Природа України надзвичайно різноманітна – вона містить в собі просторі степи і таємничі ліси, стрімкі ріки та непрохідні болота, альпійські луки та піщані коси, багаті на питну воду прісні озера та важливі для низки птахів солоні лимани, таємничі морські оселища, а також цілу низку інших типових та рідкісних біотопів.
Серед них особливу групу складають водно-болотні угіддя. Відповідно до ратифікованої Україною Рамсарської конвенції, вони включають усі болота і заболочені території, а також прісні, солонкуваті або солоні водойми, глибина яких не перевищує шести метрів під час відпливу. Згадана конвенція зобов’язує держави виділяти на своїй території водно-болотні угіддя міжнародного значення та сприяти збереженню водно-болотних угідь і водоплавних птахів шляхом створення природних резерватів.
Оскільки Рамсарську конвенцію було підписано 2 лютого 1971 року, то щорічно у цей день відзначають міжнародний день водно-болотних угідь (далі – ВБУ).
Як ви вже зрозуміли, Україна належить до тих країн, які можуть похвалитись багатством своїх ВБУ. Тож далі ми розповімо про деякі найбільш цікаві та унікальні серед них.
Постер із темою цьогорічного дня ВБУ «Водно-болотні угіддя та добробут людини» із сайту World Wetlands Day
Макове болото
На півночі Рівненщини за декілька кілометрів від річки Горинь розташовується досить непримітне, на перший погляд, верхове болото, яке колись назвали Маковим. Подібні болота ще називають оліготрофними через низький рівень поживних речовин у їхніх водах, зумовлений виключно дощовим живленням. І хоча їхня площа на Поліссі суттєво менша за площу низинних та перехідних боліт, рідкістю подібні болота аж ніяк не назвеш.
Але вже понад 2 роки Макове болото офіційно може вважатись унікальним, оскільки носить статус пралісової пам’ятки природи – найбільшої у рівнинній частині України. Як так сталось, що болото стало пралісовою пам’яткою – напевно здивуєтесь ви.
Річ у тім, що навіть у суворих умовах верхових боліт з часом можуть формуватись ліси із сосни та частково берези – дерев, які добре адаптуються до нестачі поживних речовин. Однак, ці ліси досить нетипові для пересічного відвідувача – тонкі та невисокі сосни, які в звичайному лісі мали б вік 30-40 років, на болоті досягають подібних розмірів у віці 150-200 років. Все ж даються взнаки дефіцит мінералів та надлишок води.
Макове болото на супутниковому знімку Google Maps
Територія Макового болота належить до лісового фонду України та перебуває у віданні Володимирецького лісгоспу. Протягом десятиліть лісівники вважали цю територію звичайним заболоченим лісом, який можна буде зрубати за потреби. І лише декілька років тому науковці у пошуках добре збережених старовікових лісів відвідали Макове болото і встановили, що вік дерев на ньому перевищує 150 років. Після тривалих перемовин із лісгоспом щодо статусу цієї ділянки, науковці таки змогли переконати лісівників у необхідності її збереження і в грудні 2021 року Рівненська обласна рада проголосувала за створення пралісової пам’ятки природи місцевого значення «Макове болото».
Тут мало би бути щасливе закінчення цієї історії, однак геть нещодавно у болота з’явилась велика проблема. Державна служба геології та надр України продала на аукціоні спеціальний дозвіл не видобування торфу, який повністю охоплює територію Макового болота. Закон «Про природно-заповідний фонд» забороняє здійснювати на території пам’яток природи будь-які дії, що можуть завдати шкоди охоронюваній природі. Цілком логічно, що під заборону потрапляє і видобуток корисних копалин, особливо відкритим способом, як зазвичай видобувають торф.
Скоріш за все, проєкт буде заморожений на етапі оцінки впливу на довкілля. Але той факт, що переможець аукціону вже заплатив за спецдозвіл 25 млн гривень свідчить, що за збереження Макового болота ще доведеться позмагатись.
Атак-Боржавське
Розташоване в заплаві закарпатської річки Боржава, це урочище славиться однією із найкраще збережених в Україні ділянок заплавного ясенево-дубового лісу і має статус ВБУ міжнародного значення. Особлива цінність цього об’єкта полягає у поєднанні сотень гектарів природного старовікового лісу та природної річки, яка регулярно виходить із берегів і збагачує заплавний ліс поживними речовинами. Завдяки цьому дерева тут виростають до 40 метрів заввишки. А також ця екосистема є гарним прикладом того, що до ВБУ можна відносити і території, які не вкриті водою більшу частину року, а затоплюються лише під час повеней.
На жаль, лише 20% території цього ВБУ віднесені до пам’ятки природи, що залишає можливість проведення рубок на решті території. Передусім вирубуються найбільші дерева, які найцікавіші з комерційної точки зору, але водночас є найбільшою цінністю цього урочища і важливі для підтримки низки інших видів. Наприклад, чорний лелека або хижі птахи можуть гніздитись лише на старих деревах, що мають достатньо простору для великих гнізд.
Заплавний ліс в урочищі «Атак-Боржавське». Фото – Ігор Гоцик.
