Пальмова олія – справжня золота жила. З одного гектара землі, засадженого пальмами, можна отримати в 5-10 разів більше олії, ніж від будь-якої іншої рослини. Пальмову олію не рідко використовують замість нафтопродуктів. Але якою є справжня ціна його використання?

Споживання пальмової олії у світі зростає. За оцінкою агентства Research and Markets, ринок пальмової олії зростає на 5,7% щороку. Це зростання може прискоритися внаслідок того, що цьому продукту знаходитимуть нове використання.

У березні Всесвітня організація охорони здоров'я зробила висновок, що вживання пальмової олії призводить до ожиріння та розвитку хронічних захворювань. Це була перша однозначна рекомендація щодо продукту від міжнародної організації.

85% світового попиту на пальмову олію забезпечують дві країни – Малайзія та Індонезія. Цим країнам пощастило: олійні пальми ідеально ростуть в їх кліматі, а експорт олії приносить гарні гроші.

Проте подивимося як індустрія пальмової олії, світовий річний обіг якої складає за даними ВООЗ 60 млрд доларів, позначається на навколишньому середовищі у цих країнах.

Гунунг-Льосер

Гунунг-Льосер – це національний парк на індонезійському острові Суматра. Це унікальне місце з точки зору біологічного різноманіття. Тут живуть тварини, яких немає більше ніде у світі.

Разом з іншими національними парками, Гунунг-Льосер утворює об'єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – незаймані вологі тропічні ліси Суматри. Це 2,6 млн гектарів тропічного лісу, де пліч-о-пліч живуть суматранські слони, тигри, носороги та орангутанги.

Лахмудін – один з багатьох фермерів Суматри, які приблизно десять років тому вирішили засадити свою землю пальмами, з плодів яких виробляють олію. Його ферма знаходиться в провінції Ачех, поруч з національним парком.

«Це поле раніше було лісом», – говорить він, показуючи свою ділянку в оточеній пагорбами долині.

Близько десяти років тому тут вирубали дуже багато дерев, щоб засадити ділянки пальмами. Фермерам потрібні гроші.

«Це єдине, чим місцеві можуть займатися», – говорить Лахмудін.

Людина і природа

За останні 20 років Гунунг-Льосер втратив понад 110 тисяч гектарів лісу. Велика частина цього лісу розташовувалася в низині, і після того як його вирубали, тварини, що жили в ньому, почали частіше контактувати з людьми.

Місцеві жителі змушені шукати нові способи співіснування з тваринами. Наприклад, в одному з муніципалітетів поруч із національним парком слони постійно витоптували засіяні поля.

Місцеві жителі знайшли спосіб їх зупинити: поля почали обсаджувати лимонною травою. Слони обходять цю запашну рослину стороною.

Юсуф – заклинатель слонів. Він багато спілкується з цими тваринами та намагається пом'якшити згубні для них наслідки контакту з людиною. Він каже, що місцеві люблять слонів, але посіви для них важливіші. «Їм потрібно якось заробляти», – говорить він.

Але не скрізь люди шукають такі рішення. У декількох кілометрах на південь, в місті Сінгкіл, більшу частину родючої землі сьогодні перетворили в пальмові плантації.

Одного разу у невеликому гаю олійних пальм фермери знайшли застряглого орангутанга. Вирубка лісу позбавила тварину домівки та звичних джерел їжі – він пішов шукати нові та застряг. 15-річну тварину врятували та виявили, що його поранили з пневматичної гвинтівки.

Співробітник місцевого Центру інформування про орангутангів на ім'я Крішна розповідає, що мавпи іноді заходять у володіння фермерів і знищують саджанці бетеля та олійних пальм. «Місцеві жителі ставляться до них як до прикрої проблеми», – говорить він.

Браконьєрство

Орангутанги – дуже популярні домашні тварини, як в Індонезії, так і в інших країнах.

Полювання на них заборонене, але це не зупиняє браконьєрів та місцевих жителів, які намагаються трохи заробити. Як правило орангутангів забирають у матері ще немовлятами. Полюють на них часто саме на олійних плантаціях.

Браконьєрство щодо орангутангів завдає величезної шкоди і є дуже кривавим, тому що як правило самки захищають дитинчат і їх просто вбивають.

Дитинчата, яких утримують у неволі, з часом виростають у великих дорослих мавп з фізичною силою шістьох чоловіків. Їм потрібно з'їдати до чотирьох кілограмів овочів та фруктів на день.

Часто на цьому етапі вони набридають господарям, і їх в кращому випадку повертають в Центр інформування, або, навпаки, викидають чи вбивають.

Шрі Ліа – одна з таких власників. Вона вирішила повернути свого «прийомного сина», трирічного орангутанга на ім'я Бом-Бом, в центр, де йому допоможуть знову адаптуватися до життя в природі. «Він росте, і ми не знаємо, чого він хоче», – каже вона, стримуючи сльози.

«Бізнесмени завжди говорять, що роблять це, тому що люблять орангутангів. Ні, насправді те, що ми для них робимо – це прояв справжньої любові. Любити – не означає володіти», – говорить Крішна.

Дороги – «найсерйозніша проблема»

Доля орангутангів тісно пов'язана з лісом, а ліс вирубують. Але ще більш серйозна проблема – це фрагментація лісових масивів через будівництво доріг.

«Дороги – найсерйозніша з проблем», – говорить директор некомерційної організації «Програма консервації суматранських орангутангів» Іен Сінглтон.

Саме з дороги починається перетворення лісу в плантації олійних пальм. Внаслідок вирубки лісів Індонезія щорічно втрачає від ста до двохсот орангутангів.

Слони й дамба

Ще один приклад – село Лестен, яке знаходиться в самому серці заповідника. На машині до неї добиратися зі столиці 12 годин.

У минулому році тут вперше з'явилася асфальтована дорога. Ми їдемо по ній і бачимо, як навколо вирубують ліс. Ліс вирубують всюди.

Мешканці села вирішують, чи будуть вони переїжджати, щоб звільнити місце для гідроелектростанції.

Компанія PT Kamirzu, яка будує ГЕС, обіцяє мешканцям села побудувати нове поселення.

«Нам обіцяли будинки площею 45 кв. метрів, мечеті, школи, будинок зборів і поліклініку», – розповідає старійшина села Сатурудін.

Якщо компанія виконає обіцянки, то швидше за все жителі села погодяться на переїзд, і тоді дамбу побудують.

Але дамба стане на шляху останньої стежки суматранських слонів. Цей вид слонів – єдиний у світі, який вважається підданим високому ризику вимирання. Слони як правило переміщаються по джунглях, дотримуючись певних маршрутів – стежок або коридорів. Група слонів дуже багато їсть, а тому не затримується на одному місці більш як два-три дні. Для азіатських слонів міграція дуже важлива – її повне коло може займати до десяти років.

«Це останній міграційний коридор, який зберігся. Якщо він зникне, популяція слонів стане ще більш фрагментованою, а значить, вони наблизяться до вимирання», – говорить Сінглтон. Він не вважає, що сьогодні є спосіб зупинити вимирання тварин в національному парку Гунунг-Льосер.

«Ми маємо просто його уповільнити. Для того, щоб коли і Індонезії з'явиться можливість захищати ту частину лісу, яка залишиться, в ньому ще залишалися звірі», – говорить Іен Сінглтон.

Джерело: bbc.com