Інтерв’ю з доктором Володимиром Шереметою, керівником екологічного Центру Івано-Франківської Єпархії УГКЦ, доцентом Івано-Франківської Теологічної Академії

Чим для Вас є релігія?

В феноменологічному сенсі релігія часто визначається як „спілкування з тим, що є святим”, а згідно з святим Томою Аквінським релігійним є кожен, хто ставить питання щодо основи та мети світу, тобто Бога.

Oсобисто для мене, релігія означає значно більше ніж просто якесь особливе відчуття, потреба, переживання чи обов’язок; релігія – це є жива спільнота з Богом. Саме спільнота і спілкування Бога та людини є найкращим вираженням сутності релігії.

Вам часто доводиться спілкуватися з молоддю, що, на Вашу думку, спонукає молодих людей до вибору духовної освіти?

Мотивація даного вибору є в кожному випадку індивідуальною. Все ж переконаний, що для більшості наших студентів духовна освіта це значно більше ніж тільки середник для здобуття професії. Вірю, що здебільшого наші студенти дійсно на особливий спосіб відчули поклик Бога і вибір богословської освіти є плодом рішення краще зрозуміти цей поклик, краще зрозуміти сутність Бога, очистити свою віру, утвердитись в ній та навчитись приносити щедрі плоди добрих вчинків, щоб належним чином відповісти Богу за Його величний дар життя та за своє покликання.

Окрім викладання в Теологічній академії Ви також є керівником екологічного Центру Івано-Франківської Єпархії УГКЦ. Досить незвична діяльність для представників церкви. Що стало стимулом для створення такого центру та чим він займається?

Маєте рацію. Багатогранні питання екології, а зокрема питання особистої та спільної відповідальності за стан природного довкілля на сьогодні ще не знаходять належного місця в християнських Церквах України.

Все ж католицька Церква ще в 70-х роках минулого століття, тобто однією з перших, звернула увагу на проблему екологічної кризи та почала робити конкретні кроки направлені на її вирішення.

Вже святіший отець Іван Павло ІІ у своїй енцикліці „Турбота про суспільні речі” чітко наголосив, що як Церква в цілому, так і кожен християнин зокрема покликані взяти участь у справі спасіння природи. 

В контексті глобалізації екологічної кризи Учительський Уряд католицької Церкви закликає всіх віруючих та людей доброї волі до кардинального навернення в способі думання та поведінки, з метою провадження більш екологічного та відповідального стилю життя задля уникнення небезпеки самознищення. Подібне „позеленіння” свідомості та формування бережливого ставлення до природи можливе на основі систематичного освітньо-виховного процесу, який не може бути повним, а відповідно і більш ефективним без участі Церкви. 

Саме тому з благословення блаженнішого Любомира кардинала Гузара, глави УГКЦ і був створений наш екологічний Центр. Його метою є внести зі сторони Церкви свій посильний вклад у справу порятунку природи. Яким чином? Насамперед пробуджуючи в нашій Церкві та суспільстві свідомість, що екологічна проблема не міф, але реальність; що всі ми є співвідповідальним за якість стану природного довкілля та, що кожен з нас, маючи відповідне бажання та знання, може вкласти свою лепту для його покращення.

Основними напрямками діяльності екологічного Центру є:

• Інформативно-формативна діяльність в Івано-Франківській Теологічній академії, яка здійснюється насамперед на основі курсу богословської екологічної етики для майбутніх священиків, катехитів та вчителів християнської етики. Метою даних викладів є подати слухачам біблійно-богословські основи відповідальності за стан природи; вказати на основні причини екологічної кризи та запропонувати основоложні орієнтири на шляху її подолання.
• Організація та проведення доповідей, семінарів та конференцій екологічно-інформативного та формативного спрямування для студентів теології, для священиків, вчителів християнської етики та зацікавлених мирян.
• Інформативно-формативна діяльність екологічного спрямування через ЗМІ (насамперед церковні), а також відповідна видавнича діяльність. Зокрема можна згадати співпрацю у написанні екологічної частини Моральної катехизи: “Життя в Христі” та переклад і видання збірника екологічних документів папи Івана Павла ІІ. В стадії написання знаходиться підручник християнської екологічної етики та збірник порад для заощадження енергії, економії сімейного бюджету та збереження природи в нашому побуті.
• На сьогодні при Теологічній академії вже існує екологічна бібліотека, яка налічує понад 200 книг. В стадії формування знаходиться екологічна відеотека.

Чи є подібні екологічні церковні осередки нормою в країнах Західної Європи?

Так. Більше того, в багатьох країнах Західної Європи, діяльність подібних церковних осередків не залежить, як у нас, виключно від рівня заангажованості окремих волонтерів, але вони користуються структурною підтримкою Церкви і мають можливість провадити ефективну систематичну діяльність направлену на збереження природи. Наприклад в кожній єпархії католицької Церкви Австрії чи Німеччини існують окремі структурні екологічні одиниці, діяльність яких фінансується Церквою. На рівні Європи діяльність католицької Церкви направлена на збереження природи координується Радою Єпископських Конференцій Європи (CCEE). На екуменічному рівні відповідна діяльність координується Європейською Християнською Екологічною Мережею (ECEN).

На Вашу думку, наскільки близькі християнству ідеї бережного ставлення до природних ресурсів та наскільки потужним є потенціал церкви у поширенні цих ідей?

Ідеї відповідального ставлення до природи є невід’ємною складовою християнської віри.
„Вірую в єдиного Бога Отця вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого” – визнають щоразу православні християни та католики у „Символі віри”. Віра в Бога Творця, який уповноважує людину відповідально “порати та доглядати” (Бут 2, 15) створений Ним світ є несумісною із поведінкою радикального споживацтва, марнотратства, безвідповідальної експлуатації та руйнування природи.

Християнська віра імплікує в собі моральний імператив бережливого та турботливого відношення до Божого створіння – природи. Її руйнування класифікується вчительським Урядом Церкви як соціальний гріх, який “кричить до неба”. Натомість мудре, справедливе та помірковане ставлення до Божих дарів, як живої, так і неживої природи, є індикатором нашої відповідальності до їх Творця. 

Потенціал Церкви (християнських Церков), щодо формування екологічної свідомості та відповідальності важко переоцінити, адже вона представляє собою глобальну мережу окремих спільнот (парахіальних громад) по цілому світі. Та на жаль, на сьогодні цей велетенський потенціал не реалізується в належній мірі. Згідно з соціологічними дослідженнями саме Церква користуються найбільшим кредитом довіри в нашому суспільстві. Тому природо-захисні зусилля Церкви в Україні, зокрема інформативно-формативного характеру, можуть бути особливо ефективними.

Інтерв'ю брав Микола Шлапак, Зелена Хвиля, 18 січня 2008 р.