По апостольському читанню
Браття, радуйтеся завжди в Господі; знову кажу: радуйтеся (Флп. 247 зач.; 4, 4). Сьогодні вся Христова Церква сповнена радості, адже вчора ми спільно духовно пережили воскресіння Лазаря. Саме цим Ісус показав, що Він дійсно Син Божий, який прийшов у цей світ, прийнявши тіло свого творіння для того, щоб здійснилося те, що обіцяв Бог Отець, коли виганяв наших прародичів Адама і Єву з раю: народиться той, що зітне голову гріхові (пор. Бут 3,15).
Сьогодні Господь входить в Єрусалим для того, щоб кожен почув та сприйняв слова апостола: «Хай ваша ввічливість буде всім людям відома. Господь близько» (Флп. 247 зач.; 4, 5). Апостол Павло хоче показати, що з моменту входу Ісуса Христа в Єрусалим кожний присутній при тій події, і ми зараз маємо зрозуміти: слід змінити чимало речей, але в першу чергу повинні стати іншими ми самі, люди. Нам бракує усвідомлення спільного майбутнього (див. енцикліка «Laudato Si», 202), яке можливе завдяки жертві Ісуса на хресті, Його смерті та Воскресінню.
Це базове усвідомлення дало би можливості для розвитку нових переконань, способів поведінки та стилів життя у ставленні до ближніх і всього Божого створіння – природи (пор. енцикліка «Laudato Si», 202). Коли це стане реальністю, тоді збудуться слова апостола: «Ні про що не журіться, але в усьому виявляйте Богові ваші прохання молитвою й благанням з подякою» (Флп. 247 зач.; 4, 5). Саме так поводяться сьогодні всі свідки, які бачать вхід Спасителя в усій величі та славі, адже розуміють, що не все ще втрачено, оскільки, хоча люди і можуть деградувати, вони також здатні себе опанувати, знову виявляти доброзичливість і ставати кращими, незважаючи на будь-які психологічні чи соціальні впливи (див. енцикліка «Laudato Si», 205). Коли ми це зробимо і змінимо власний стиль життя, тоді і мир Божий, що вищий над усякий ум, про який говорить сьогоднішній апостол, берегтиме серця й думки наші у Христі Ісусі, а це означає, що зміна стилів життя може спричинити здоровий тиск на тих, у чиїх руках зосереджено політичну, економічну та соціальну владу (див. енцикліка «Laudato Si», 206), як це зробив вхід Ісуса в Єрусалим.
Підсумовуючи вище сказане, хочу заохотити кожного словами апостола: «Наостанку, брати, усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне хвали, коли яка чеснота чи яка похвала, – про те думайте. Чого ви навчилися, що прийняли, що почули та бачили в мені – те чиніте, і Бог миру буде з вами (Флп. 247 зач.; 4, 8-9). Ставаймо кращими, як це робив апостол Павло, йдучи слідами Спасителя, адже тільки прямуючи таким шляхом, зможемо розвивати в собі нову здатність не замикатися, а виходити назустріч іншим, визнавати справжню цінність інших творінь, робити щось для добра інших, встановлювати собі обмеження, щоби уникнути страждань та руйнування того, що нас оточує (див. енцикліка «Laudato Si», 208). Амінь.
Підготував о. Михайло Деревенчук референт Бюро УГКЦ з питань екології у Бучацькій єпархії
По Євангельському читанню
Цієї неділі ми слухаємо розповідь євангелиста Івана про в’їзд Ісуса на осляті до Святого міста Єрусалиму. Усі, хто зустрічав Месію, а також учні, які ще не збагнули усієї відкупительної місії їхнього Вчителя, бурхливо аплодували та щиро раділи. Ці люди поглинуті певними очікуваннями. Вони з нетерпінням ждуть визволення Ізраїля, та не можуть усвідомити, що воно прийде в інший спосіб, до цього часу їм не зрозумілий. Такий дуалізм очікувань та сподівань не втратив актуальності й донині, коли одне покоління розраховує, що їхні нащадки подолають той негативний вплив людини на біосферу, на який неспроможна чи не має бажання сучасна цивілізація.
Людина як вінець Божого творіння уже багато років намагається звільнитися від певних обов’язків, які вона отримала в Едемському саду щодо догляду та впорядкування всього світу. Вона самозакохана й не хоче збагнути, що цей обов’язок не зник і ніхто, крім неї самої, не може його виконати. Протягом усієї історії людина не надто зважала на ті наслідки, які залишала після свого домінування в цьому світі. А якщо й розуміла, то міркувала: є ще багато часу, щоб усе виправити, чи, можливо, наступні покоління вирішать проблеми, які накопичувались протягом тисячоліть. Зараз ми живемо в часі, який не дає змоги не звертати увагу чи маскувати різними відмовками відсутність проблем і право існувати безтурботно й насолоджуватись життям. Спробуймо поглянути правді у вічі і зрозуміти, чи маємо ще можливість не загубити завтрашній день.
У минулому ми здобули силу для маніпулювання світом навколо нас і для зміни вигляду всієї планети. Разом з тим, оскільки не розуміли складності глобальної екології, ці зміни безповоротно зруйнували екосистему, і нині ми постали перед екологічним колапсом. Дехто вважає, що виходом із проблеми є динамічний економічний розвиток, проте він не врятує глобальної екосистеми – навпаки, саме він є причиною екологічної кризи.
Хочеться згадати і Чорнобильську катастрофу. У ці дні ми згадуватимемо 35 річницю цієї сумної дати. Наслідки трагедії відчувають і відчуватимуть ще багато поколінь людей і світ флори та фауни. На жаль, до сьогодні в нашій країні на шальках терезів стоїть атомна енергія: як прогресивна сучасна технологія, а з іншого – неймовірні ризики для життя людини та довкілля. Варто згадати, що використання атомної енергетики несе у собі загрозу застосування «мирного атому» у військових цілях зі згубними наслідками для всього людства.
Якщо вчасно не реагувати на ці виклики, то невдовзі ми станемо свідками глобальної дестабілізації біосфери в багатьох проявах. На відміну від ядерної війни, що може загрожувати в майбутньому, зміни клімату – це нинішня реальність. Учені дійшли висновку: людська діяльність, а особливо емісія парникових газів, зокрема двоокису вуглецю, надзвичайно прискорить зміни клімату на Землі. Ніхто точно не знає, скільки двоокису вуглецю можна викидати в атмосферу без незворотних наслідків. Однак найоптимістичніші наукові оцінки засвідчують: якщо ми різко не зменшимо емісію парникових газів у наступні двадцять років, середня глобальна температура зросте на понад 2°С, що призведе до збільшення площі пустель, зникнення льодових шапок, підвищення рівня океанів і збільшення частоти екстремальних природних явищ – ураганів і тайфунів. Ці зміни, своєю чергою, знищать сільськогосподарське виробництво, затоплять міста, зроблять значну частину світу непридатною для життя і змусять сотні мільйонів біженців шукати нових домівок.
Чи зможе окрема країна, нехай найпотужніша, зупинити глобальне потепління самотужки? Якщо хочемо вижити й процвітати, людство має єдиний варіант: об’єднатися для спільного вирішення цієї проблеми.
Особлива роль у процесі екологічного порятунку людства належить нам, християнам, які покликані наслідувати Ісуса Христа – нашого Творця і Спасителя, у ставленні до ближніх і всього Божого створіння – природи.
Підготував о. Роман Романович референт Бюро УГКЦ з питань екології у Київській архієпархії
Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2021 р.