По апостольському читанню
Сьогоднішня, п’ята неділя Великого посту, повідомляє нам, що уже зовсім близько прихід великого свята Христового Воскресіння. А це в свою чергу змушує нас задуматись і задати собі питання: наскільки я готовий прийняти Воскреслого Христа у своє життя і взагалі чи насправді у житті кожного з нас залишилось місце для нашого Господа? Адже ми так іноді рідко розмовляємо з Ним і не запрошуємо до себе, а моє власне «Его» цілком поглинуло мене і апріорі не дозволяє поділитись ще з кимось простором власного життя.
Ось тому роздуми над сьогоднішнім апостолом допоможуть нам краще підготуватись до величного свята Воскресіння та оцінити наскільки ми цінні в Божих очах. Апостол Павло в посланні до Євреїв пише про цінність Христової жертви щодо кожного з нас кажучи: « Бо коли кров козлів і биків та попіл з телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, то скільки більше кров Христа, – який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, – очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!» (Євр 9,14).
Що ж, глянемо чим займалося людство у минулому і чого воно прагне у найближчому майбутньому. Тисячоліттями людство шукало відповіді і вирішення трьох найважливіших проблем, які турбували її ще з часів сільськогосподарської революції. Цими проблемами були: голод, чума (тобто епідемії) та війна. Численні мислителі і пророки доходили висновку, що голод, чума і війна повинні бути невід’ємною частиною космічного плану Бога чи нашої недосконалої природи, і ніщо в кінці всіх часів не звільнить нас від них.
І все ж, на світанку третього тисячоліття людство прокидається для повної реалізації своїх можливостей. Більшість людей не часто думають про це, однак за останні кілька десятиліть ми знову змогли взяти під контроль голод, чуму і війну. Звичайно, ці проблеми ще не повністю подолано, проте із безмежних і неконтрольованих сил вони трансформувались у виклики, з якими реально впоратися. Уперше в історії більше людей помирає від переїдання, аніж від недоїдання, дедалі більше помирає від старості, аніж від інфекційних хворіб, і дедалі більше – через самогубства, аніж від дій солдатів, терористів і злочинців разом узятих. Варто зазначити, що у світі не лишилося природних голодоморів – є лише політичні. Якщо люди в Сирії, Судані чи Сомалі вмирають від голоду, то це тому, що деякі політики хочуть цього.
Попри те, що порядок денний президентів, голів корпорацій і генералів заповнено економічними кризами й воєнними конфліктами, у глобальному масштабі історії людство може підвести очі й почати вдивлятися в нові горизонти. Тож, які проекти замінять боротьбу з голодом, епідеміями і війнами в найвищих пунктах порядку денного людства у XXI столітті?
Одним з головних проектів буде захист людства й планети в цілому від загроз, притаманних нашій власній силі. Ми змогли взяти під контроль голод, епідемії й війну головним чином завдяки нашому феноменальному економічному розвитку, що забезпечує нам достаток у харчах, медикаментах, енергії та сировині. Однак цей самий розвиток дестабілізує екологічну рівновагу на планеті в незліченні способи, які ми лише почали виявляти. Людство спізнюється в усвідомленні цієї небезпеки й ще мало що зробило стосовно цього, попри всі розмови про забруднення, глобальне потепління й зміну клімату. Більшість країн все ще мають докласти серйозних економічних чи політичних зусиль, щоб досягти поліпшення ситуації. Коли настає час обирати між економічним розвитком і екологічною стабільністю, політики, керівники бізнесу й виборці майже завжди віддають перевагу розвиткові. У XXI столітті ми мусимо докласти ще більше зусиль, щоб уникнути катастрофи. Про те люди рідко задоволені тим, що вже мають. Найпоширенішою реакцією людської уяви стосовно досягнень є не заспокоєння, а прагнення до більшого. Люди завжди шукають чогось кращого, більшого, смачнішого. Коли людство отримає нову величезну силу і коли загроза голоду, епідемії і війни нарешті зникне, що ми робитимемо? Що увесь день робитимуть учені, інвестори, банкіри й президенти? Писатимуть вірші?
Забезпечуючи безпрецедентний рівень процвітання, здоров’я й гармонії і враховуючи наші останні результати і нинішні цінності, наступною метою людства, радше за все, буде бажання безсмертя, щастя й божественність. А, піднявши людство над тваринним рівнем боротьби за існування, націлимось на те, щоб підняти людей до рівня богів і перетворити Homo sapiens на Homo deus. Мабуть такий сценарій майбутнього розвитку людства не усі сприйматимуть, про те, аналізуючи її розвиток та вдивляючись в історію, ми все ж таки погодимось на такий розвиток подій. Що ж тоді виникають питання: чи він правильний? чи він єдиний? чи має він інші варіанти та можливості?
