Баха. Він у своїй повісті «Чайка на ім’я Джонатан Лівінґстон, невидуманому Джонатану-Чайці, який живе у кожному з нас, присвячується», пише, що цей Чайка літав не тільки, щоб ловити і їсти рибу, але й для краси лету, на питання звернене до свого наставника, старого чайки вчителя: «Хіба нема такого місця – небеса?» Отримує відповідь: «Ні, Джонатан, такого  місця нема.

Небеса -  це не місце і не час. Небо – це осягнення досконалості!»

 

ЛІТЕРАТУРА

Джерела

Biblia Hebraica, Leusden, Londini 1834.

Nova Vulgata, Bibliorum Sacrorum Editio, Sacrosancti Oecumenici Concilii Vaticani II ratione habita iussu Pauli PP. VI Recognita auctoritate Ioannis Pauli PP. II promulgata. [Digital version].

[ http://www.vatican.va/archive/bible/nova_vulgata/documents/nova-vulgata_index_lt.html ].

Septuaginta Id est Vetus Testamnetum graece iuxta LXX interprete edidit Alfred Rahlfs, volumen I.

 

Святе Письмо Старого та Нового Завіту, Видавництво отців василіян, «Місіонер», 2008.

Berešit Rabbâ, trad. di A. Ravenna, Utet, Torino 1978.

Midraš Berešît rabbā, Veröffentlichungen der Akademie für die Wissenschaft des Judentums, 1966. Midrash Rabbah: Genesis. Translated by H. Freedman and Maurice Simon, Vols. 1–2, Soncino Press, London 1939.

Ioannes Paulus PP. II, INTER SANCTOS, LEV, Vatican 1979.

Література

Descartes, Discours de la methode, Sixiéme partie, Oeuvres I, Paris 1884; t. I. & t.ІІ.

Grande dizionario dei religioni, Ed. Piemme, 1990.

Häring, Ecologia ed Etica, in Liberi e Fedeli in Cristo -Teologia morale per preti e laici parte III.

Moltmann, Dio nella creazione, Queriniana, Brescia 1986.

Olli Tammilehto, Three Approaches to Eco-philosophy, May, 1989, Warsaw. A Finnish version "Suomi", issue 4-5/1989.

Pacini R., Questione ecologica e responsabilità del cristiano, Paoline, Torino 1991.

Pozaić V., Ekologija u teologiji, in Ekologija, Zagreb 1991.

Rashi di Troyes, Commento alla Genesi, trad. di L. Cattani, Marietti, Casale Monferrato 1985.

Sarmiento, Ph.D., Diccionario de Ecologia, Athens 2000.

Schmucki O., Św. Franciszka z Asyżu mistyczna wizja świata i  stworzeń oraz jej szczególna rola w  warunkach dzisiejszego życia, "Ateneum Kapłańskie" 408/1977.

The Jerome Biblical Commentary, Brown R., Fitzmyer J., Murphy R., 1968 by Prentice-Hall, Inc. Englewood Cliffs, N.J.

Vidal Jacques, Ecologia e religione, in Grande dizionario dei religioni, Ed. Piemme, 1990.

Vidović P., Ekologija na prvoj strani Biblije, in Ekologija, Zagreb 1991.

Von Rad G., Genesi, trad. di G. Moretto e Benedettine di Civitella san Paolo, Paideia, Brescia 1978.

Westermann C., Diziоnario Teologico dell’Antica Testamento, edizione italiana a cura di G. L. Marietti, Casale Monferrato 1982, vol. 2°.

Бубер Мартін, Я і ТИ, з книги Два образа веры, М. 1995.

Мичурин  И.В., Итоги шестидесятилетних трудов по выведению новых сортов плодовых растений, изд. 3-е, М. 1934.

Молитвослов, Торонто – Рим 1990.

Див. також перелік книг на тему  екології українською і російською мовами на інтернет сторінці: http://ecoburougcc.org.ua/ekologichna-biblioteka



[1] Sarmiento, Ph.D., Diccionario de Ecologia, Athens 2000.

[2] Vidal Jacques, Ecologia e religione, pag. 603, in Grande dizionario dei religioni, Ed. Piemme, 1990.

[3] Мичурин  И.В., Итоги шестидесятилетних трудов по выведению новых сортов плодовых растений, изд. 3-е, М. 1934.

[4] Доповідь уміщена у «Rapor nr. 1, Pracowniia na rzecz wazystkich istot» Bielsko-Biala 1989; Фінська версія опублікована у журналі "Suomi", 4-5/1989; англ. Текст на сайті Автора:  http://www.tammilehto.info/english.htm

[5] Descartes, Discours de la methode, Sixiéme partie, Oeuvres I, Paris 1884; t. I, p.55-56, t.ІІ, p.76;92.

[6] Бубер Мартін, Я і ТИ, з книги Два образа веры, М. 1995, с. 16-92.

[7] Häring, Ecologia ed Etica, in Liberi e Fedeli in Cristo -Teologia morale per preti e laici parte III, p. 246.

[8] The Jerome Biblical Commentary, Brown R., Fitzmyer J., Murphy R., 1968 by Prentice-Hall, Inc. Englewood Cliffs, N.J. Ital.ed.,1973, Eugène H. Maly, p.12.

[9] Biblia Hebraica; Nova Vulgata Septuaginta; Біблія.

[10] Pacini R., Questione ecologica e responsabilità del cristiano, Paoline, Torino 1991, p. 83. Також Westermann, Genesis 1-11, pp. 159-161in C. Westermann, Diziоnario Teologico dell’Antica Testamento, edizione italiana a cura di G. L. Marietti, Casale Monferrato 1982, vol. 2°.

[11] Gen. 1,29-30

[12] G. Von Rad, Genesi, trad. di G. Moretto e Benedettine di Civitella san Paolo, Paideia, Brescia 1978, p. 72.

[13] Moltmann, Dio nella creazione, Queriniana, Brescia 1986 p. 221.

[14] Gen. 1,31-2,1-3

[15] Rashi di Troyes, Commento alla Genesi, trad. di L. Cattani, Marietti, Casale Monferrato 1985, p. 15.

[16] Рим. 8,19-22.

[17] Midraš Berešît rabbā, Veröffentlichungen der Akademie für die Wissenschaft des Judentums, 1966. Midrash Rabbah: Genesis. Translated by H. Freedman and Maurice Simon, Vols. 1–2. London: Soncino Press, 1939.

[18] Berešit Rabbâ, trad. di A. Ravenna, Utet, Torino 1978, p. 35.

[19] Vidović P., Ekologija na prvoj strani Biblije, Ekologija, Zagreb 1991, str. 82.

[20] Pozaić V., Ekologija u teologiji, Ekologija, Zagreb 1991, str. 94.

[21] Святе Письмо Старого та Нового Завіту, Видавництво отців василіян, «Місіонер», 2008.

[22] Молитвослов, Торонто – Рим 1990, стор. 836-839.

[23] Treccani.it, L’Encilopedia Italiana on line, http://www.treccani.it/enciclopedia/ora-et-labora/

[24] «Sanctum Franciscum Assisiensem oecologiae cultorum Patronum caelestem renuntiamus.» Ioannes Paulus PP. II, INTER SANCTOS,LEV,Vatican,1979.

[25] Schmucki O., Św. Franciszka z Asyżu mistyczna wizja świata i  stworzeń oraz jej szczególna rola w  warunkach dzisiejszego życia, w: "Ateneum Kapłańskie" 408/1977, s. 39-52. Пор. «Гимн матерії», П’єр Теяра Де Шардена (1881-1955).

Прокоментуйте: