По апостольському читанню
«Маючи великого архиєрея, що пройшов небо, Ісуса, Божого Сина, тримаймося твердо віровизнання».
У посланні до євреїв апостол Павло ще раз наголошує на тому, щоб ми твердо трималися нашого християнського коріння, християнських цінностей, нашого віровизнання, які мали би бути головним фундаментом, основою та концептуальним кейсом нашої суспільної дійсності.
Але, насправді, однією з початкових точок відліку християнського життя є наша жива віра. Чи справді ми віримо в Слово Боже, в Святе Писання, у прості слова Ісуса, зверненні до нас через євангельські тексти. Скажімо, коли ми переступаємо поріг Церкви, йдучи додому, після Літургії, чи ми часом не поводимося так, наче, Бога нема?
На чому має будуватися наше віровизнання, наші християнські цінності? На Божому Слові!
У 1945 році, коли до Чехословаччини вступили радянські війська, то арештували священиків у Празі. І був один священнослужитель, який потрапив до однієї в’язниці, де і далі продовжував служити тим в’язням, які до нього приходили. Служив Літургію, сповідав, духовно провадив та страждав разом з усіма. За дуже короткий час авторитет цього душпастиря став настільки великим, що його почала побоюватися тюремна адміністрація. Вони не знали, що з ним зробити. Хотіли його вбити, але боялися, щоб його смерть не породила бунту серед в’язнів, ще гіршої біди для тюремних наглядачів.
І тоді, закликавши цього священика, вони відкрили Святе Письмо, один з євангельських текстів і запитали, чи він вірить у все, що написано у цій книзі? Душпастир відповів, що так, вірить. І вони відкрили йому на словах, коли Христос звертається до своїх учнів і каже: «Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, і ніщо вам не зашкодить» (Лк 10,19). Наглядачі ще раз запитали чи вірить він у ці слова? Священик відповів, що вірить. Тоді вони показали йому отруту, взяли кішку, капнули одну каплю цієї отрути їй у рот і кішка одразу здохла. Тоді простягнули цю отруту священику і сказали, що якщо вірить у слова Христа, то йому не має пошкодити ця отрута.
І в цей момент у голові цього душпастиря зародилася делема. Він розумів, що якщо вип’є, то, звісно, що помре, і не буде більше кому опікуватися тими всіма в’язнями, а з іншого боку, він розумів, що, якщо не вип’є, то він перекреслить усе те, у що він до цього часу вірив. Він взяв цю отруту, поблагословив її і випив. І йому нічого не сталося. Як це побачили наглядачі, то вони так налякалися, що виставили священнослужителя за стіни тюрми, щоб вони його більше не бачили.
Нам сьогодні ніхто не дає пити отрути, щоб пересвідчитися наскільки ми віримо у Боже Слово. Але часто так стається, що ми самі продукуємо отруту, яку впускаємо у цей світ через своє безвідповідальне, хаотичне та споживацьке життя. Чи наша віра сьогодні вчить нас відповідально ставитися до Богом створеного світу: бережливо використовувати Божі дари природи, зовнішнього світу, який створений самим Господом Богом для нашого добра?
Війни, хижацьке використання природних ресурсів, халатна есплуатація Божих дарів – це безвідповідальна діяльність людини, яка отруює цей світ, своє життя та життя свого ближнього.
Задумаймося, чи ми все у своєму житті робимо по критеріях нашої християнської віри, яка має бути орієнтиром, дороговказом для доброї, успішної життєвої дороги. Амінь.
Підготував: о. Максим Кролевський, екореферент Харківського екзархату
По євангельському читанню
Кожна людина на початку Великого посту, зазвичай, підкріплюється добрими ідеями та постановами, щоб якомога краще та ефективніше провести піст. Але, коли проходить тиждень-другий, то часто спокуси та труднощі на духовній ниві призводять до упадку, зневіри та гріха. Саме у цей період екватора посту, Церква відзначає хрестопоклінну неділю, яка своєю суттю та змістом, уривком літургійного євангельського читання піднімає та підбадьорює людський дух, пригадуючи та виставляючи для почитання животворящий хрест Господній. Хрест, який став спасінням, будучи шибеницею, отримав через Воскресіння Христове животворящу силу. Якою великою тайною для християн є хрест Христа – тайною страждань та невимовною любов'ю.
Споглядаючи на хрест, ми наче проходимо Хресну дорогу разом із Спасителем. А Христос звертається до кожного: "Хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого і йде слідом за Мною" Мр 8, 34
Ми зрікаємося себе самих, коли чинимо волю Господню, коли виконуємо заповіді, коли слухаємо Його слово. Часто, життя людини є хресною дорогою страждань та терпінь, які походять від її самої, або від інших. Відбувається це при тій умові, коли людина не має бажання змінюватися та іде дорогою гріха.
Одною з найбільших причин страждання людства надмірне піклування про власне тіло, матеріальний добробут, багатство та суспільний статус. Як наслідок мало або й зовсім не думає про власну душу. Отож Євангелія сьогоднішньої неділі застерігає, наче запитує у нас:"...Яка користь людині, що здобуде увесь світ, а занапастить власну душу?....Що може людина дати взамін за власну душу?"
Хресна Дорога, страждання та смерть Спасителя на хресті стали наслідком діянь людини, яку Він сам же створив з любові та дав їй все необхідне, щоб бути щасливою. Натомість людина, кожного разу, коли грішить, розпинає свого Творця. Вона шкодить не лише собі, а й своїм ближнім та сотвореній дійсності, яку отримала завдання берегти та піклуватися.
Дуже важливо людині нарешті пригадати своє післанництво та зайняти правильну життєву позицію, таку, яка б сприяла її щастю та добробуту, адже дуже багато залежить від її діянь. Та й саме на людині лежить велика відповідальність, покладена Творцем: піклуватися та оберігати сотворений світ, себе та ближніх.
У сьогоднішні дні людство веде боротьбу з коронавірусом, багато людей страждають, терплять та помирають. Сьогодні, як ніколи, людська позиція та вчинки, відіграють велику вагу для збереження життя на землі, тепер усі мають по-іншому глянути на цінність людської особи та життя. Як не прикро, але сьогоднішня ситуація показує, що багатство та великі гроші не мають сьогодні ваги та не є захороною від потенційного зараження небезпечним вірусом. Багатьом доводиться чути та спостерігати, як люди все більше звертаються до Бога, моляться та просять заступництва.
Важливим моментом життя людини є прагнути покаяння та покаятися, бо лише тоді можливі правильні рішення та щасливе майбутнє. Людина покликана брати приклад із життя Христа, який є найкращим взірцем для наслідування! Христос бере на себе велику відповідальність, коли з любові до людини та світу переносить страждання, зневагу аж до хресної смерті. Заради відкуплення та спасіння людського роду. При хресті Христовому висіло два розбійники, які обидва мали можливість покаятися, але зробив це лише один, і його рішення змінило його майбутнє.
Дух хрестопоклінної неділі, закликає нас до любові та правильних рішень, до розуміння та усвідомлення того, що частка у стражданні та смерті Христа, лежить на мені особисто і саме я каючись, молячись, змінюючись та перебуваючи у любові стаю здатним змінювати світ на краще.
Підготував: о. Михайло Неїжмак, екореферент Донецького екзархату
Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2020 р.