По апостольському читанню
Дорогі в Христі брати і сестри! Послання до євреїв відрізняється від інших апостольських листів, які по своїй структурі мають всі типові складові листа: адресат, привітання, відправник, прощальні побажання. Натомість лист до євреїв – це свого роду богословський трактат, в якому автор для християн юдейського походження викладає суть християнської віри, утверджуючи їх у правильності їхнього вибору.
В І главі послання на основі старозавітних псалмів автор порівнює відношення ангелів, яких юдеї сприймали як посередників Божого об’явлення, до Ісуса Христа, якого називає «Господом», що «на початку заснував землю і небеса» (Євр. 1, 10.), даючи можливість чітко зрозуміти, що Бог Творець об’являє людині Себе самого в Сині. Божий Син є правдивий Бог, вищий понад ангельські чини, Співтворець всього сущого і водночас Месія, Відкупитель людського роду.
Чи доводилося Вам бути свідками того, коли маленькій дитині на день народження дарують якийсь цінний подарунок, запакований в красиву коробку, обгорнуту різнобарвним папером і перев’язану яскравою стрічкою чи бантом? Дитина начебто радіє подарункові, а потім, через деякий час, відкладає його в сторону і зосереджує свою увагу на коробці та обгортці – грається ними, будує іграшковий будиночок, чи використовує як ліжечко для своїх ляльок, носиться з бантом, шелестить папером чи накриває ним умовне ліжечко. Поступово й дорослі долучаються до дитячої забави, і поволі всі забувають про подарунок, а всю свою увагу зосереджують на упаковці.
Господь дав нам цей світ, в якому ми живемо, як дар, щоб, споглядаючи красу і гармонію Богом створеного світу, люди могли зрозуміти і збагнути наскільки досконалим і величним є Творець. Однак, дуже часто, люди всю свою увагу зосереджують саме на створінні, забуваючи про Першопричину. Нехтуючи тим, що й самі покликані до життя Творцем і є одним із створінь, люди, керуючись жадобою збагачення, швидкої наживи і особистої вигоди, спричиняються до нищення та руйнування природного довкілля. З іншої сторони трапляються випадки, коли люди абсолютизують, обожествлюють природу, проголошують її недоторканною і всю свою увагу, зусилля чи навіть життя присвячують знову ж таки створінню. І в першому, і другому випадку людина втрачає контакт з Творцем і матеріальні речі не дозволяють глянути духовними очима на цей світ та збагнути покликання людини в ньому. Обгортка стає більш привабливою ніж подарунок.
В Катехизмі УГКЦ «Христос наша пасха» зазначається, що «довкілля не можна ні зводити до об’єкта маніпуляції та експлуатації, ні абсолютизувати й ставити понад гідність людської особи». Адже основне завдання створіння, як читаємо в псалмах – прославляти свого Творця, натомість завдання людини – опікуватися природним довкіллям і через сотворений світ пізнавати і єднатися з Господом. Тільки людина, яка пізнала Христа і є в єдності з Ним, здатна з трепетом і любов’ю ставитися до всього. Наскільки більшим є Господь над сотворений Ним світ, що вся краса в порівнянні з Ним є наче одяг, який зношується, старіє, стає непридатним та й зникає. Бог є остаточною метою людини!
Тому, як читаємо в апостолі, ми мусимо дуже пильно вважати на те, що навколо нас відбувається, що пропонується і що пропагується, та відкривати Божі істини і відкидати людську правду, котра відвертає нас від Бога, замінюючи Його чимось дочасним.
Придивімся уважніше, щоб побачити, Хто такий Ісус: яку роль Він грав і грає в Божому задумі і особистому житті кожного з нас – вінці Божого створіння.
