Пасовища в Україні опинилися в замкненому колі: занепад тваринництва знижує попит на кормові угіддя, а вища дохідність монокультур штовхає аграріїв до їхнього розорення (часто незаконного). Проте без пасовищ громади втрачають воду, відчувають посилені посухи та позбавляють фермерів базового ресурсу для самозайнятості. Як розірвати це коло та захистити біорізноманіття — обговорювали на круглому столі.
Нещодавно Центр екологічних ініціатив «Екодія» спільно з ГС «Бізнес-мережа сільських жінок» та Шведським товариством охорони природи (SSNC) провели міжнародний круглий стіл «Рівність і стійкість сільських територій через жіноче лідерство в управлінні пасовищами та тваринництві». Подія об’єднала фермерок і фермерів, дорадників, науковців та представників влади від місцевого до національного рівня.
Швидке скорочення пасовищних угідь внаслідок перепрофілювання земель, поширення монокультур, а також деградація травостою становлять загрозу не лише для екологічної стабільності, а й для життєздатності дрібних господарств. Те, що у часи глибокої кризи хтось продовжує займатися тваринництвом, уже виглядає як подвиг.
«Стійкість сільських територій — це не просто стандартна фраза. Насправді вона виглядає як жінка-фермерка, яка своїми руками дбає про свою землю, про своїх тварин та про свою спільноту в найскладніших умовах», — наголосив Бо Лагер, старший радник з питань сільського господарства Шведського товариства охорони природи.
Цифри, що вражають: криза тваринництва та вакуум контролю
Під час круглого столу спікери озвучили офіційні дані та результати нового аналітичного дослідження, які демонструють масштаб катастрофи.
Представник Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства Андрій Кравченко навів точні цифри Держстату: загалом в Україні наразі налічується трохи більше 1,7 млн голів ВРХ, і це в 14 разів менше, ніж у 1991 році. Поголів’я овець та кіз за роки незалежності зменшилося в 10 разів, а коней — в 6 разів.
Цей занепад безпосередньо віддзеркалюється на стані українських земель. Експерт Олександр Шевченко презентував результати супутникового та картографічного моніторингу 11 українських громад, порівнявши дані 1990-х років із сучасними знімками:
За даними Держгеокадастру, площа пасовищ і сіножатей в Україні становить 2,91 млн га, що в 2,7 рази менше порівняно з 2011 роком.
Індекс трансформації становить 64,4%. Це означає, що майже дві третини колишніх пасовищ або переорієнтовані під ріллю, або забудовані, або повністю занедбані.
Проте найбільша проблема правового режиму полягає в тому, що 37,3% випадків розорювання є повністю неофіційними (без документального оформлення). При цьому 66,1% опитаних не знають жодного випадку притягнення до відповідальності за таке самовільне захоплення земель.
Кліматична загроза та пастки для громад
Фахівець зі збереження екосистем «Екодії» Богдан Кученко у своєму виступі показав, що знищення пасовищ це пряма кліматична загроза для громад. Кормові угіддя втрачають функцію двома шляхами: активним розорюванням (на півдні та в центрі) або пасивним занедбанням і заростанням чагарниками (на півночі та заході через відсутність випасу).
Богдан зазначає, що наші знамениті чорноземи утворилися саме завдяки тисячолітньому існуванню степових трав і їхній потужній кореневій системі. Пасовища утримують вуглець у ґрунті. Коли їх розорюють, вуглець масово вивільняється в атмосферу у вигляді CO2, посилюючи парниковий ефект.
Трав’яний покрив утримує вологу і поповнює підземні водоносні горизонти, що критично для Півдня України, де триває опустелювання (аридизація). Розорані поля поглинають сонячне тепло і перегрівають мікроклімат, тоді як пасовища завдяки ефекту альбедо відбивають промені й охолоджують територію.
Проте на місцевому рівні бракує інструментів захисту. Валерія Фурманова, директорка департаменту АПК Кіровоградської ОВА, зазначила, що наразі жодна місцева чи обласна програма підтримки не має прямого фінансового напряму для збереження пасовищ. Громади рятують пасовища хитрощами: або просто тримають їх у резерві, користуючись воєнним мораторієм на приватизацію, або масово переводять у природозаповідний фонд (ПЗФ). Проте останнє часто стає пасткою, бо статус ПЗФ взагалі забороняє будь-яке випасання худоби, що без природного косіння знову призводить до деградації та заростання травостою.
Голос із поля: виклики війни та засухи
На підтвердження аналітичних висновків фермерка Ольга Бурлака з Одещини поділилася власним досвідом. Через спекотний клімат посуха випалює пасовища вже в липні, а бюрократичний процес оформлення 15 га землі під випас затягнувся на понад пів року та вимагав великих фінансових витрат. Окрім клімату, доводиться боротися зі специфічними викликами: сусідні поля обробляють агресивною агрохімією, яка стікає в яри під час дощів, а табуни диких свиней від мисливських господарств нищать посіви та ламають електропастухи.
Ситуацію значно ускладнює повномасштабна війна. У сільських районах регіонів, що найбільше постраждали від конфлікту (Миколаївщина, Херсонщина, Одещина, Дніпропетровщина), хронічні проблеми загострилися. Через мобілізацію чоловіків саме жінки взяли на себе управління дрібними господарствами. Попри те, що вони забезпечують локальну продовольчу безпеку, фермерки часто стикаються з браком офіційного доступу до землі, освіти та фінансових ресурсів. Крім того, для багатьох громад питання пасовищ віднедавна не може розглядатися без урахування мінування, обстрілів та руйнування інфраструктури.
Жіноче лідерство як основа відновлення
Саме тому одним із ключових завдань нового спільного проєкту є посилення спроможності жінок в агросфері.
«Просування можливостей сільських жінок та їхнього доступу до ресурсів є ключовим для того, щоб українське сільське господарство взагалі існувало та було технологічно посильним для жінок у селі», — підкреслила Софія Буртак, голова правління ГС «Бізнес-мережа сільських жінок». Експертка додала, що ефективне управління пасовищами та розвиток кооперації допомагають фермеркам спільно долати логістичні виклики та лобіювати інтереси перед громадами.
Забезпечення належного управління пасовищами та тваринництвом в Україні має вирішальне значення для сталого землекористування.
«Стійкість усіх фермерів значною мірою залежить від стану ґрунтів, які вони використовують, та загального стану навколишнього середовища. Війна та кліматична криза створили додаткові виклики. Цей проєкт принесе користь зацікавленим сторонам і наблизить Україну до цілей ЄС у сфері біорізноманіття та клімату», — підсумувала Марія Бєлкіна, заступниця директора громадської організації «Екодія».
Джерело: Екодія