Євр. 311 зач.; 4, 14 – 5, 6.

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у неділю хрестопоклонну, ми з вами чуємо в посланні апостола Павла до євреїв слова про провід, що  все людство отримує в особі найвищого Архиєрея – Ісуса Христа, який не тільки може співстраждати з нами, але  до кінця розуміти наші проблеми. І цей Архиєрей показує дорогу визволення від страждань - дорогу, яку сам пройшов, будучи в тілі. Ця дорога, як каже сам Христос, спонукає нас бути досконалими, як і отець Наш Небесний досконалий. Ось короткий дороговказ нашого шляху спасіння тут, на землі. Чи, радше, це напрямок самовдосконалення перед дорогою вічності. Коли люди ставлять питання про життя, то зазвичай зовсім не цікавляться, коли їхній подих входить у ніздрі, а коли виходить. Радше вони прагнуть знати, наприклад, що трапиться після смерті. Однак справжня таємниця життя полягає не в тому, що буде з вами після смерті, а що відбуватиметься до того, як ви помрете. Якщо хочете пізнати смерть, вам слід зрозуміти життя. Це короткий екскурс в антропологію спасіння роду людського, проте маємо розуміти, що повнота спасіння та навернення полягає в апокатастазі всього сотвореного, і людина, як найвищий діяльний Божий акт творіння, зобов’язана йти до відновлення втраченого через  сопричастя з усім космосом.

Тому кожен із нас, прагнучи йти дорогою спасіння, має подбати також і про світ довколишній, який людина зобов’язалась доглядати та підпорядковувати його собі. Тут виникає слушне питання: як я маю підпорядковувати світ й одночасно дбати про нього? Відповідь доволі проста: діяти так, як це робить Творець, тобто бути учасником Божого творчого процесу і нічого не руйнувати, а приводити до життя.

Пропоную в реаліях сьогодення поринути в зміст нашого екологічного навернення та розглянути приклади безпосередньої участі в апокатастазі. Це відновлення в реаліях війни вкотре довело, що тільки спільно, а не поодинці ми зможемо протистояти будь-якій загрозі. Коли перед нами постало питання енергозбереження та енергоефективності, ми згуртувались і дали собі слово, що можемо доволі багато заощадити та не використовувати зайвого. Це дало змогу пройти найважчий період зими, коли здавалось, що відчуття безвиході просто витає в повітрі.

Маємо чудовий приклад з минулого, який вагомо засвідчує, що, об’єднуючись, стаємо не тільки сильнішими, але й розуміємо, як ми одне одному потрібні. Люди долали? проблеми побудови спільнот, бо перед ними поставали виклики, на які не могли відповісти окремі племена. Візьмімо, приміром, давні племена, які мешкали вздовж річки Ніл тисячі років тому. Річка була джерелом їхнього життя. Вона зрошувала поля й слугувала торговельним шляхом, однак була непередбачуваним союзником. Мало дощів – і люди вмирали з голоду, багато дощів – і річка заливала береги й руйнувала цілі села. Жодне плем’я не могло самостійно розв’язати цю проблему, бо кожне мешкало на малій ділянці річки й могло мобілізувати заледве кілька сотень робітників. Лише спільні зусилля для побудови величезних дамб і прокопування сотень кілометрів каналів могли дати сподівання на приборкання потужної річки.

Ось чому екологічні виклики сьогодення ми можемо вирішувати тільки разом. Катехизм УГКЦ говорить, що одним із моральних принципів суспільного устрою є соборність: «Соборність Церкви – це її місія збирати розпорошених гріхом людей і цілі народи, виховуючи в кожній людині відповідальність не тільки за себе, а й за інших та, врешті, за все людство. Крім почуття особистої відповідальності й причетності до справ своєї спільноти, соборність відкриває людині інших людей та інші спільноти для сопричастя з ними і дає досвід такого сопричастя. Соборність вносить дух порозуміння, у якому різні спільноти переростають свої групові інтереси, опановують культуру діалогу та взаємної підтримки, щоб подолати ті чи інші непорозуміння і конфлікти». ( Катехизм УГКЦ п.923)

На основі сьогоднішнього апостола в контексті екологічного навернення та спасіння світу можемо зробити висновок: причиною всіх негараздів та занепаду є гріх. Кожен із нас усвідомлює, що гріх викривлює міжособистісні стосунки, породжує непорозуміння й перешкоджає формуванню та вдосконаленню суспільства. Кожний особистий гріх завжди має суспільні наслідки. Це призводить до виникнення структур гріха – таких суспільних утворень, у яких людину спонукають до грішних вчинків. Для подолання структур гріха й розбудови суспільства християни мають відмовитися від гріховних дій і мужньо свідчити про добро і справедливість, відновлюючи первозданну гармонію сотвореного Богом світу й долаючи виклики, з якими їх конфронтує сучасність.

Підготував о. Роман Романович, референт Бюро УГКЦ з питань екології Київської архієпархії.

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.