Звісно, моделей варіантів розвитку майбутнього людства є багато, про те чи усі даватимуть змогу іти в правильному напрямку обожествлення людини згідно з наукою Христа та Святих Отців, а не власних амбіцій – стати «немов Боги». Тому цей короткий екскурс у процес боротьби та виживання людської цивілізації вчергове показує, що силу та мрії людини потрібно спрямовувати у напрямку свого Творця, бо лише завдяки Його бажанню бути з нами і жертві Його Сина ми справді стаємо дітьми свого Отця, що задля великої любові стосовно кожного з нас сотворив цей чудовий світ, який оточує нас.
Підготував: о. Роман Романович, референт Бюро УГКЦ з питань екології Київської архієпархії УГКЦ
По євангельському читанню
Розпочну із простого запитання: Чи відрізнявся Христос з-поміж свого оточення, чи був схожий на нього, чи «зливався» з ним? Мабуть, відповідь на це питання не складна для нас. Зовнішньо – можливо ототожнювався, як людина. Однак як Бог відрізнявся істиною в своїх словах і діях, якими разюче контрастував із людьми довкола, потрохи уподібнюючи до себе апостолів – своїх учнів, послідовників, друзів, проповідників.
Якщо хтось із нас через віру наших батьків, власне навернення, хрещення долучає себе до цієї божественно-людської лінії учнів, друзів, послідовників, проповідників Христа, то у витоках сягає самого Бога. Ось який це привілей, яка гідність, яка божественно-людська гідність – бути християнином!
Один із численних, безмежних аспектів цього божественно-людського статусу, стилю життя – християнства – описує наш Господь у сьогоднішньому своєму євангельському словесному зверненні до нас. «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, верховодять ними, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами…» (Мр 10, 42-43). У мене особисто, у кожного з вас, у стосунках між нами, у ставленні до інших у нас має бути не так, як в інших людей, якщо ми приєдналися до цього божественно-людського ряду християнства. Стосунки любові, взаємоповаги і підтримки, допомоги і милосердя, вірності ідеалам віри і служіння Богові, ближнім, народові і всьому людству – це ті аспекти, яких сьогодні часто бракує, на жаль, численним нехристиянам довкола нас, а також поверхневим, формальним із нас.
Християнство як стиль життя і приналежність до Господньої апостольської лінії людства – Церкви – є справді багатоаспектним, безмежним. Не так, як у вельмож цього світу, тобто нехристиян чи поверхневих християн, у нас, християн, мало би бути ставлення до природи, до її вичерпних ресурсів. Якщо творчо перефразувати сьогоднішнього і вічного Христа, то отримаємо такі Його слова: «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями природи і ресурсів, забруднюють, вихолощують, виснажують, неекономно ставляться до них, а їхні вельможі утискають їх. Не так воно хай буде між вами…». Тобто сучасні князі та їхні вельможі не сприймають природу і її ресурси як Боже творіння, не думають про те, наскільки їхні контакти з довкіллям впливають на їхнє та інших здоров’я, не кажучи вже про майбуття наступних поколінь, їхніх і чужих дітей…
«Не так воно хай буде між вами…» Не може християнин належати до ряду оцих князів і вельмож цього світу. Бо тоді він – не християнин, а людина, істота, що дбає про себе і своє «сьогодні» для своїх. Бо він тоді – християнин поверхневий, блукаючий поза дванадцятьма апостолами і поза сімдесяти їхніми учнями, десь поодаль від них. «Не так хай буде між вами…» і подальші Божі слова про служіння іншим означають також служіння природі, її ресурсам. Це служіння, тобто бережливе, економне ставлення, усвідомлення своїх згубних звичок та стереотипів поведінки минулого чи негідного прикладу минулого покоління людей, переосмислення свого ставлення до природи і її ресурсів у щоденному контакті зі землею, повітрям, водою, лісом, горами, рівнинами, височинами й ярами, перетворюється на служіння здоров’ю своєму, ближнього і ближніх, і сягне служіння Богові. Адже тоді досягнемо рівня Його служіння нам – як Він постійно підтримує все довколишнє створіння і аж до своєї страсної смерті любить кожного з нас.
Можливо, через падшість власної природи нам не вдасться так спілкуватися зі створінням, як це робить Господь, щоб не знищувати. Але примноження цього створіння мінімізація споживацького тиску на нього буде служінням нашим Богові і ближнім. Ми цього, можливо, глибоко не усвідомлюємо, але таке служіння природі, а через неї – Богові і ближнім – є чи не найвеличнішим богоуподібнюючим служінням для кожного християнина, адже це служіння охоплює «і всіх, все», як молимося під час Служби Божої. І мертвих та їхнє мирне спочивання в земній гробниці, і живих та їхньому здоров’ю, і ненароджених, тобто майбутні покоління. Класична Шевченківська тріада людства може втілюватися в наших бережливих діях у стосунку до навколишнього Божого створіння.
«… але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.» (Мр 10, 44-45).
Підготував: о. Дмитро Сенейко, референт Бюро УГКЦ з питань екології Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2020 р