Наближаючись до Великого посту, генерального відродження Божого створіння та приготування до його нового, вічного етапу життя – обіцяного Великого дня – Боже створіння, органічно об’єднане, очолене та ведене людиною, переживає терапію Божественного промислу спасіння. Тому так важливо пробудити свідомість тих, які несуть екологічну відповідальність за успішний розвиток та спасіння довіреного їм Богом створеного світу «…пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28).
Притчею про блудного сина Господь літургійно вводить нас в процес відродження. Ця неділя є синтезом Великого посту та передсмаком успішного повернення до нового життя в домі Отця. В ній ми бачимо гріхопадіння та преображення блудного сина. Це нагадує нам Таворське преображення Христа, яке відбувається напередодні його Страстей, щоб сповнити вірою та надією тих, які повинні увійти в болючий процес животворящого відродження, пережити разом зі створінням у Христі справжнє вигнання, смерть та воскресіння до нового життя з Отцем.
Сьогоднішня притча дозволяє нам усвідомити себе блудним сином. Вона нагадує нам про те, як у Старому Завіті людина свавільно забажала жити автономним життям, бути як Бог. Вона забажала, щоб Бог дав їй «ту частину маєтку, що мені припадає» (Лк 15, 11). В оригінальному тексті син вимагає, щоб Отець дав йому частину маєтку – «усія» – субстанцію, що означає сутність, принцип життя. Натомість Батько дає йому частину маєтку «біос» – що є необхідною сферою для виживання людини. Мова йде про те, що людина, тим, що безвідповідально експлуатує Боже створіння – «живучи розпусно», – руйнує не лише «біос», а, як каже текст, «усію» – свою сутність (Лк 15, 13). Таке автономне життя приводить до кризи.
Тепер син об’являє новий стан життя, який неприйнятний для його божественної суті. Він стає втікачем і волоцюгою. Для сина природно їсти хліб, який дає небесний Отець. Натомість новим господарем його стає власник свиней. У Біблії свині належать до нечистих тварин, які оскверняють людину, виривають її з літургійної асамблеї. Цей тип «князя з далекої країни» нагадує нам сучасне споживацьке суспільство, яке продукує «псевдобіос» – неприродні, генно модифіковані продукти харчування, які не служать для життя, але натомість спотворюють природу людини, її форму, смаки і бажання, потреби і світогляд. Ці продукти вже не служать для людини, але для їх виробників. Мимоволі людина перетворюється на споживача, який утримує його власників. Очевидно, такий стан змушує сина з елітного роду задуматись.
«Народ, що в темряві ходить, світло велике побачив.» Подібно, як і Закхей, який згадав, що він – син Авраамів, призначений бути чистим, праведним, так і блудний син згадав, що його люблячий батько – Отець небесний у своїй премудрості і далекоглядності не допустив і не дав йому зруйнувати те, що він на початку вимагав – його «Усію», принцип його життя. Тепер син може звершувати «анамнезіс», усвідомити собі, хто він є, звідки прийшов і куди має йти, яка їжа та стан є для нього природними.
Дар батька, присутність у ньому світла правди («у твоєму світлі побачимо світло»), дозволяє йому відважитись на повернення до його первовитоків. І справді, батько біжить йому назустріч і приймає його покаяння. «Згрішив я, Отче, проти неба і проти тебе» (Лк 15, 21).
Церква закликає нас в контексті літургійного богослужіння покаятися з подвійного гріха: проти Бога Творця, Який об’являється у створінні: «ти одягнувся величчю і красою, ти світлом, наче ризою, покрився. Ти розіп’яв неначе намет небо, ти збудував твої горниці вводах. Із хмар собі робиш колісницю, ходиш на крилах вітру» (Пс 103). Ми повинні покаятись за те, що вирвали з контексту Бога його створіння, зпредметнили його і зробили його засобом для творення нашого комфортного псевдо світу – нашого Вавилону, який ось-ось розсиплеться. Варто згадати спокушування Ісуса Христа в пустелі: «…коли ти Син Божий, зроби, щоб це каміння стало хлібом». Але Господь не захотів виривати хліб з контексту його Дателя, кажучи: «Не одним хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4, 4). А також покаятися за відвернення від свого Господа та Його принципу життя, який він заклав у нас. Замість життя в любові для іншого (диякональний принцип життя) ми почали жити для себе, використовуючи інших – людей і створіння (егоїстичний принцип життя).
У цю неділю на утрені вперше співається псалом: «На ріках Вавилонських там ми сиділи і плакали, як про Сіон згадали… Як заспіваємо пісню Господню на землі чужій?» Цей псалом виражає стан нашого навернення та прийняття необхідної Божественної терапії задля повернення до дому Отця, щоб знову бути відповідальними господарями його створіння – дому Божого.
ThLiс. о. Володимир Лось