Підготував: о. Михайло Дзуль, екореферент Івано-Франківської архієпархії УГКЦ
По євангельському читанню
Сьогоднішній уривок недільної Євангелії є про гріх і прощення, хворобу та зцілення, а також про те, що кожен має власний шлях до Божого Дому. Всі події сьогоднішнього уривку відбуваються в Капернаумі, домі, в якому замешкав Ісус. На якийсь період часу цей дім є в прямому сенсі Божим домом, до якого приходили люди, щоб побачити і почути Слово. Ці четверо відчайдухів, про яких згадує євангелист Марко, і той розслаблений, настільки хотіли зустрічі з Христом, що насмілилися на нечуване – розібрати дах цього Божого дому.
Наскільки сильно ми з вами шукаємо такої зустрічі? Чи наші храми є такими переповненими в неділі та свята, що хтось повинен шукати якогось незвичайного способу попасти до середини? Навпаки, через загрозу короновірусу людям рекомендовано уникати людних місць. І це є викликом для нашої віри, яка має статися сильнішою від страху. COVID-19 загрожує не лише людському життю та економіці, але і підриває наше довір'я до Бога. Якщо ми більше боїмося, ніж віримо, то який сенс такої віри? Важливими і будуючими словами св. Марка є згадка про те, що Ісус робить уздоровлення, "побачивши їхню віру".
Через розібрану стелю будинку всі присутні могли побачити не лише чотирьох диваків із мотузками, а й відкрите Небо. Кожен наш храм, нехай і перекритий, являє нам Небо на землі. Більше того, ціла наша земля є в певному сенсі віддзеркаленням Неба. Споглядаючи красу та досконалість створеного Богом світу, людина ніби заглядає очима віри на Небо, де перебуває Творець. Коли людина спотворює Божий задум, безвідповідально ставиться до всього сотвореного – вона грішить.
Звертання, яке ми чуємо в цьому уривку: "сину, прощаються всі гріхи твої" кожен з присутніх проінтерпритував у різний спосіб. Хтось побачив в них богохульство, хтось чудо, хтось надію, а Хтось просто робив те, що мав зробити. Бог не просто оздоровляє. Він зціляє: повертає людині цілість тіла, душі і духа. Це робить і кожен священик, який вділяє розрішення каяннику і дає покуту. Покута, як і ложе, що ніс бувший розслаблений додому, не дає нам цілковито "розслабитися". Тут чітко вказано на пряме співвідношення між гріхом і хворобою. Саме тому правдиве уздоровлення може бути хіба зціленням, коли здоров'я повертається не лише до тіла, а й до душі.
Сьогодні багато говорять про те, що здоров'я людей напряму залежить від стану довкілля. З цим важко посперечатися, адже людина не може не жити, щоб не дихати, харчуватися, втамовувати спрагу, вмиватися тощо. Всі ресурси, які людина споживає в той чи інший спосіб, стаються невід'ємною частиною її самої. Екологічний гріх є не тільки образою Бога, а й нищенням людиною самої себе. І немає жодної людини, яка б жила і не згрішила екологічним гріхом.
Час Великого Посту – це час великих звершень. Ми повинні не лише у сповіді покаятися з екологічних гріхів, а й зробити щось дуже конкретне, щоб повернути землі вигляд втраченого раю. Це може бути посаджене дерево, прибране сміття, вкручений в кран аератор, заопікування безпритульною твариною та багато інших актів дияконії.
Останні слова цього євангельського уривку вказують на загальне захоплення та здивування: "Ніколи ми такого не бачили". Екологічне навернення, до якого сьогодні закликає наша Церква, також розпочинається з подиву і захоплення. Найпростіший спосіб пізнати Бога – це споглянути на Його твориво.
Якщо кожного року ми дивилися на ліс, на поле, на дощ, на річку, на тварин одними очима, а цього року подивилися іншими, захопленими і зачудованими: ми пережили екологічне навернення! Якщо ми смітили, нищили, ставилися безвідповідально, а тепер вирішили покаятися, ми пережили екологічне навернення! Якщо ми в молитві поміж всіма проханнями знайшли час подякувати за всі безмірні дари, якими Він нас обдарував, будьмо певні, що і цього разу ми пережили екологічне навернення! Амінь!
Підготував: о. Олег Кобель, екореферент Стрийської єпархії УГКЦ
Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2020 р.