«Світ – ікона Божої любові»

Євангелія від Івана 1, 43-51 (5 зач.).

Дорогі в Христі браття і сестри! Сьогодні настала Перша неділя Великого посту, благодатного часу, який мав би змінити наше життя і піднести його на щабель ближче до святості.

Ця Перша неділя у календарі зветься ще неділею православ’я. Тут  мається на увазі не конфесійне значення цього слова, а радше богословське.

Так, у контексті цієї неділі спогадуємо перемогу Церкви над єрессю іконоборства, у  якій патріархом Тарасієм було скликано вселенський собор, що засудив єретиків та потвердив православне почитання ікон. За цим вченням, матері церкви почитання образу передається первообразу: наприклад, ушановуючи ікону із зображенням Ісуса Христа,  вшановуємо самого Христа.

Говорячи про образ, варто бути свідомими, що кожна людина є образом і подобою Божою. Привілей бути створеними по образу Божому одночасно ставить перед нами і ряд вимог:

1. Образ Творця. Оскільки людина – творіння, сотворене по образу Творця, то ми  покликані продовжувати його творчу дію, бути співбудівничими царства Божого на землі, а не тими, хто руйнує це життя. Кажучи про життя, маю на увазі не тільки життя людей, а й всіх живих створінь, яких Творець покликав до буття і нам доручив їх «порати і доглядати».

2. Світ - ікона Божої любові. Споглядаючи увесь світ, насолоджуючись красу і гармонією, яку вдихнув Творець, можна відчути Його велику любов. Бог - любов, а тому цей світ - Його створіння - є іконою любові Божої. Відтак, ми, які прагнемо любові, шукаємо її впродовж цілого нашого життя, є покликаними до існування в любові Творця, повинні навчитися любити його створіння, а відтак зможемо сподобитися і жити в любові вічно.
3. Гідність. Насамкінець третє: гідність бути людиною. Сьогодні ми багато чуємо про права та гідність особистості. Але чи справді сучасне суспільство, у якому поруч перебувають ті, у кого є все, і ті, кому бракує елементарного, де помпезність межує з убозтвом, де життя на широку ногу граничить з буттям тих, то висить на волосині від смерті. Хіба таке суспільство зможе випрацювати парадигму гідності людини? Саме тому, шукаючи образу правдивої гідності, повертаємося до Христа, який казав: у кожному нужденному, спраглому, голодному, потребуючому є Він. Це він повернув нам гідність бути синами Божими через покаяння. Він - той, хто повернув нам перстень на руку, дав замість обдертого лахміття на наших грудях світлу ризу. Ось хто не імітував, а направду подбав про гідність людини задовго до нашого сьогодення.

Тепер оці, на перший погляд, розкидані і не зв’язані між собою тези складімо, як пазл, докупи в контексті сьогоднішньої неділі та задаймо питання: чи відповідає наше суспільство... та що там суспільство -  чи відповідаю я тій іконі, тому образу, на чию подобу я створений/створена? Чи світ, у якому живемо, схожий на той рай, який нам переданий? Чи те, що ми називаємо любов’ю земною, за якою женемося в житті, схожий на ту любов, до якої ми покликані? Чи шукаємо зустрічі з Христом у власному житті? Чи готові ми відгукнутися на Його запрошення  і зустрітися так, як відгукнувся Натанаїл у сьогоднішньому Євангелії?  І наостанок: чи ми, бува, не втратили гідність бути створеними на образ і подобу Божу?

І навіть якщо на ці питання відповісти важко, навіть якщо більшість із них змушує опустити очі додолу - пам’ятай, брате і сестро: раз ти чуєш це слово - у тебе є шанс усе змінити, бо зустріч з Христом змінює життя. Ти перебуваєш у благодатному часі великого посту, коли є шанс до покаяння і навернення, шанс врятувати себе і світ, у якому живеш, шанс бути любленим Богом і полюбити Його та все, що Він створив всім серцем, шанс віднайти втрачену гідність і бачити у ближньому Христа.  Є шанс на спасіння. Дій! Амінь.

Автор: о. Михайло Деревенчу - екореферент Бучацької єпархії

 

Послання до Євреїв 11, 24-26; 32 – 12, 2 (329 зач.)

 

Брати та сестри у Христі! Сьогодні перша неділя посту, яка спонукає замислитися над нашою вірою. Ми з вами розпочали свою мандрівку сорокаденним постом. Ця подорож для кожного з нас унікальна, бо ми ставимо собі індивідуальні цілі, осягнути які зможемо тільки за допомогою нашої віри. Саме віра робить людину сильнішою. Маємо прекрасний приклад віри Мойсея: коли виріс, він «зрікся зватися сином дочки фараона, волів радше страждати разом з людом Божим», ніж зазнавати дочасної розкоші гріха.

Саме такої віри нам інколи бракує! Живої віри, яка б спонукала до дії вже тут і зараз, адже жива віра – запорука чистого та здорового довкілля.  Дивлячись навкруги, спостерігаємо стиль життя цілих народів, а то і континентів. Маю на увазі споживацьку модель розвитку, яка  поглиблює загальнолюдську й екологічну деградацію суспільства. Не замислюючись про елементарні речі, ми живемо так, ніби після нас вже ніхто не існуватиме в цьому Богом створеному світі.

 Будучи християнами, ми часто ігноруємо Божий задум і через гріх забуваємо, що через наших прародичів Адама і Єву нам була передана благородна відповідальність «порати та доглядати» за Божим створінням, яка з плином часу не втрачає актуальності.  

Ми самі, ті, хто вважає себе віруючими людьми, у час світових катаклізмів та воєн мали б, як ніхто інший, усвідомлювати виняткову важливість нашої місії у світі та втілювати власну віру на практиці через служіння ближнім та всьому Божому створінню. Адже ми також є його частинкою, і стан довкілля безпосередньо впливає і на наше здоров’я та життя.

На жаль, спостерігаємо наслідки неправильного способу життя: у погоні за дочасною наживою, незаконно видобуваючи бурштин чи вирубуючи ліси, перетворюємо рідну землю на страшні «космічні» краєвиди, не придатні для життя, провокуючи тим самим різні екологічні проблеми, від яких самі ж і страждаємо. Ми спустошуємо наші родючі чорноземи, вирощуючи на них сою, ріпак та соняшник, які дуже виснажують ґрунти. Отруюємо землю пестицидами, які потрапляють у водойми та колодязі, з яких ми п’ємо воду. Цими діями вкорочуємо життя не тільки собі, а й майбутнім поколінням.  

Отож, відкиньмо всякий тягар і «екологічний гріх», який так легко вчинити, і робімо все, що в наших силах, для того щоб скористатися  можливістю зробити світ кращим.

Христос сьогодні звертається до кожного, щоб, як милосердний та всепрощаючий Спаситель, дати зрозуміти: допоки в наших грудях битиметься серце, доти Він завжди готовий простити навіть найважчі наші гріхи. Коли ми це усвідомимо, тоді не будемо зважати на думку інших, як це робив Мойсей, ведений вірою, і рано чи пізно будемо удостоєні честі за прикладом Спасителя з Ним возсісти праворуч Божого престолу. Амінь.

Автор: о. Тарас Дзьоба - екореферент Сокальсько-Жовківської єпархії

 Дані проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2018 р