Дельта Дніпра
Ще одне ВБУ міжнародного значення. Охоплює понад 34 тисячі гектарів у межах Нижньодніпровського національного природного парку, який своєю чергою покриває єдину збережену в досить природному стані ділянку русла Дніпра в межах України. Ця територія являє собою мереживо із річкових рукавів, низинних боліт, заплавних лісів, озер та піщаних кучугур. Вона є важливим місцем для гніздівлі та харчування багатьох видів коловодних птахів (зокрема пелікана рожевого, орлана білохвоста, кулика-довгонога, коровайки бурої та чепури великої) і складовою Дніпровського меридіанного міграційного шляху — одного із ключових маршрутів міграцій птахів на території України. На цьому прикладі можна зафіксувати особливу роль ВБУ для водоплавних птахів, що окремо відзначено у Рамсарській конвенції.
Орлан-білохвіст. Фото: https://www.animalia.bio/uk/white-tailed-eagle?taxonomy=191
Кулик-довгоніг. Фото: https://www.animalia.bio/uk/black-winged-stilt?taxonomy=1297
Дельта Дніпра сильно постраждала від підриву Каховської ГЕС, оскільки на всій її території рівень води короткочасно підвищився на декілька метрів у нетиповий період року. У багатьох птахів у цей час вже почався сезон гніздування, і паводок вбив велику кількість пташенят одних видів та пошкодив яйця інших видів.
Поки можна лише припускати масштаби втрат популяцій птахів та інших груп живих організмів, оскільки через цю територію проходить лінія фронту і будь-які прямі дослідження неможливі.
Панорама дельти Дніпра (Нижньодніпровський НПП). Фото – Олег Марчук
Каркінітська і Джарилгацька затоки
На півдні Україна має протяжну берегову лінію, включаючи узбережжя Чорного та Азовського морів – із різноманітними затоками, піщаними мілинами, лагунами і лиманами, приморськими озерами та скельними виходами. Всі вони представляють собою унікальні типи оселищ, важливі для збереження приморського і морського біорізноманіття. Не дивно, що саме тут розташовані найбільші за площею ВБУ України.
Одне з найцінніших угідь Північного Причорномор’я – ВБУ «Каркінітська і Джарилгацька затоки». Воно простягається від узбережжя навколо Скадовська аж до кримських берегів, включаючи в себе обширну акваторію обох заток із піщаними косами і прибережною смугою, островом Джарилгач, солоними лагунами та акваторією уздовж північного узбережжя Криму. До його складу включено і декілька окремих об’єктів природно-заповідного фонду. Не так багато ВБУ можуть похвалитися аж таким різноманіттям оселищ. Це зумовлює і абсолютно унікальне біологічне різноманіття в цьому районі, що робить його ключовим об’єктом для збереження і відтворення природних ресурсів.
ВБУ «Каркінітська і Джарилгацька затоки» – приморські лагуни на острові Джарилгач (Національний природний парк ”Джарилгацький”). Фото – Вадим Юник.
Наприклад, тут зустрічаються підводні угруповання морських водоростей та луки морських трав, а в Каркінітській затоці також розташоване Мале філофорне поле, що являє собою скупчення неприкріпленої червоної водорості Phyllophora crispa. Філофорні поля – унікальний тип екосистеми, який можна знайти лише в Чорному морі і більше ніде в світі. Подібно до Саргасового моря, червона водорість філофора тут є неприкріпленою і вільно пересувається по дну моря, створючи оселище для десятків рідкісних видів риб, ракоподібних, молюсків та інших гідробіонтів.
Крім того, ВБУ є важливим місцем для міграції та зимівлі коловодних птахів і має вирішальне значення для збереження та відтворення їхніх популяцій. Щорічно під час міграції затоки стають місцем відпочинку для 150 тисяч особин птахів: журавлів, гусок, лелек, пеліканів та рідкісних великих хижих птахів. Ще близько 100-130 тисяч залишаються на зимівлю в цьому районі. Угіддя також є важливим місцем для міграції та полювання морських ссавців. Влітку, зокрема в Джарилгацькій затоці, вчені фіксували одні з найбільших для української частини Чорного моря скупчень морських свиней. У цю ж затоку щоліта припливають близько пів сотні афалін, а також зустрічаються групи білобочок.
На жаль, наразі і китоподібні, і інші рідкісні види цього угіддя опинилися під загрозою, адже ці ділянки опинилися під російською окупацією. Проблеми для морських та приморських угруповань створюють як самі бойові дії, так і пересування військової техніки, кораблів, будівництво фортифікацій, пожежі, мінування та забруднення акваторії. Так, на заповідному острові Джарилгач внаслідок окупації та пожежі вже вигоріла найцінніша степова ділянка, а морські види в акваторії затоки можуть постраждати через рукотворне створення росіянами перешийку, що з’єднував острів із материком.
Це лише незначна частина цікавих водно-болотних угідь нашої країни. Всіх їх об’єднує загроза деградації чи навіть зникнення через різні форми людської діяльності. І це чергове нагадування про те, що ВБУ потребують не лише нашого визнання, але й ефективної охорони на національному та місцевому рівнях.
Бо тільки ті водно-болотні екосистеми, які збереглись у наближеному до природного стані, можуть ефективно та стабільно забезпечувати нас низкою екосистемних послуг: захист від повеней та пом’якшення посух, накопичення значних обсягів вуглецю у торфі і стабілізацію макроклімату прилеглих територій. Список можна продовжувати ще довго, та ключовим залишається той факт, що ВБУ потребують нашої уваги та збереження.
Джерело: Екодія